Увійти · Зареєструватися
 

MP3

Сергій Жадан Інстаграм (2014 р.) 3.19 Mb
Сергій Жадан Закачати альбом "Зброя пролетаріату" (2012 р.) (zip-альбом) 75.91 Mb
Сергій Жадан Зброя Пролетаріату (2012 р.) 7.51 Mb
Сергій Жадан Білі люди (feat Ю.Єфремов, А.Кириченко) 2013 р. 5.93 Mb
Сергій Жадан Боксери (разом із "Собаками у космосі", 2008 р.) 4.13 Mb
Сергій Жадан Радість - це те, що дається з боєм (Жадан & Бабкин & Состояние души) (live in Черчіль, 2012) 5.23 Mb
Потік Афіші Галереї MP3 Товари Статті Інформація

Автори / Сергій Жадан / Український мідл-клас

Становлення та розвиток середнього класу в Україні, свідками яких ми можемо сьогодні бути, свідчить не стільки про економічні трансформації в українському суспільстві, скільки про надзвичайно цікаві соціальні процеси, котрі супроводжували збдобуття і закріплення Україною своєї незалежності. Попри прискіпливу увашу з боку політичних чи економінчих аналітиків до сьогодні мало хто намагався дати більш-менш об"єктивний зріз тих цілком різнорідних, а багато в чому і взаємовиключних соціально-культурних середовищ, що в сумі своїх і складають основу та базис українського мідл-класу. На перший погляд, подібний підхід є цілком виправданим — середній клас, в своєму соціокультурному чи релігійно-етнічному виявленні дотепер лишається доволі закритим суспільним прошарком, не зацікавленим у власній репрезентації. Проте, навіть поверховий огляд основних соціальних чи етнічних груп, так чи інакше приналежних до становлення в Україні середнього класу дозволяє робити доволі оптимістичні прогнози щодо можливої побудови в Україні відкритого суспільства. Багато в чому саме діяльність згаданих нижче соціо-культурних груп визначає рівень відкритості цілого суспільства, тож оцінюючи цей огляд, слід доволі обережно поводитись із висновками, хай навіть попередніми. Так чи інакше — відкрите суспільство все ширше розчиняє свої брами, і в якому стані ти крізь них пройдеш — залежить лише від тебе.

+++

Власники букмекерських контор — обмежена соціальна група, чия діяльність безпосередньо пов?язана з розвитком в Україні дитячого та юнацького спорту і, відповідно, координується профільними комітетами кабінету міністрів. Перші букмекерські контори, або ж так звані «Клуби фізкультурних аналітиків» виникли ще в 60-ті роки минулого століття з подачі правлінь кількох провідних спортивних товариств, зокрема «Динамо» та «Трудових резервів». «Динамо», як дочірня структура міністерства внутрішніх справ було особливо зацікавлене в контролюванні ринку радянського букмекерства, яке на той час функціонувало майже виключно в нелегальних умовах, чому сприяла безсистемна діяльність так званих «чорних букмекерів». Чорні букмекери, в основному громадяни закавказьких республік, маючи традиційну схильність до спортивної аналітики та яснобачення легко захопили найбільший — Кримсько-Ростовський кооперативний тоталізатор і, вирізавши своїх конкурентів із Приазовського фізкультурного товариства, практично стали монополістами в цьому сегменті сфери громадських послуг. За такого розвитку подій легалізація тоталізатора керівництвом спорттовариств та комітетом комсомолу дозволяла останнім порушити приватну монополію і значно розширити можливості радянського фізкультурного руху. Тим більше, що основу керівного складу згаданих вище спорттовариств а також згаданого вище комітету комсомолу так чи інакше складали громадяни закавказьких республік.

