Автори / Олег Жижиян / «Перша посмішка по той бік екрану»

«Перша посмішка по той бік екрану»

Все як завжди. Жевріюча цигарка. За вікном вже ніч. Я перед монітором займаюся легеньким барабанінням по клавіатурі, де від барабаніння утворюються буковки, слова, змінюється настрій та намагання передати свої емоції дурнуватими смайликами. Все як завжди, знову форум. Знову чуже та власне спілкування — а якщо замислитися, то навіщо взагалі таке спілкування? Кажуть що це залежність від інтернет спілкування , і таким людям дуже важко в реальному світі. А чи то так насправді — то вже судити Вам. Стукіт по кнопках клавіатури все більше зростає — втягнуся, увійшов в не живе спілкування (: . велика купа букв після набраного. З букв вийшли слова, ось до прикладу візьмемо одну тему з ф о р у м а. тема має назву «А с о ц і а ц і ї»:

• любов
• почуття
• ніжність
• дотик
• лоскотно
• посмішка
• радість
• вище неба
• політ
• невагомість
• космос
• всесвіт
• зорі
• краса
• жінка
• людина
• звірі
• життя
• нерви
• цигарка
• дим
• вогонь
• тепло
• любов
• …

Як би не гралися зі словами, все рівно все зводиться до любові, до певних почуттів. Кажуть й про те, що в Інтернеті н е р е л ь н о закохатися чи знайти почуття, рідних людей, друзів. Так, погоджуюся, те що н е р е а л ь н о — факт. Бо не буде тих дрібниць до яких ми так звикли в реальному житті, і просто вже не звертаємо на них уваги — це дотик, подих, шепіт, справжній голос, сіяючі очі, поцілунки, аромат…з рештою проста посмішка, простий сміх. А ось про почуття не можна таке казати, вони завжди будуть, і байдуже де, на відстані чи коли люди близько, в інтернеті чи через стільниковий зв’язок. Питання тут інше — якими ці почуття будуть?

Кажуть що не можна взагалі знайти друзів чи коханих людей в інтернеті. Мабуть і не можуть ті, хто таке каже, а я зумів знайти і перше, так само і друге.

Все як завжди. Асоціації. Слова. Ми. Потім ніби живе спілкування у віртуальному світі. Перша цікавість, перша її вибагливість та прояви симпатії, просте задоволення від спілкування, інколи образи і нарешті перша взаємна посмішка.

Ніколи її не забуду, хоча й не бачив тієї посмішки. Замість посмішки я бачив знову дурнуватих смайликів. Але то було на екрані монітора, головне що я відчув, коли знав що вона посміхається, відчув на собі ту посмішку.

Розповісти від чого була перша посмішка? Діло не в тому, що раніше ми не посміхалися, не було посмішок, тут дещо інше. Просто посмішка була взаємною та одночасною. Була вона немов би одним цілим. Одна посмішка на двох зовсім різних, раніше не бачачи в реальному житті людей.

Ми як завжди спілкувалися. інколи дратували одне одного, інколи не вірили що спілкуємося так довго, інколи просто мовчали…як коли, як в яку хвилину. Зізнаюся вам, мене дратувало в цій дівчині те, що вона не хотіла зі мною побачитися в реальному житті, завжди казала що не побачимось, можливо колись, тільки не тепер. Я така людина, яка звикла отримувати все те, що хочу, і щоб було все так, як я цього захочу — після знайомства з нею, після спілкування все дуже круто змінилося, змінився я і змінилася вона, хоча ми залишаємося самими собою.

Пам’ятаю як вчора ту ніч та її перший повітряний поцілунок. Вона ще розповідала пізніше мені, що виходила на балкончик та відправляла мені поцілунок, а я в свою чергу виходив на свій балкончик, дивися на зоряне безкінечне небо, та приймав її поцілунок. Слід згадати й про сон, мені не так й часто сняться сни, але тільки не тієї ночі. Саме цікаве це те, що нір азу не убачивши людину, вона наснилася мені. Сон був чудесним, а коли прокинувся, диким — бо не міг збагнути чому і як можна бачити у снах людей, яких раніше не бачив. Обличчя я не пам’ятаю у сні. В моєму сні ми мали якісь стосунки із нею. Гуляли парком, та просто посміхалися одне одному. Їй також снився сон, подібний на мій — у її сні ми теж були разом, подібний принаймні у цій частині. Дивно та божевільно, можете так думати, чи інакше, але все це був факт. Така моя, така її — така наша історія. Так ось, того вечора (перед сном), я як ніколи хотів її побачити. Вже за вікном літо закінчувалося, і я усвідомлював що потім часу буде мало для сидіння в інтернеті, тому ще більше хотів її побачити. Того вечора вона немов би переступила через себе, і сказала не притаманні їй такі слова, — я згідна, так я хочу зустрічі, і ми обов’язково зустрінемося, — я тут дійсно був вище неба, на краю землі, хоча й не знаю де той край, мене переповнювала радість та ще більша жадібність її побачити.. і в той самий момент, нічого не роблячи, я просто посміхався, так посміхався, що аж перевертався увесь мій світ і я не вірив прочитаному. Пізніше наші посмішки з’єднувалися дурнуватими смайликами, але саме ці смайлики зуміли передати нашу взаємну радість та просту посмішку, взаємну посмішку. З першої реальної зустрічі все змінилося. Ми стали просто такими реальними, бачилися часто та просто посміхалися одне одному відчуваючи присутність нашу поряд, відчуваючи усіх дрібниць до якого всі ми так звикли в реальному житті. Все вже не так як раніше, як колись, по той бік екрана…

«Ось таке маленьке чудо яке змінило клаптик мого життя…мене самого»

07.03.’006 

Fresh

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Як й інші його ровесники, він народився під кінець розпаду Радянського Союзу, потім його дитинство проходило в простій, пострадянській сім’ї .