Учасники

Автори / Оксана Яблонська / Галина Інгула. Святкування осені

Літом я цілком випадково потрапила на восьму виставку Галини Інгули. Тоді я оформляла вихідні бібліотечні дані на наш альманах "Голоси" і забігла для цього у Національну Парламентську бібліотеку. Там я і побачила ці чудові картини, які западають у душу навіки.

Вони вразили мене настільки, що я написала невеличку казочку "Планета Інгула" із вкрапленнями у неї картин художниці. Посилання на цю казочку я закинула тоді на ПМ і ГАК і на персональний сайт пані Галини. Відтоді і зав'язалося наше знайомство і дружба, оскільки відчуття її світу у нас були спільні :) Я пообіцяла їй відслідковувати її виставки, а вона - запрошувати на них. Тому тепер я старалася узгодити усі свої справи так, щоб потрапити на цю виставку.

Отож, ранок осіннього дня 2 листопада 2007 року видався напрочуд мокрим. Дощ лив і ляпав звідусіль, усе було мокре, вмите і просякнуте осінню. Я вискочила з будинку, занурившись під прихисток парасолі і помчала у метро. "Хоч би відвідувачі не налякалися дощу" - думала я, пригадуючи як недавно злякалася такого ж дощу і не пішла на ніч провокативної поезії на Софіївську площу...

До станції метро "Арсенальна" я добралася без проблем. Там же сіла у комфортабельний автобус №38, який їхав мимо Лаври. Ох, і водій мені трапився! Не дай Боже, комусь із таким їхати... Мало того, що цей шикарний автобус (направду шикарний, із тих новеньких із затемненими вікнами і величезним салоном) сіпався на кожному повороті, так ще і водій не давав змоги усім пасажирам вийти із автобуса, закривав двері і кудись мчав... Таке було відчуття, що ми від когось тікаємо. Таким чином, ми цілком успішно утікли і від моєї зупинки "Печерська Лавра"... І я з поспіхом вискочила на наступній зупинці, майже біжучи, щоб не запізнитися на відкриття виставки. Мала уже досвід своєчасної появи на відкритті книгарні "Смолоскип", коли люду було стільки, що майже немоливо було протовпитися...

Звісно, це - прекрасно, коли відвідувачів багато, але мені зовсім не хотілося знову фотографувати спини людей, замість їхніх щасливих і натхненних очей :) Більш приємно ловити щасливі погляди, ніж співчувати стомленим спинам...

Я підбігла до каси, запитала про квиток і де саме знаходиться музей українського декоративного мистецтва. Касир мені розказала, що він у 29-му павільйоні, а схеми-плану Печерської Лаври у неї не виявилося, жаль... Я запитала одразу про виставку картин. Касирка запитала чи маю я запрошення на неї, на мою ствердну відповідь вона порадила сказати про це контролеру на вході у Лавру і відповіла, що я можу пройти без квитка :) Дяка їй (навіть не знаю нинішньої вартості квитка). Я так і вчинила і без клопоту пройшла на територію Лаври.

Маю сказати, що у запрошенні було вказано повернути праворуч від дзвінниці, якраз у цей момент дзвони на дзвінниці задзвонили і я побігла вишукувати той номер 29. Хм-м-м... Усі будиночки були дуже гарно вибілені у білий колір. Ця чистота у жодному разі не була "пошкоджена" номером ! Тому я заглядала в усі більш-менш привідкриті двері із єдиним запитанням про виставку Галини Інгули. Переглянувши кілька привідчинених дверей, я нарешті підбігла до будинку, куди підійшла компанія відвідувачів, які також щось шукали. У цю мить я вчула запитальний вигук одного із хлопців із тієї групи "Виставка?! Яка виставка?" і я уже мчала туди, до тих дверей інтуїтивно відчуваючи, що це саме та виставка і саме ті двері ;) І дійсно, на стенді біля дверей, був плакат, який сповіщав про відкриття виставки картин Галини Інгули. Негайно я зайшла у будинок. Праворуч сиділи дві миловидні пані, з якими я привіталася і запитала про виставку. Оскільки на шиї у мене висів фотоапарат - я ж пробігаючи територією Лаври умудрялася фотографувати те, що захоплювало мою увагу :), то мене одразу ж запитали, чи я - преса :)

- Так, я представляю пресу. Мережеву пресу. - відповіла я.