Діяльність перших «Клубів фізкультурних аналітиків» мало чим нагадувала діяльність сьогоднішніх букмекерських контор, виконуючи скоріше функцію спортивно-патріотичних гуртків, клубів авторської пісні та аматорських релігійних сект. В основному діяльність «Клубів» була прив?язана до роботи державних іподромів а також до календаря ігор чемпіонату СРСР з футболу. Тут слід зазначити, що оскільки футбольний чемпіонат не знаходився у зоні впливу комітету комсомолу, повністю контролюючись комуністичними партіями союзних республік, то чорним букмекерам не лишалось нічого іншого як повністю зосередитись на непрофесійному футболі, що врешті-решт дозволило їм розробити оригінальну систему спортивного прогнозування, більше відому у вітчизняній криміналістиці як «Азербайджанські гетри». Принцип його полягав у тому, що кілька «Клубів фізкультурних аналітиків» об?єднували свої уставні капітали і вкладали їх в одну з команд другої ліги українського чи молдовського чемпіонатів, викуповуючи його разом із гравцями, тренерами та розрізненою інфраструктурою на два-три роки вперед. Вибір саме українських чи молдовських команд пояснювався тим, що республіканські комітети спорту України та Молдови не могли повною мірою забезпечити кадрову політику любительських футбольних колективів, тому тренерський склад багатьох команд другої а почасти і першої ліг складали громадяни закавказьких республік, переведені сюди по профспілковій лінії. В цьому випадку чорні букмекери продавали потрібні результати на сезон а то й два наперед, що автоматично збільшувало ставки і зменшувало можливість у всьому цьому розібратись. При цьому спортивні аналітики, як правило громадяни закавказьких республік зі схильністю до яснобачення, визначивши ймовірне котирування улюбленої команди на рік вперед, за першої-ліпшої нагоди залишали територію Української РСР, отримуючи через структури мінкульту можливість службового просування переважно в Амурській області та Єврейській автономній республіці. Натомість будь-які спроби чорних букмекерів злитися з офіційними структурами і в такий спосіб розширити ринок щоразу зазнавали гучної поразки. Серед нечислених успішних випадків проникнення чорного букмекерства в партійні та господарські структури республіки можна згадати хіба що епізод, пов?язаний із будпідрядом харківського міського іподрому, більше відомий у вітчизняній криміналістиці як «Справа 12 кинутих фізкультурників». На початку 80-тих харківський обласний тоталізатор переживав природній занепад. Саме тоді в колах місцевих фізкультурних аналітиків і було розроблено ризикований план. Оскільки заступником голови міськбудплану було призначено громадянина закавказької республіки, група ентузіастів через мінплан змогла пробити довготривалий будівельний підряд на проведення ремонтних робіт на території харківського міського іподрому. На початок сезону 82-го року в будівлі адмінкорпусу та підтрибунних приміщеннях іподрому повним ходом почали вестись ремонтні роботи. Відповідно, адміністрація змушена була призупинити доступ на територію спортивного комплексу відвідувачів, а також учасників змагань. Проте, останній факт, а саме факт відсутності на території іподрому спортивних змагань, адміністрацією особливо не розголошувався, тому працівники тоталізатора і далі продовжували приймати ставки від населення. Факт складу злочину було виявлено випадково, щойно із завершенням сезону, себто пізньої осені 82-го, коли комсомольська будівельна бригада імені Гризобудова, котра на той час здійснювала підготовчі роботи в підтрибунному приміщенні, під час обідньої перерви несподівано вийшовши на бігові доріжки спорткомлексу, не виявила там не те що якихось забігів а й взагалі — жодного духу змагань. Внаслідок проведених оперативних дій було затримано, крім бригади імені Гризодубова, майже всю верхівку харківського «Клубу фізкультурних аналітиків», котрий уже встиг частково злитись із обласним відділенням УТОС (товариство сліпих) і в такий спосіб успішно контролював діяльність комітету соціального забезпечення. Поміченого у зловживанні службовими обов?язками заступника голови міськбудплану було переведено на посаду директора Амурської обласної філармонії.

З отриманням Україною незалежності букмекерський рух у країні зазнав кардинальних змін — вчорашні чорні букмекери, зумівши провести в органи влади своїх представників ще на початку дев?яностих трансформували діяльність спортивних тоталізаторів у суміжні сфери суспільного життя, взявши активну участь у другій хвилі приватизації і створивши кілька інститутів політичної аналітики. Втім, найбільш успішним проектом вчорашніх букмекерів слід все ж таки вважати їхню активну участь у парламентських виборах 98-го року, коли розроблений і створений спортивними аналітиками проект Партії зелених став головною сенсацією виборчих перегонів, попри те, що самі букмекери ставили на нього не більше як 1:1,5. Остання спроба чорних букмекерів повернутись до великого спорту так само зазнала гучної поразки, коли в жовтні 98-го в Черкасах, в дні святкування річниці «Трудових резервів» під час святкового банкету виделкою було заколено керівника аналітичної служби ФК «Ністру» В. Стального (більше відомого у вітчизняній криміналістиці як Б. Вахабзаде). На сьогодні в країні існує близько десятка серйозних структур, котрі успішно поєднують букмекерську практику з благодійною, правозахисною та кредитно-християнською діяльністю.

