Учасники

Автори / Катерина Колонович / Ворошиловград Сергія Жадана

Свій новий довгоочікуваний роман Сергій Жадан презентував восени 2010 року на Книжковому форумі видавців у Львові. Читачі недарма чекали так довго — «Ворошиловград» було оголошено «Книгою року Бі-Бі-Сі».

Сам автор вважає останнє своє творіння найкращим і шуткує з цього приводу, що тепер кожну нову свою книгу він буде називати найкращою. «Цей роман відрізняється від попередніх, тому не знаю, як ви його сприймете», — попереджував Сергій під час київської презентації. Але авторське читання уривків й схвальне сприйняття аудиторії довели, що роман читати точно будуть.

Тим, хто чекає від книги лише стьобу і шалених пригод, вона може й не сподобатися. За сюжетом у головного героя зникає брат, якого він приїжджає шукати до рідного міста. На місці виявляється, що братів бізнес намагаються перекупити представники невідомих структур. Герой опиняється між минулим із друзями, більшість з яких, як виявиться, вже померли, та майбутнім, де на нього чекають вороги. «Історії українського рейдерства присвячується», — зазначено у анотації.

Загалом здається, що підріс не лише автор, а й його герої. Якщо провести паралель із «Депеш Мод» (що так не подобається Сергієві), то знайдемо багато цікавого. Обидва романи починаються зі зникнення приятеля/брата, на розшуки якого подаються головні герої. Персонажі «Депеш Моду», які тільки-но закінчили школу на початку 1990-х, немов опиняються у «Ворошиловграді», де дія розгортається у 2000-і, а самим героям вже за тридцять. Як книгу у книзі, депешмодівські герої читають інструкцію з виготовлення вибухівки, а у «Ворошиловграді» — книгу з химерною назвою «Історія і занепад джазу в Донецькому басейні». Зустрічаючи на сторінках нового роману пресвітера, який розповідає повчальні історії, неможливо не пригадати давнього знайомого, преподобного Джонсон-і-Джонсона — «поп-стара, який вправляє мізки всім, хто цього прагне».

Головному герою «Ворошиловграда» Герману 33 роки. Вік Христа. Вік, у якому можна переосмислити те, що вже зробив, і вирішити, що робити далі. Його життя 30-річного чоловіка подібне до життя багатьох у нашій країні: «Я давно і щасливо жив сам, з батьками бачився рідко, з братом підтримував нормальні стосунки. Мав нікому не потрібну освіту. Працював незрозуміло ким. Грошей мені вистачало саме на те, до чого я звик. Новим звичкам з’являтись було пізно. Мене все влаштовувало».

Ворошиловград — місто, якого не існує. Так у радянські часи називався сучасний Луганськ. Герман розповідає подрузі, як на уроках німецької школярам роздавали картинки із краєвидами Ворошиловграда і треба було розповідати, що ти на них бачиш. Він порівнює цю шкільну ситуацію із сучасною зі зникненням брата: його примушують розповідати про те, чого він не знає. Більше того — про те, чого не існує. «Я є. А Ворошиловграда немає», — каже Герман.

Сергій Жадан зізнався, що розглядати 1990-і йому цікавіше, аніж 2000-і, з огляду на строкатість цього періоду, цікавість персонажів. Можливо, саме тому «Ворошиловград» вийшов більш струнким та серйозним. Хоча тут можна знайти й купу кумедних уривків — чого лише варта сцена похорону, яка гідна фільму Еміра Кустуріци, бо дуже нагадує його манеру суміщення несумісного.

Деякі критики назвали роман дещо дидактичним, що може відштовхнути від нього прихильників Жадана. Однак автором цієї статті нав’язування письменником якихось правил та норм поведінки у «Ворошиловграді» помічено не було. У чому ви можете переконатися й самі.

Додав Korry 10 березня 2011

Про автора

Працюю у виданні "Музыкальный мир". Завершую навчання на журфаці у ДНУ. Займаюся фотосвітлинами. Планую відкрити власну фотостудію. Мрія - подорожувати світом.