Автори / Оксана Романюк / Краще тримати рот закритим...

Краще тримати рот закритим і видаватися дурнем, ніж відкрити його і не залишити у цьому сумнівів.

Мовчазні диваки. Це перше, що спало мені на думку, коли я переступила поріг нового класу. Кілька хлопців без інтересу кинули войовничий, як мені тоді здалося, погляд. Я невпевнено покрокувала до останньої парти і зайняла місце поряд з дивакуватою дівчинкою, що миттю відсунула свій стілець подалі від мого. Почався урок. Нові однокласники, здебільшого мовчки, сприймали шкільний матеріал і записували за вчителькою пояснення. «Якісь замкнені, обмежені, занурені у навчання ботаніки», — крутилося в мене в голові. Я так звикла до шумної атмосфери, паперових літачків та галасу, що ця тиша здавалася мені неприродною. Мої сподівання на чудових нових друзів були зруйновані, і, тихо опустивши мобільника під партою, я відправляла смс кращій подрузі: «Це жах! Якісь мовчазні диваки, а не однокласники.».

Урок математики вніс трохи жвавості. Кожен намагався крикнути, що є сили, правильну відповідь, щоб отримати хоча б словесну похвалу вчителя. На останній парті я побачила самотнього хлопця, що тихенько вирішував свої завдання і мовчки слухав дискусію щодо вирішення якоїсь задачі. Він чомусь привернув мою увагу на декілька хвилин, але згодом, забувши про дивака, я приєдналася до учнів, що намагалися переконати вчителя у правильності своїх висновків. І хоча я не була впевнена у своїй правоті, та все ж кричала гучніше всіх. Під кінець уроку я, похнюпившись, бовкнула таку дурницю, що клас вибухнув гучним сміхом. Я опустила погляд на підлогу, а потім глянула на останню парту, за якою сидів спокійний дивак і ледь помітно посміхався.

На перерві мій клас вже трохи більше нагадував нормальних дітей нормальної школи. Поштовхи, крики, регіт — все це підіймало настрій. Згодом я познайомилася з хлопцями і дівчатами, їх звичками та вподобаннями і зрозуміла, що моє перше враження про них виявилося хибним. Таких по — дорослому мудрих і досвідчених підлітків я не зустрічала ніколи. За ті роки, що я провела з ними разом, я дуже змінилася і зрозуміла, що бути мовчазним диваком іноді навіть дуже зручно. Адже саме так я можу приховати відсутність досвіду або розуміння певних речей, натомість краще послухати більш обізнаних людей, які напевно знають те, про що говорять. За декілька днів я дізналася, що той дивак з останньої парти — учасник всеукраїнської олімпіади з математики. Підійшовши до нього, я спитала, чому він завжди мовчить, адже знає набагато більше за інших. Його відповідь я запам’ятала назавжди. «Чим більше ми пізнаємо, тим більше розуміємо, що нічого не знаємо. Тому дурні кричать, що знають майже все, а мудрі мовчать, бо впевнені, що знають набагато менше, ніж можливо знати».

З історії ми знаємо, що саме такі мовчазні диваки роблять найголовніші відкриття і винаходи в історії людства. Найвидатніші науковці нашої планети, такі як Ейнштейн або Ньютон, були дивакуватими мовчунами, що дуже рідко висловлювали свої геніальні міркування навіть на папері. Відомі науковці, історики, політики усього світу зазвичай тримали у собі свої гіпотези і міркування доти, доки не переконувалися у їх правильності на сто відсотків. Шкода, що наші політики не наслідують великих геніїв, адже їм є чому повчитися. Те, що вони вміють обіцяти з трибун ми всі вже знаємо, а от мовчати і робити здається вміють лише одиниці. Мабуть, саме це вміння працювати мовчки, але наполегливо, приведе нашу країну до нових змін і припинить врешті решт галас незадоволених високопосадовців та мовчання звичного до всього народу. Адже пусті балачки тільки створюють враження кропіткої праці, а насправді будь — яка країна розвивається саме завдяки тим людям, що спокійно і тихо спостерігають за навколишнім світом і шляхом тяжкої праці роблять справжній внесок у розвиток економіки, культури та науки.

По — справжньому розумну людину можна розпізнати за декілька хвилин. Адже знання, що базуються на пустих балачках — поверхневі, а «замилювати» очі розумними фразами, що не мають змісту можна до тих пір, доки розмова не дійде до конкретних питань. Гарно і промовисто розмовляти, не розуміючи нічого, можна навчитися, а от навчитися мовчати, коли знаєш більше за інших — майже неможливо.

Особисто я з тих пір як познайомилася зі своїми однокласниками, намагаюся стримувати себе, менше балакати, а більше працювати.. Дуже часто я не в змозі стерпіти і промовчати, бо хочеться похизуватися своїми знаннями. Тоді я розумію, що в мене попереду багато кропіткої праці по самовдосконаленню і витримці. У такі моменти я розумію, що знаю ще не достатньо, щоб стати мудрою і мовчазною дивачкою.

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Народилася 2.08.1989 р. у місті Дніпропетровськ. Я студентка  Дніпропетровського національного університету, за спеціальністю журналістика. Маю друковані роботи у місцевих та регіональних виданнях, проводжу концерти, у майбутн