+++

Окреме місце займають Масони нової хвилі, чию діяльність пов’язують із розвитком важкої промисловості та індустріального освоєння Донбасу в другій половині 19-го століття. На відміну від першої хвилі, масони нового покоління з’явились на території України разом із спеціалістами гірськово-інженерної справи, виписаних Юзом для досліджень нових родовищ. Прибуття в індустріальні райони групи масонів-ентузіастів відразу ж викликало зацікавлення з боку царської охранки, котра пов’язувана їхню появу з швидким розповсюдженням протестанства. Спроба масонів перекласти вину на татарів, котрі здійснювали в робітничих селищах гуртову закупівлю жіночого волосся спричинила конфлікт між татарськими гуртовиками і поліцією. Самі ж масони в конфлікт намагались не вмішуватись, більшість вільного часу проводячи в безрезультатному вивченні зразків виробленої породи. Можна припустити, що справжньою метою перебування масонів в районі заводських новобудов було проведення геологічних розвідок, пов"язаних із видобуванням особливо цінних порід корисних металів, що їх масони широко застосовували при відправлення своїх зловісних ритуалів. Перші відомості про присутність в грунтах Донецького Кряжа подібних елементів з"явились безпосередньо в економічних звітах Юза, переданих ним Королівській фінансовій палаті щойно після проведення перших розвідувальних робіт. Слід також відзначити, що ці відомості були й останніми.

З розвитком транснаціональних корпорацій масони нової хвилі змушені корегувати свою діяльність, зважаючи на реалії побуту фабричних робітників та найбідніших верств селянства. На початку першої світової війни шахтарськими селищами прокочується хвиля масонських погромів, ініціаторами яких виступали переважно радикально налаштовані члени єврейських громад, котрі в такий спосіб хотіли привернути увагу уряду до проблем малих народів Російської імперії.

Сприйнята масонами позитивно Велика жовтнева революція разом із соціальною диференціяцією поклала край і гонінням на масонів. Найактивніші з них починають співпрацювати з радами робітничих та солдатських депутатів, беруть участь у встановленні радянської влади на території Східної України, активно підтримують ідею утворення Харківсько-Криворізької республіки, як державного формування з яскраво вираженими засадами франкомасонства. Розкол в українському масонстві пов’язують зі вступом на територію республіки австрійських окупаційних військ. Займаючись активним агітаторством серед цісарських добровольців, частина масонів-агітаторів поступово відійшли від ідей червоного федералізму, висловивши природнє бажання продовжити пошуки особливо цінних порід корисних матеріалів для відправлення за підтримки австрійської воєнщини своїх зловісних ритуалів. Проти цього активно виступила інша частина масонів, котрі виступали за суто теоретичне впровадження ідей франкомасонства в комуністичний побут. Але розкольників несподівано підтримав головком Троцький, якого зацікавили як породи корисних металів так і зловісні ритуали як такі. Вже на середину 1920-го року було створено дві Волосні ложі революційного франкмасонства — Комуністична ложа імені Троцького і Ложа гірників-каменярів «Лутугине-2». Усвідомлюючи непевність свого становища, масони-гірники ще влітку 20-го спробували домовитись із розрізненими загонами анархо-комуністів щодо здійснення військового рейду в район Північної Персії, звідки, за їхнім ствердженням, і бере початок донецьке масонство, з подальшим облаштуванням там Незалежної Території Дії Прав і Понять, що в принципі не суперечило соціальним поглядам анархо-комуністів. Втім, в останній момент анархісти виставили ряд вимог щодо майбутнього облаштування території, вказуючи зокрема на несумісність ідей синдикалізму з ідеями федерального устрою, що його традиційно обстоювала ложа «Лутугине-2», після чого каменярі змушені були повернутись до мирної масонської праці.

