Автори / Мирослава Сапко (упорядн.) / «Digital Романтизм: ver. 2.0»
Друге число альманаху літературного сайту «Гоголівська академія» (gak.com.ua), до якого увійшли поетичні та прозові твори молодих літераторів з усіх куточків України та світу; а також рецензії, відгуки, та коментарі читачів, вибрані місця з Інтернет-дискусій.
Альманах «digital Романтизм: ver.2.0» – видання незвичне і специфічне. Це збірка авторів сайту «Гоголівська академія» (скорочено – ГАК). Сайт вже більше двох років існує в мережі за віртуальною адресою gak.com.ua. За цей час тут накопичилась величезна кількість літературного матеріалу різної форми та якості. При цьому поезія та проза поєднуються з критикою – навколо більшості творів на сторінках сайту ведуться дискусії авторів та читачів. Тобто триває активний мистецький процес і діалог, з якого методом ретельної селекції видобувається найцікавіше задля представлення на сторінках щорічного альманаху.
Цього разу з-поміж 400 із гаком сайтових авторів були вибрані 43 – гідні, на думку редакції, паперової розвіртуалізації. Крім, власне, творів, в альманасі можна прочитати вибрані рецензії та відгуки, а також ексклюзивне інтерв’ю із двома культовими персонажами-критиками сайту «Гоголівська академія».
Автор ув альманасі не ховається за абстрактним ніком, а має авторську сторінку із авторським фото та авторським доробком. Алфавітний порядок при укладанні альманаху не зберігається, бо такий принцип упорядкування інформації видається занадто банальним. При укладенні збірки ми намагались вибудувати щось на кшталт ланцюгової реакції: коли автори і твори перегукуються один з одним, взаємно доповнюються і взаємодіють, складаючись у більш-менш гармонійну єдність. Наскільки це вдалося – визначати вам. Як показує досвід, задум упорядника майже ніколи адекватно не вловлюється. Тому читати альманах можна послідовно, а можна як завгодно. Головне при цьому пам’ятати, що кожен із 43 авторів – окрема і унікальна творча одиниця, і тому робити узагальнені висновки трохи необачно.
А зараз можна почати перелічувати імена та прізвища, що є справою невдячною... Тому спробуємо відповісти на єдине питання: що є спільного між авторами альманаху? І чи є між ними щось спільне взагалі?
На нашу думку, на сайті «Гоголівська академія» творчий процес триває за умов максимальної відкритості та базової взаємо- і самоповаги учасників. Люди, які постять свій доробок, у більшості випадків не пов’язані з кон’юнктурою ринку та сучуклітпроцесу (що часто і шкодить), а тому, перебуваючи поза контекстом (іноді принципово), є незацікавленими, більш вільними і значно щирішими у власних спробах висловити ту сукупність сенсів, які є всередині і навколо них. Саме прагнення цієї щирості (якої завжди бракує), почасти радикально-агресивне, іноді пронизливо-ліричне – але у більшості випадків непідробне, – визирає з-поза не зовсім досконалих дієслівних рим та незнищенних неоковирностей і змушує працювати не лише мозок, а й інші рецептори, переважно душевні, а іноді й духовні – це і є ознакою літератури як такої. І це було одним з критеріїв відбору творів до видання (крім напівабстрактного «найцікавіше», «найхарактерніше).
При цьому слід констатувати, що «щирість» – та якість, яку передати, за сучасних умов нескінченної іронічної поетично-культурної рефлексії, при цьому не впадаючи у тяжкий безнадійний пафос та риторику, надзвичайно важко.
Тому вдалі спроби і відшукані образи насправді дивують.
Дивують вірші Сергія Татчина, якому вдалось майже неможливе: людськими словами, зрозумілими кожному, сказати про земне та вічне так просто і ясно, щоб не виникало зайвих запитань і рефлексій щодо компетенції автора у справах Небесної Канцелярії. Дивує жінка протопопа Авакума, що в одному з віршів авторки Malina з’являється посеред гламурного офісу, вмить нівелюючи цінності сучасної цивілізації. Образи з дитячої уяви в поєднанні зі щемливим «Не покидай мене» у Ані Хромової. Бог, «трохи схожий на Вейтса», та агресивне «літо», яке виганяє з міста ніжне «літечко» - у Андрія Зланіча. Скрипаль, який прагне «зіграти кохання», в казці Василя Кривоноса. Жінка, що повертається у дитинство задля того, аби повернути собі вміння бачити кольорові сни – у Насті Мельниченко. Прагнення відчути «чужі поцілунки» – у авторки nfmnk. Прості і дуже смішні байки з життя вертолітників – у Антона Санченка. Вигадлива постмодерна прози Олеся Бережного, сюжет якої закручений навколо ієрогліфів «дружба» і персонажів, прототипами котрих є автори сайту...
Ну ось, почався перелік прізвищ, а це – справа невдячна. Хочеться лише додати, що автори принципово різні, твори принципово різні, кожен читач має можливість відшукати серед них ті, що будуть близькі особисто йому.
Мирослава Сапко, за матеріалами пресс-служби видавництва
Додав Art-Vertep 22 жовтня 2007
