Автори / Дарина Сухоніс / Нічний дощ
Хтось запалив на небі зірочки – а може це очі загублених душ, що так і не знайшли одна одну? Та все одно я подумки сподіваюсь, що ти також дивишся зараз на зоряне небо… Я мрію, як одного разу ти просто подаруєш мені це безмежне небо, адже воно не має кордонів, як не має їх і наша історія…
А ось і легкий порив прохолодного літнього вітру. Ви думаєте, що це вітер? Ні, це просто його тихий шепіт – він мене кличе, бо один без одного ми як ті загублені душі у небі; як самотні дощові краплі, що летять поруч, але падають в різних місцях; як рожеві хмари на заході сонця, що повільно пливуть назустріч обрію…
Місяць кинув срібну нитку – це знову він мене кличе: срібляста павутинка - це його обійми, а місячні зайчики - поцілунки. Я відповідаю йому тихим шелестінням листя, нестримною блискавкою, що час від часу розриває небо, м’яким шурхотінням дощу… Я знаю, що він ловить прозорі крапельки, бо це мої сльози. Він бачить блискавку – це час від час спалахує моя самотність темної ночі. І нарешті він чує тихе шелестіння листя – нарешті я наважуюсь прошепотіти йому те, що так важко промовити голосніше. Ти мій Майстер, то ж дозволь бути твоєю Маргаритою?…
Додав Art-Vertep 22 лютого 2003
Про автора
Я Даринка Сухоніс, народилась 17.10.88 р. в Дніпропетровську. Навчаюся в Дніпропетровському Національному Університеті на факультеті журналістики. Я імпульсивна та емоційна натура.