Як і слід було очікувати, з початком сталінських репресій першого удару було завдано по колишній ложі імені Троцького, котра, хоча кілька років перед тим і змінила назву на ложу нового побуту імені Орджонікідзе, все ж від своїх правих ухилів не відмовилась і була ліквідована як «терористична організація націоналістичного толку», що ставила собі на меті «шкідницьку діяльність та боротьбу з радянською владою на індустріальному виробництві». Більшість масонів-троцькістів було відправлено на поселення до Амурської області, багато хто з них до цього часу успішно асимілювався, зберігаючи проте і рештки української самоідентифікації, зокрема, мешканці амурської Громади комуністичних масонів активно підтримували ідею наркома освіти Скрипника щодо впровадження української мови в місцях компактного проживання українців. Цікаво, що франкмасони амурського регіону і дотепер намагаються підтримувати культурні зв’язки з «материковою» Україною, запрошують до себе на виступи зірок української естради, відкрили дві греко-католицькі церкви.

Натомість члени ложі «Лутугине-2» змогли уникнути репресій, перш за все за рахунок запропонованих ними нових методів добування вугілля, впровадивши так званий «стахановський» рух, котрий чималою мірою забезпечив успіх сталінської індустріалізації.

В шістдесяті роки, передбачаючи неминучий розпад радянської імперії, масони Донбасу активно включились в рух дисидентів. Тоді ж особливої популярності серед них набирає ідея внутрішньої еміграції, що приводить багатьох із них в лоно баптизму. З отриманням Україною незалежності, розрізнені масонські громади, котрі об’єднувались зазвичай навколо баптиських центрів, намагаються пристосуватись до нових соціальних реалій, разом із координаторами баптиського руху на пострадянському просторі зайнявшись оптовою торгівлею та представництвом на території України західних корпорацій. Зокрема, саме масонськими громадами східної України було відкрито мережу ресторацій макдоналдс, в чиєму оформленні і до сьогодні легко можна розгледіти рештки франкмасонської смволіки, такої ж як і на зелених однодоларових купюрах США.

+++

Комуністи України — радикальний політичний рух, нараховує близько 130 тисяч активістів, легальне крило — комуністична партія України (так звана «КПУ»), проте реальну стратегію руху визначають бойові групи (так звані «бородачі Щербицького») — нелегальні збройні формування, що складаються в основному з учнів профтехучилищ та працівників хімічної промисловості. Рух виник на початку 92-го року після розгрому комуністичних сил та проведення новою українською владою кривавої кадрової люстрації, внаслідок чого українські комуністи постали перед дилемою — повернутись до традиційних підпільних методів боротьби, зосередившись на пропагандистській та просвітянській діяльності, чи все ж таки спробувати домовитись із новою владою шляхом болючих компромісів. Проти болючих копромісів виступило молодіжне крило партії (так званий «комсомол»), під час нелегального (так званого «Ворошиловградсько-Луганського») з’їзду партії запропонувавши третій — найбільш адекватний — варіант партійного будівництва: партія переходить до збройного спротиву, натомість залегалізованим лишається політичне крило (так звана «КПУ»), котре очолюється підставними особами з числа технічної інтелігенції, що співчуває лівій ідеї. Підставний центральний комітет на чолі з інженером Симоненком виступає посередником між бойовими групами та органами влади, своєрідним речником ідей повстанців. Проте перед партією постав ряд проблем, перш за все — фінансового характеру. Саме тоді активісти лівого руху, задіяні в хімічну промисловість (так звані «хіміки»), вперше висувають ідею необхідності проведення масових експропріацій, недвозначно стаючи тим самим на позиції лівих есерів. Проти сповзання на позиції соціал-революціонерів рішуче виступають представники творчої інтелігенції, котрі підтримують ліву ідею (так звана «група Олійника»), проте «хімікам» удається локалізувати внутрішньопартійний конфлікт за рахунок моральної ліквідації групи Олійника. Тоді ж бойові одиниці українських комуністів проводять перші експорпріації щойноутворених комерційних банків. Всю відповідальність за зухвалу акцію бере на себе КПУ. Чудово розуміючи, що за підставними особами з центрального комітету насправді стоять люди із «бородачів Щербицького», правоохоронні органи оприлюднюють в суспільстві правдиву інформацію про бойовиків, що допомагає політичному крилу комуністів перемогти на парламентських виборах 94-го року.

