Автори / Олег Жижиян / «Про речі, які ніби нас не стосуються»

Ось уявімо собі річ, яку бачили раніше. До прикладу будь-яку фігуру — прямокутник. Відразу ж виникає запитання. Як ми її уявляємо, горизонтально чи вертикально? Якого кольору вона чи навпаки, без нього. Її об’єм, розміри і взагалі, навіщо мислити про таке? Сам собі задаю таке ж питання.

Як казав Р.Декарт (1596 — 1650) французький філософ-математик: «Якщо я мислю, то я існую.»

Отже продовжуємо мислити. В мене окрім запитань, виникає ще й купа асоціацій із теперішнім життям, щодо тієї фігури, яку ми уявляємо на даний момент. Адже куди не гляну, скрізь будівлі. Отже одна із асоціацій — це будинки. Вони мають різну форуму, переважно форма прямокутника, як вертикальні так і горизонтальні, по різному забарвлені. А в середині цих прямокутників існують більш менші — вікна, двері, все те, що має подібну форуму цієї фігури.

Трохи дивно та божевільно — навіщо затрачати час та свою увагу на такі речі, на такі дрібниці? Зізнаюся Вам, я не знаю остаточну відповідь. Напевне тому, що ця фігура має властивість змінюватися, руйнуватися або ламатися. Думаю про таке, затрачаю на це час, бо речі, байдуже які, якої форми, розміру чи яке їхнє призначення, абсолютно всі речі взаємозалежні одне від одного, хоча й на перший погляд не має ніякої залежності. Абсолютно всі речі, які ми самі ж створюємо мають властивість дивувати спочатку нас, а потім забуватися в нашій пам’яті. Спочатку дивуємося створеному, а потім створюємо щось більш новіше, і водночас забуваємо про створене щось раніше, про їхнє призначення і навіть їхній сенс в нашому житті.

Всі речі такі ж, як і ми всі взяті разом. Різниця тільки у тому, що речі людські — ми створюємо їх самі. А щодо нас, то ми створені кимось. Дехто вважає що ми від Бога, інші заперечують все це, і виводять інші теорії. Не люблю говорити на тему Бог та все, що приналежне до нього. Тому що водночас буду ображати і себе, і Богословів, і язичників, чи інших людей, тому ця річ-тема залишиться у кожного із нас, в наших власних думках.

Давайте замислимось хоча б на мить про всі речі, які оточують нас, від величезних до самих малих. Адже кожна річ відіграє хоча б якусь роль в нашому житті, навіть якщо і прямо нас не стосується. Річ велика — це така ж річ, як і мала. Просто велика річ — це сукупність малих, і разом вони складають сукупність великої.

Візьмемо до уваги будні наші, здається безліч речей, від яких ми залежимо і не залежимо. Візьмемо до прикладу такі речі як: харчі, різні машини, одежа та шляхи. Всі різні речі, яких, на перший погляд нічого не пов’язує між собою.

Харчі та одежа — такі речі, без яких люди вже не можуть існувати, можна сказати, що це ті речі, які закладені в нас від природи. Але яку ж особливість мають машини та шляхи? Де взаємозв’язок? Так, не всі зв’язані речі між собою на пряму. Хтось будує, а хтось використовує збудоване, а дехто взагалі не має абсолютно ніякої залежності, бо взагалі не користується якимись речами.

До прикладу, візьмемо людину, яка буде жити окремо, на якомусь острові, і нікуди не буде виходити за межі його території. Їй всім будуть забезпечувати найважливішим — одяг та харчі. Вона зовсім не зв’язані із іншими — шляхи та машини, бо не користується ними, їй цього не потрібно. Але знову ж все це на перший погляд. А якщо замислитися, то вона буде зв’язана також із цими речами, і не тільки цими, навіть якщо і цього не бажає і нічого для цього не буде робити. Ті люди, які їй будуть приносити харчі та одежу, вони ж будуть користуватися різними шляхами та машинами. До прикладу різні автомобілі, човни, дороги земні, повітряні, морські. Звідси випливає що існує залежність, навіть якщо ми і не бажаємо цього.

Інколи ми — люди, так поспішаємо жити, що не вистачає часу замислюватися над такими дрібницями, але це ж і не такі дрібниці. Це ті дрібниці, які колись ми й створили, десь там, в минулому, і тоді це не були такі дрібниці. Скоріше усього навпаки, ми маленькі дрібнички у своїх речах. Річ завжди буде удосконалюватися і змінюватися, змінюватися до того етапу, що згодом і не буде схожа на себе, як спочатку. Тому стає дрібничкою серед всіх інших створених нами дрібниць, де в свою чергу дрібниці будують хаотичність нашого світу. Всі ці дрібниці — це одна і єдина річ, яка пов’язує всі інші між собою.

Я намагався вам показати, що ми залежимо від речей та й взагалі, одне від одного, навіть якщо не замислюємося над цим. Як би не було хоча б однієї деталі у «великій речі», то ця річ була б вже не такою, за якою ми можемо спостерігати сьогодні у світі. Не було б однієї людини, то не знали б ми, чи взагалі б ми існували сьогодні. Ми настільки тісно переплітаємося між собою, що просто навчилися не звертати уваги на це, щоб здаватися вільнішими…

22.03.006

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Як й інші його ровесники, він народився під кінець розпаду Радянського Союзу, потім його дитинство проходило в простій, пострадянській сім’ї .