Автори / Дарина Сухоніс / Чи сняться пекінесам сни?
Вечір. Годинник у стилі ретро пробив одинадцять раз. Вітальня вабить своїм м’яким світлом. Обриси картин на стінах трохи розмиті, а телевізор дивує своїм порожнім екраном. На жовтому дивані, що майже сховався у тіні від домашньої оранжереї лежить тепла ковдра з китицями, на столику багато фотографій, а посуд з золотими обідками по краях, виблискує через дверцята великого дерев’яного комоду.
Кімната порожня… стривайте! Чується тихеньке сопіння. Звуки долинають з білої ковдри на дивані, і ось вже видно крихітну руденьку голівку, що трохи визирає з-за китиць. Оченята-намистинки примружені, а носик-бантик час від часу тихенько ворушиться. Маленькій пекінеси спить. Мерехтливе сяйво нічної лампи падає на рудувато-жовтенькі лапки, що також визирають із-за китиць ковдри. Та раптом лапки починають тремтіти, а маленький носик швидко-швидко нюхати повітря. Тендітний цуцик починає тихенько скавулити, невпинно ворушаться крихітні лапки, немов би цуценятко намагається втекти від нічного кошмару, адже у руденькій голівці мерехтять страшні картини: маленькому пекінесику наснилась холодна вулиця, сум та безнадійність. Ротик розтуляється у тихенькому гавканні, у відчайдушному бажанні знайти хазяїна, знову повернутися у теплу вітальню…
Я тримаю маленьку лапку у своїй руці і тихенько кажу, прихилившись до маленького вушка: «Я тут, моя маленька…». На мить розплющуються темні оченята, немов два діаманти сяють у сутінках вітальні і дивляться на мене, лапки вже не тремтять, а потім у вітальні чути лише тихеньке сопіння. Пекінесам теж іноді сняться сни…
Додав Art-Vertep 22 лютого 2003
Про автора
Я Даринка Сухоніс, народилась 17.10.88 р. в Дніпропетровську. Навчаюся в Дніпропетровському Національному Університеті на факультеті журналістики. Я імпульсивна та емоційна натура.