Тоді ж активісти із числа найбільш послідовних і досвічених «хіміків», виступаючи проти централізації влади в руках підставного цк, виступають із ідеєю ескалації збройного спротиву та створення на базі хімічних підприємств Східної України з їх розгалудженою дистрибуторською мережею Криворізько-Бесарабської Промислової Автономії з адміністративним центром у місті Щастя (тепер — Луганська область). Проте, ідея промислової автономії не знаходить підтримки серед представників групи Олійника передусім з причин відсутності на території Червоної Бесарабії промисловості як такої.

На початок 1999-го року в активі українських комуністів нараховується вже близько 75 експорпріованих банківських резервів, більше сотні випадків нападу на інкасаторів, листонош та дрібних держслужбовців. Кілька банків загалом змушені були згорнути власну діяльність внаслідок експорпріацій, злійснених українськими комуністами (так званий «скандал навколо банку „Україна“»). Не маючи змоги самостійно протистояти партизанському руху, Асоціація незалежних банкірів проводить у парламенті проект постанови щодо внесення змін у закон про банківську діяльність, згідно з яким комуністична партія зобов’язана сплачувати комерційним банкам страхову суму у випадку подальших актів захоплення своїми бойовоими групами банківських активів. Проект радо підтримала решта парламентських фракцій, котрі за великим рахунком теж складались із підставних осіб, залегалізованих центрвиборчкомом. Проте, парламентська більшість, безпосередньо задіяна в розвиток та розгалудження дистрибуторської мережі активістів-хіміків, не прийняла цих змін, що дозволило політичному крилу комуністів впевнено йти на наступні президентські вибори. Втім, не зацікавлені в повній легалізації своєї дистрибуторської мережі а, відповідно, і в перемозі на президентських перегонах, бойові групи комуністів рекомендували своєму кандидату втриматись від подальшої агітації на свою користь і почати переговори із представниками влади щодо поглиблення мережі дистрибуторів-хіміків.

На сьогоднішній момент українські комуністи за великим рахунком втратили свій вплив на органи влади, частково через дворушницьку діяльність групи Олійника, частково — через втрату контролю над мережею хіміків-дистрибуторів, оскільки особлива шняга хімії полягає в тому, що як би ти не хотів, вона від тебе залежати не буде ніколи, натомість ти від неї залежиш завжди.

+++

Растамани, котрі свого часу прийняли українське громадянство, місцем свого компактного проживання обрали посушливі райони Таврії та Бесарабії, що не в останню чергу було спричинене зовнішньою політикою уряду більшовиків. Прикметною є сама історія появи перших растаманів на території Радянської України. Вже від початку тридцятих років наркомат зовнішніх справ, за посередництва Комінтерну, спробував налагодити зв"язки з розрізненими марксистськими гуртками Кінґстонського університету, намагаючись перешкодити розповсюдженню серед місцевих студентів ідей троцькізму, що набирали на острові все більшої популярності. Згідно постанови наркома зовнішніх справ було створено „Всесоюзний радянсько-растафаріанський комітет взаємодопомоги", в обов"язки якого входила культурна та просвітницька діяльність, а також проведення всеросійського займу на підтримку працівників ямайських мануфактур. Саме через згаданий комітет та утворені внаслідок його діяльності структури, з території Радянського Союзу здійснювались основні перевезення важких наркотиків та марксистської літератури в іспанських перекладах до країн антифашистського блоку.

На початку 1939-го року, після жорстокого придушення стачки кінґстонських ткачів, котрі виступили з вимогою вільного доступу до сировини, задіяної у виробництві, комуністична партія Ямайки, побоюючись репресій з боку колоніального уряду, звернулась до керівництва Комінтерну з проханням дати санкцію на проведення часткової репатріації активістів лівого руху з території Ямайки. З ініціативою прийняти репатріантів виступив уряд Радянської України. В свою чергу представники ямайських профспілок звернулись за офіційним благословенням до Ефіопської православної церкви. В квітні 39-го, на позачерговому єпархіальному соборі ЕПЦ таке благословення було отримано і перші репатріанти почали готуватись до подорожі.

