Автори / Лілія Водна / Ранок

12.Х.2005.р.Б.-3.VI.06.р.Б.

***

обіцяв він прийти увечері
і постукати тихо в вікно
свої крила вже трохи знівечені
поскладати у темний комод
зготувала я меду гарячого
постелила йому на диван
його кроки мені позначили
шлях короткий по небесам
й поки спав він тихо і стомлено
я плела свою мрію з радості
у комору п’янкого спомину
відкладала її до старості
не минеш ти у леті вічності
а постукаєш знов у вікно
хтось відчинить тобі серце ніжності
перелите у мрії крило


***

Я буду стояти під дощем і
впиватися його водою
не треба йти до мене
я не самотня
і буду стояти під дощем
щоб з мене зтекла
вся печаль — любов і ненависть
не наближайся
мені не холодно
я буду стояти під дощем
і дивитись як річка сповняється силами
як зеленіє відцвіле поле
не дивись мені ввічі —
нічого нового там не побачиш
йди додому
тоді ти не здогадаєшся
я стою під дощем аби
ніхто не помітив що я плачу…


***

Захлинаючись від потоків власних думок
ти забуваєш про сон своєї ночі
мозок не може спинитись так раптово як серце
а жаль
я б заборонила йому думати про таку велику
дурницю як життя


***

Мовчання зіткане з церати
покрите штучними чуттями
тебе із пам’яті стирати?
Чи буде ще щось поміж нами?
Своєю волею я зможу
Тебе перетворити в тіні
З своєю долею розводжу
мости у сонячнім сплетінні


***

Ранок вірить у прийдешнє щастя
Навіть знаючи про тужливий день
Ранок мрійливо опускається
На гілки дерев біля мого дому
Ти ніяк не звикнеш до таких ранків, бо зазвичай
Починаєш любити світ
Увечері


***

Я вся прозора
і крізь мене
проходять світу ниточки
вібрує звук
вібрує сцена
вливає музику в жилки
Як передати так глибинно
усе що відчуваю я
це несказанно
це безцінні
навіки мої почуття
У мене серце
бється в ритмі
понадкосмічного буття
крізь моє серце
непомітно
проходить тріщина життя


***

Наснюсь тобі листочком увісні,
що легко кружляє й ніколи не пада
В осінній пісні крила ночі голубі
Летіти будуть понад твоїм садом
Проснешся в ранці вкутаний туманом
А за вікном осіння імлота
І десь на ганку сядеш з чаєм
Обіймеш пальцями горня
Я не прийду до тебе цього ранку
Між нами мрія і чекання
Та я кружлятиму аж до світанку
У танці осені й кохання

Це як вмирати в світлі злота
Осінній бал і самота
Ти за мно шукаєш скорботно
А навколо сміється краса

Потерпи до дощів от тоді вже поплачем
У грибочків позичемо шапки
А всі решта дурниці нічого не значать
лиш зима не знімала б маски

А тобі і не треба знати
Ким живу і вмираю я
Час висушує чай у холодній кімнаті
Й разом з ним всі потрібні слова
Так далеко від мене
Навпроти
Ти сидиш і сповняш теплом
Так багато ще треба —
Лиш дотик
до холодно-гарячих долонь

…а тобі і не треба знати
Де живу і вмираю я
Цілий світ помістився з тобою в кімнаті
А із ним моє дивне життя


***

Мертві душі в живому тілі
А живі помирають від спраги
Нам записано лиш животіння?
- Нас записано в казки і саги
Наших внуків і пращурів думи
Вже до вічності внесені кимось
і гітари лише семиструнні?
і нове тільки те, що приснилось?
А як хтось і захоче зірватись
із потоку шумного злетіти
мертві душі не втратять багато
мертвих душ бо назавжди є більше…


***

життя підносить нам сюрпризи
і щось керує часом нами
багряні ночі, снів капризи
а зранку холод між руками


***

Я тебе відчуваю…
я у нотах ловлю твій шарм
і лілеї
Не треба!
я знаю
не врятують кохання нам
Але звуки
так схожі на тебе
в цю гарячо-холодну пору
нагадають мені
Ні не треба!
ту усмішку так пянко-сумну
Звуки вальсу
в повітрі в пітьмі
сколихнуть
Ні не треба!
в мені
злу надію останнього шансу
Я тебе відчуваю…
допоки живе та мелодія-щем
я тебе памятатиму вічно
але ти
у цвітінні рясної весни
не нагадуй
Не треба!
цю пісню…

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Все своє життя прожила у місті Лева, якому частково завдячую за любов до старовини, антикваріату і міцної кави. Люблю Моне, Стуса, жовті нарциси і п’янке споглядання швидков’янучої краси театральної вистави, а також нестримного польоту хмар у