- То просимо вас зареєструватися.

Я виявилася першою у реєстраційному бланку. І на моє здивування мені відповіли що ще аж півгодини до офіційного відкриття виставки. Вони подивилися мій реєстраційний бланк із здивуванням, бо, вочевидь ім'я Севама було їм ще незвичне. На підтвердження, своєї "аутентичності" я показала їм нашу візитку-календарик. Хто не знає, це такий симпатичний календарик, який береш у руки і віддавати уже не хочеться :)

Мені порадили гардероб (яке чудо, можливість звільнитися від мокрого одягу мене неймовірно втішила), розказали, що виставка - на другому поверсі і вручили прес-реліз.

Отож, після гардеробу я рушила на другий поверх, зустрівши на сходах симпатичну дівчину, неймовірно схожу на Галину Інгулу (я бачила її фото на її персональному сайті. Я запитала її: "Ви - Галина Інгула? Авторка робіт?", а вона хутенько збігала униз не реагуючи, я аж видивилася їй вслід і, коли вона показала жестом, що не чує мене, я упевнилася у тому, що не помилилася - це, дійсно, Галина Інгула. Із персонального сайту Галі я знаю, що вона закінчила київську спеціальну школу для слабочуючих дітей, потім здобула спеціальності веб-дизайнера, кондитера, вчилася розпису по дереву та різьбярству, займалася розписом іграшок, працювала веб-дизайнером. Кілька років навчалася у творчій майстерні знаного київського художника Костянтина Косаревського, а саме професійним малярством пані Галя займається чотири роки.

У просторій залі було затишно, стіни прикрашали роботи художниці, у куточку біля вікна сидів молодий хлопець, який грав на електронному піаніно (?) надзвичайно ніжну мелодію. Відвідувачів було мало, аж троє зі мною, четвертим був музикант.

Не гаючи часу я почала фотографувати картини, це ж така нагода! По-перше, дозволяють ! Я просила дозволу на фотографування, коли дякувала за запрошення. По-друге, така нагода сфоткати картини з усіляких позицій і настроїти свій фотик.

Тут були картини, уже знайомі мені із попередньої виставки, і нові, зовсім невідомі :)

Усі вони поєднуються соковитими барвами, теплом і шаленим оптимізмом. Для себе я би поділила ті картини на три групи, і думаю, що саме це планувала Галя, оскільки так вони і були вивішені - трьома композиціями, які, однак, візуально, нічим не відділялися.

Я виділила для себе картини іграшкові, ті, що символізують феєричний світ планети Інгули. Іншу групу я визначила для себе зораженнями квітів, натюрморти. І ще одну групу складали пейзажі, реальні пейзажі...

Галіні картини насичені повітрям, глибиною кольорів, це і яскраві кольори і, водночас, не крикливі, якесь пастельне переплетіння, дивовижне поєднання сили кольору і м'якого його звучання...

І ще я відмітила для себе ще на попередній виставці - поєднання трьох символів, вочевидь саме число 3 для Галі є символічним. У кожній картині вона візуально виділяє якісь три символи - то три квітки із символічним "кодуванням" їхньої форми у геометричні фігури, три різні геометричні фігури, то три об'єкти посередині картини - стіл і 2 стільці, то садок, дорога і комета... Головних кольорів також може бути 3 на фоні іншого кольору, такі собі геометрично-математичні смислові забавки. Такими картинами легко буде вчити дітей пізнавати світ.

У зал пройшла дівчина, яку я зустріла на сходах. Уже певна того, що це - художниця Галина Інгула, не гаючи часу я підійшла до неї і, посміхаючись, вручила нашу візитку-календарик. Дівчина щасливо посміхнулася, було видно, що вона одразу упізнала наш логотип. Я попросила дозволу її сфотографувати. Вона погодилася. Після кількох фоток вона узяла великий букет гарних яскраво-сонячних квітів і я фотографувала її із ними.

Згодом підійшла група людей, які спілкувалися жестами. Вони підійшли до Галі і зав'язалася жвава бесіда.