Вже наприкінці травня кораблі з ткачами прибули до Одеси. Нова батьківщина зустріла вигнанців сонячною погідною весною та масовими мітингами підтримки. На позачерговому засіданні секретаріату кпб(у) було прийнято рекомендаційну директиву щодо тимчасового облаштування на території південної Таврії репатріаційних таборів для червоних ткачів Ямайки, з подальшим наданням цим господарствам статусу експериментальних радгоспів. Незабаром туди ж почали прибувати й репатріанти-червоні хасиди, котрі внаслідок масових маневрів Радянської Армії на території Західної України, змушені були змінити місце свого компактного проживання. Вже на вересень 39-го року на відведеній території були створені перші 15 експериментальних радянських господарств червоних хасидів і ткачів Кінґстона, з обмеженим правом вільного товарообміну (у випадку з червоними хасидами) та доступу до готової сировини (у випадку з ткачами Кінґстона). Прикметно, що на відміну від червоних хасидів, котрі відразу ж перейняли умови соціалістичного побуту та трипільну систему ведення сільського господарства, переселенці-растамани дотримувались більш звичних методів землеробства, віддаючи перевагу традиційним видам сільськогосподарських культур, і вже до 12-тої річниці Великої жовтневої революції відкривши дві перші артілі для обробки та збереження готової сировини.

Посівна 40-го року пройшла в умовах напруженої боротьби з посухою, що, втім, не завадило комунарам засадити відведені їм території привезеним із батьківщини посівним матеріалом і розраховувати на успішний урожай. З тими ж таки сподіваннями підійшли до посівної й червоні хасиди. Втім, уже на початку червня на території Бесарабії розпочались масові маневри Радянської Армії, метою яких було перешкодити розповсюдженню серед місцевого пролетаріату ідей Мусоліні, що набирали в районі північного Причорномор"я все більшої популярності. Представники ямайських профспілок звернулись до уряду Радянської України з ініціативою впровадження радянських методів сільського господарства в районі басейну та дельти ріки Буг. Ініціативу червоних ткачів було підтримано і, заручившись підтримкою єпархіальної колегії ЕПЦ, добровільні загони ткачів Кінґстона вже взимку 40-го року перейшли закутий у кригу Буг і спустились вниз до лиману. Прикметно, що червоні хасиди переходити закутий у кригу Буг відмовились, пославшись на складність та комплексність сповідуваної ними трипільної системи ведення сільського господарства. Попереду було освоєння нових земель і посівні роботи, проте на перешкоді растаманам стали воєнні дії 41-го року.

Літня воєнна кампанія 41-го не лише завадила червоним репатріантам зібрати перший урожай на освоєних землях, але й принесла пряму загрозу знищення вцілілих запасів посівного матеріалу та готової сировини. Уже наприкінці червня представники ямайських профспілок звертаються безпосередньо до голови президії Калініна з проханням дати дозвіл на створення серед переселенців військових формувань із обмеженим доступом до складів озброєння та готової сировини. Незабаром такий дозвіл було отримано і вже на середину липня наркомат оборони переслав до київського військового округу факультативну директиву щодо легалізації як окремих військових частин Першого піхотного растафаріанського полку та Окремої залізної сотні червоних хасидів. Прикметно, що самі червоні хасиди з подібними проханнями до голови президії Калініна не звертались, пославшись на необхідність евакуації об"єктів народного господарства.

