Автори / Дарина Важинська / Післяліта
Повернення — звуки
Відвернення — стукіт
Здавалось — назавжди,
А вийшло — насправді..
15.06.06
Холодні стиглі полуниці.
Прозоре ситечко на дні
листки конопель на стіні —
все прагне бути у мені…
9.07.06
І знову йти додому
напиваючись "Сапераві" з другом,
говорячи з ним про статеві стосунки,
дивні для обох, але необхідні для кожного.
А потім їхати додому і читати книжки,
як би дивно це не виглядало.
Але все одно лишаємось такими ж,
не без бажання процитувати уривок з книжки,
запропонувати друзям прогулянку о п’ятій ранку,
можливо, і купання в Дніпрі, а можливо і пияцтво.
І ніхто не знає, чим закінчиться зустріч з другом.
Все відбувається абсолютно стихійно.
Стихійно й дивно.
Прагнемо дожити хоча б до тридцяти
і навіть не сподіваємось побачити не те що свій
День народження у шістдесят,
але й одне одного.
Періодично дивимось ТБ, так, раз на місяць.
А потім знову йдемо купатись
- Сапераві, Дніпро, кручі, хвилі.
І, щасливі, не прагнемо дожити хоча б до тридцяти.
Які там шістдесят!
Сподіваємось на дружній секс,
тому і виходимо на зупинку раніше.
На межі між зрадою і закоханістю...
10.08.06
Тепер я дійсно відчула початок осені —
Вона починається тоді, коли я п’ю гарячий чай.
Не вдома і не на роботі.
І дощ — подарунок на День Народження.
Ба більше — справжня злива, мокра і холодна.
А в контраст дощеві —
зелена парасоля.
Тепла і розлога,
наче кущ.
Я не люблю парасолі
(власне, як і вони мене),
Не люблю й зеленого кольору,
але тут
він такий теплий,
що його не можна не любити.
І все навкруги теж набуває зелених відтінків
— повітря, калюжі, краплі.
Такий
День.
Такий
дощшшшшшшшш.
Йович і «Йович» без Йовича.
Трунки у книжках — книжки серед трунків.
Таке про нас кажуть.
І люблять.
Або не люблять, та вдають, що люблять.
Або відверто не люблять.
А на ранок —
нова
І жирафка
згідно хитає головою у ритмі з думками.
30.08.06
Туди
Залою блукав,
розшукуючи свого кота,
хлопчик у коротких штанях,
Було шкода двох гривень
на м`які крісла,
але коньяк за п‘ятдесят сім
пився надзвичайно легко.
Ефект присутності
- невидимий, проте дієвий —
пов‘язував міста
відстанню понад тисячу кілометрів.
Там
Я вдруге загубила сережку в Харкові.
Повернусь.
Звідти
Потяг
Я одна у порожньому вагоні.
називає мене «Дєточка»,
поїть чаєм з гривню й пригощає цукерками.
Ходжу вагоном, позираючи
на уявних сусідів.
Вони п‘ють пиво та їдять смажену курку.
На дверях туалету написи:
«На зупинках не заходити».
«Натисни педаль — поллється вода».
Натискаю найменшу —
потужний струмінь води.
Натискаю найбільшу —
з крана ані краплі.
Пустий вагон — як коридор.
Бігаю ним,
пускаючи мильні бульки.
Потім залажу на третю полицю,
пускаю бульбашки донизу.
Вони падають на лисину провідника,
відстрибують
і летять далі.
На третій полиці
та на тридцять шостій кульці
я засинаю.
Прокидаюсь від того, що провідник каже:
«Дєточка, вставай, ми майже приїхали».
Дєточка виходить на станції
«Дніпропетровськ — головна».
Я їду далі.
9.09.06–11.09.06
з неба
дрібненький крапає дощ —
так помирає туман.
23.10.06
У мене немає нових повідомлень,
а є лише купа надісланих душ.
Прозорі, зелені, блакитні —
кружляють,
але дві червоні ти навіть не руш,
поки вони разом.
Бо зрушиш — побачиш,
як швидко розсиплються на друзки
і як розлетяться
по стелі та вікнах
холодного скла
червоні шматки.
23.10.06
А ти жила, вивчала ноти,
Життя проходило в прострації,
І перша спроба втрати цноти
Була зіпсована менструацією.
23.10.06
Я боялась,
що захочу повернутися,
а вже не буде куди:
вікна і двері забито,
стріха нова,
а на місці
мого барвінку
цвіте
чиясь ружа.
26.10.06
до С.
Пальці губи цілують пестять
Пурхають обличчям
Метелики ніжності
Блукають волоссям
Губи пальці запрошують далі
Метелики спалахом
Злітають падають об`єднують
Пальці губи в одне
***
Клапті думок у ритмі танґ0
ллються на руки долоні та плечі.
Шепіт заповнює стомлений вечір.
Ми засинаєм під ритми танґ0.
***
Не можна сідати в чужі авто. Але чому?
Що може зробити незнайомий водій,
Окрім як
примусити вас
зробити мінєта
продати у рабство
відрізать волосся
одружитися чи убити?
він може також
довезти до будинку
питати дорогою
про вашу долю
жалітись на своє
життя та нещастя
на тещу — дружину —
дружиною — тещею — сукою
або навпаки,
хоч яка в тім різниця
критикувати
політику
уряд
ринок
державу
дороги
асфальт
потім не дати
жаданої решти
і на добраніч
сказати
от блядь…
Але не всі водії маніяки та збоченці.
Вам могло просто пощастити.
12.12.06
Додав Art-Vertep 22 лютого 2003
Про автора
Народилася в серпневому Дніпропетровську. Студентка, поетка. За дитинства ходила до безлічі гуртків, де нічого так і не навчилася. Не гребую прозою, але все-таки пишу вірші, пробую перекладати поляків.
молодця!!!