Від компанії відділився чоловік, до якого я підійшла і попросила дозволу його сфотографувати. Він погодився і вручив мені прес-реліз. Я запитала як його звати, виявилося, що це Галін тато Нечипоренко Валерій Петрович, ми обмінялися візитками. Було приємно, що він одразу ж упізнав нашу візитку, йому сподобалася моя казочка. Він запропонував сфотографувати його із дочкою.

Поруч проходив чоловік Галі Віталій. Згодом до нас підійшла жіночка, яка перед тим жваво спілкувалася із Галею, я попросила дозволу сфотографувати і її. Це виявилася Ліферова Марина, перекладач жестової мови. Окрім того, вона розказала, що у Києві багато талановитих слабочуючих людей, є серед них і архітектор, який спроектував 3 станції метро. Ми обмінялися номерами мобільних і домовилися при нагоді зустрітися.

Я собі фотографувала, придивлялася, прислухалася, було дуже затишно і приємно. Я і незчулася, як до мене підійшла Марина і Галина і Марина сказала, що Галі дуже приємно, що наш форум першим написав про її виставку, наш репортаж був першим друкованим репортажем про восьму виставку, потім пішли інші репортажі. Але наш супроводжувався кольоровими фото і моєю казочкою, яка повністю відповідала світосприйняттю Галі, її відчуттю і задуму своїх картин.

Було дуже багато фотографів. Підійшов старший фотограф і запропонував сфотографувати пані Галину біля її найновішої картини. Ця картина настільки свіжа, що ще не висохли фарби, її виставили на такому спеціальному пюпітрі (як називається підставка для картин?)

Галя із задоволенням нам позувала.

Відвідувачів прибувало і прибувало, як добре. І розпочалося саме відкриття виставки. Першою звернулася до нас господиня цього закладу Вялець Адріана Феодосіївна, директор музею українського декоративного мистецтва, яка розказала, що нова виставка молодої і талановитої художниці Галини Інгули називається "Святкування осені".

Потім виступив тато художниці Валерій Петрович Нечипоренко, комерційний директор УНІАН, який водночас є постійним гідом на виставках своєї доньки, а обов'язки продюсера виконує її мама Любов Дмитрівна Нечипоренко, тому, якщо хочете запросити у свою установу пані Галину із її роботами, то звертайтеся до її мами.

Далі виступили віце-президент Асоціаціі працівників музеїв технічного профілю Володимир Костянтинов, журналістка Вікторія Сухоцька, Алла Сергіївна Гурська, автор книги "Мова та граматика українського орнаменту", яка розказала, що у Галіних роботах знайшла дуже багато орнаментів трипільської культури. Людмила Пашун, співробітник музею Київського національного університету будівництва та архітектури, Ян Шанський, поет, Олена Архіпова, науковий співробітник інституту транспорту.

Тоді я попросила слова, розказала про моє знайомство із творчістю Галі, висловила захоплення її мужністю, витримкою (при поїздці на виставку у Париж у Галі пропали її роботи і досі вона ніяк не може домогтися їхнього повернення), талантом і побажала їй подальших успіхів і ще довго тішити нас своїми чудовими картинами.

Галина Семенівна Кириченко, заступник генерального директора Національної Парламентської бібліотеки України розказала, що наш репортаж був першим таким об'ємним про виставку картин Галини Інгули у Парламентській бібліотеці.

На виставці було багато відвідувачів, серед них земляки Галі, які її радісно вітали. Костянтин Нечипоренко, брат художниці виконав написану ним композицію. На завершення тато Галини Інгули розповів про її картини. Останньою попросила слова Оксана Джунь, ландшафтний архітектор, натхненниця та організатор щорічних квіткових виставок у ландшафтних парках, президент ЛАНДШАФТ-КЛУБУ.

Нас запросили на фуршет :) Але я і ще одна журналістка побігли готувати репортажі про виставку незвичних картин молодої, але такої талановитої художниці Галини Інгули.

Виставка триватиме до 17 листопада

Обов'язково перегляньте фоторепортаж про цю виставку на нашому форумі

Додав Anasko007 04 листопада 2007

Про автора

Вічна дилема "Що перше? Поезія чи біологія? Викладач чи програміст комп'ютера? Фотограф чи художник? " - це усе стосується мене...