Уже в серпні 41-го репатріанти отримали бойове хрещення. Згідно з загальним планом літньої кампанії, ткачі Кінґстона зайняли кругову оборону в дельті ріки Буг, тоді як червоним хасидам дісталась стратегічно важлива ділянка в особливо посушливому районі південної Таврії. Слід зазначити, що складні погодні умови а також обмежений доступ до складів озброєння та готової сировини тривалий час не дозволяли командному складу растафаріан перейти до контрнаступальних дій. Втім, проведений об"єднаними приходами Ефіопської православної церкви в екзилі збір коштів допоміг представникам ямайських профспілок зібрати достатню суму для закупівлі в тимчасового уряду Алжира кількох одиниць бойової техніки італійського виробництва. Прикметно, що посередником у цій операції виступив безпосередньо Мусоліні, котрий вже тривалий час намагався позбутись кількох важких танків виробництва 1916-го року, проводячи отримані гроші офшором через кіпрське представництво німецького народного банку. Вже наприкінці вересня бойову техніку було нелегально завантажено на кораблі в одному з турецьких портів і під виглядом комбайнів для збирання бавовни відтранспортовано в невідомому напрямку. Проте, після несподіваного нальоту радянської авіації до територіальних вод України ввійшов лише один танкер зі смертоносним вантажем на борту. В перших числах жовтня панцирник «Червона Абісінія» був у розпорядженні ямайських бійців. Тоді ж об"єднане командування червоних репатріантів розробляє унікальну за своїми інженерно-технічними характеристиками контрнаступальну операцію, у військовій історіографії відому під кодовою назвою «Позитив». Загітовані комісарами-растафаріанами, червоні хасиди так само погоджуються брати участь у контрнаступі й, завантажившись на баржу одного з риболовецьких господарств, починають форсувати Буг у західному напрямку. Проте, після несподіваного нальоту радянської авіації, баржу було потоплено і контрнаступ на цій ділянці фронту довелось відкласти на невизначений термін. Натомість передовим частинам ткачів Кінґстона вдалось успішно зім"яти оборонні укріплення супротивника, що складались в основному з румунських штрафбатів, і, отримавши нарешті повноцінний доступ до складів озброєння та готової сировини, безслідно розчинитись у степах Бесарабії. Прикметно, що панцирник «Червона Абісінія» піхотинці змушені були залишити в дельті ріки Буг, з огляду на його (панцирника) цілковиту нетранспортабельність.

В повоєнні роки растафаріани України активно включились у відбудову народного господарства, повернувшись із фронтів другої світової до мирної праці. Протягом п"ятдесятих років відбувається активна механізація та раціоналізація виробничого процесу, шо дозволяє передовим господарствам репатріантів достроково виконати поставлений перед ним п"ятирічний план і надійно забезпечити себе на майбутнє готовою сировиною. Позитивно сприйнявши розвінчання культу Сталіна та процеси демократизації радянського суспільства, ткачі Кінґстона вже в 60-ті роки починають впроваджувати нові методи ведення сільського господарства, поєднуючи вирощення традиційних для себе сільськогосподарських культур із вирощенням нового для цих земель різновиду харчової ямайської кукурудзи. З початком перебудови колективні господарства растафаріян Херсонської та Миколаївської областей переймають альтернативні методи господарювання та адміністративного управління, внаслідок чого виникають перші кооперативи по виготовленню з готової сировини сувенірної продукції, продаж якої допомагає найбільш активним господарствам успішно подолати наслідки дефолту й конкурувати з державними підприємствами в умовах ринкової економіки. Проголошення незалежності України відкрило перед растаманами херсонщини та миколаївщини можливість комплексного та необмеженого доступу до готової сировини, а також забезпечило їх можливістю подальшого вдосконалення виробничого процесу унікальним за своїми інженерно-технічними характеристиками методом безвідходного споживання та переробки посівного матеріалу. Багато почесних растафаріан нагороджено всесоюзними та державними преміями, орденами та медалями. Четверо червоних репатріантів носять горде звання кавалера ордену слави, двоє — ордену трудового прапора, ще один — медаль за успішне форсування ріки Буг у вересні 41-го і серпні 43-го. Прикметно, що на останніх президентських виборах растамани України масово підтримали кандидата Черновецького, справедливо вбачаючи в ньому останнього представника абісінської королівської династії, здатного визволити їх із багатовікових утисків і вивести з-під вавилонського гніту на світлі води Сіону.

Сергій Жадан

 
 

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Сергій Жадан (народився 1974 р.) — поет, прозаїк, перекладач, есеїст, органзіатор літературних фестивалів, рок-концертів, театралізованих перфоменсів та акцій громадянської непокори. Автор кількох книжок віршів та прози. Живе і працює в&nb

 

Коментарi

19 липня 2007

ну юморист:)

06 серпня 2007

ничого смішного не бачу... взгалі у цьому питанні поргоджуюсь з Жаданом. Хоча статейка суховата))

06 серпня 2007

и знов цей МІДЛ клас...чому б не написати середній? брр....краще б використовував неологізми аніж американізми =))

Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска