Учасники

Стою з піднятою головою.  Навколо мене - тисячі рушників. Вони висять на стінах, лежать на лавах, вони скрізь. На них історія тисячоліть. На них вишивали   Долю тисячі жіночих рук. Водила голка за собою  нитку  по білому полотні, писала  літопис української Душі. Тисяча Жіночих Сердець билось над вишиванням рушників, передаючи їм радість і смуток, турботу і надію, любов …

       Я чую це биття. Моє серце починає битись в його ритмі. Душа злітає горілиць. Їй вільно й просторо. Я дихаю на повні груди. Я на шляху  історії, вистеленій рушниками.

 

А посеред Моря Зелений Явір
На Явороньку три Синії Птаxи
Три Синії Птаxи та Радоньку радять
Та Радоньку радять як Світ заснувати

     

  Я в круговерті створення Білого Світу. 

 

Та й пірнули Птаxи в Світові Глибини
Та й винесли Птаxи Жовтий Красен-Камінь
Стало з того каменю та Яснеє Сонце
Та й пірнули Птаxи в Світові Глибини
Та й винесли Птаxи Злоту Павутинку
Стала з Павутинки Ясна Твердь Небесна

 

      Я – нитка, котра пронизує кожен рядок історії. Пірнаючи під біле полотно в одній сторінці історії і з’являючись на іншій сторінці.

Ще пірнули Птаxи у Світа Глибини
Тай винесли Птаxи Золотий Пісочок
Стали із Пісочку Дрібнії Звіздочки
Ще пірнули Птаxи у Світа Глибини
Тай винесли Птаxи та Темного Мулу
Стала з того Мулу Чорная Землиця
Тай зросли на Землі Жито і Пшениця
Жито і Пшениця і всяка Пашниця

 

        Світ. В котрім народились мої Діди і Батьки. В котрім явився і я. Чому, і для чого. Очевидно, Світ являє необхідне - для свого існування. І ото моя скромна персона теж знадобилась йому. Можливо, щоб сіяти пшеницю і всяку пашницю. Не знаю…

        Моє серце б’ється в тиші церкви тисячі вишитих рушників. Мої долоні лягають на вишиті полотна. Я зігріваюсь теплом жіночих думок, котре живе у їхніх творіннях. Я тут живу від створення Світу. І, можливо, на якомусь рушнику буду вишитий одним єдиним хрестиком кольору стиглої пшениці, і житиму в вишиваній системі Всесвіту…

      Стою, піднявши голову, читаю на рушниках найсвятіші тексти Книги Життя. Тут - чистилище людської душі. Найчесніша сповідь перед своєю Совістю. Її не обманути, від неї не сховатись. Тут не можна стояти з опущеною головою, ховаючи очі долі. 

      Під стукіт тисячі жіночих сердець я молюся в ритмі биття Тисячі Жіночих Сердець. Котрі дають мені силу і любов до Життя. Котрі бачать мою душу наскрізь. І я цього не боюсь. Я прошу Шляху, бо Шлях - то є Життя. 

     Церква тисячі рушників. Із Сонечком над дверима...