Василь Шкляр

Народився в селі Ганжалівка Лисянського району на Черкащині, де й пішов до початкової школи. Пізніше родина переїхала до міста Звенигородки, де Василь Шкляр закінчив 10-річну школу зі срібною медаллю (1968), а відтак вступив на філологічний факультет Київського університету. Звідти його хотіли вигнати за те, що під час трудового семестру в колгоспі грався бомбою (див. повість В.Шкляра «Стороною дощик іде»), але він перевівся до Єреванського університету, де 1972 року отримав диплом про вищу освіту.

Працював у пресі, 1986 року перейшов на творчу роботу.

Писав прозу, видав більше десятка книжок, зокрема романи «Тінь сови», «Ностальгія», збірки повістей та оповідань «Сніг», «Живиця».

Член Спілки письменників України з 1978, Асоціації українських письменників з 1999.

1988—1998 — займався політичною журналістикою, бував у «гарячих точках». Цей досвід (зокрема, подробиці операції з врятування сім'ї генерала Дудаєва після його загибелі) потім відтворив у романі «Елементал» (2001)[1], [3].

1991 — стає членом Проводу Української республіканської партії та прес-секретарем УРП (до 1998 р.)[4].

У березні 1998 був кандидатом в народні депутати України від виборчого блоку «Національний фронт».

Василь Шкляр на акції «Рукописи горять», лютий 2004

Популярність як письменника прийшла з виходом роману «Ключ» (1999), який зібрав низку нагород. Це був перший твір автора після тривалої паузи — з 1990 року. Сам Шкляр пояснює цю паузу так: «Далася взнаки різка зміна епох»[5]. Роман писався 1998 р., після того як автор потрапив до реанімації зі смертельним діагнозом, але вижив і у лікарні почав писати «Ключ». Роман неодноразово був виданий в Україні (станом на 2009 р. — 12 разів) та за кордоном (перекладений зокрема шведською, російською, вірменською).[6]

2000—2004 — головний редактор видавництва «Дніпро» [4]

Володіє вірменською мовою. Перекладав з вірменської та новогрецької. Значного розголосу набув його переклад «Тараса Бульби» М.Гоголя, зроблений з 1-го видання повісті (1835; збірка «Миргород»). В цьому виданні була відсутня додана пізніше Гоголем під тиском російських критиків хвала російському цареві. За переклад «Тараса Бульби» Шкляра критикував посол РФ в Україні Віктор Черномирдін[7].

2011 — входить до складу журі літературного конкурсу «Юне слово»

Наприкінці 2011 року Василь Шкляр створив Міжнародну благодійну організацію „Фонд Василя Шкляра „Холодноярська Республіка”, головна мета якої є здійснення благодійної діяльності, спрямованої на розвиток українського кіномистецтва, надання благодійної допомоги на створення, прокат і популяризацію художнього кінофільму та його можливої наступної телеверсії за твором лауреата Шевченківської премії Василя Шкляра «Залишенець» («Чорний Ворон»).

Учасники

Anastas