Автори / Тетяна Дігай / Роксана Харчук. СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ПРОЗА
ІДЕАЛЬНА МОДЕЛЬ ПОСТІМПЕРСЬКОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ, або Протей постмодернізму.
Роксана Харчук. СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ПРОЗА: ПОСТМОДЕРНИЙ ПЕРІОД: Навч. Посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2008. – 248 с. (Альма-матер).
Літературний критик і викладач Києво-Могилянської академії Роксана Харчук нещодавно видала бестселер, який скромно назвала навчальним посібником, що "адресований студентам-філологам, аспірантам, учителям середніх навчальних закладів. Прислужиться зорієнтованим на здобуття філологічного фаху учням і всім небайдужим до літературної проблематики ".
Автор досліджує особливості розвитку сучасної української прози, яку називає постмодерною. Але не все так просто! Книга має 7 головних розділів (кожен з яких у свою чергу поділяється на 2 – 5 підрозділів), з яких ми дізнаємося, що постмодернізм виколисався не одразу, а точніше, у нього було і є дотепер багато облич. Такий собі варіант українського Протея (у грецькій міфології – морський бог, що мав властивість довільно змінювати свій вигляд) а саме: неопозитивізм, неомодернізм, передпостмодернізм, феміністичне письмо, альтернативне самовираження, межові стильові явища. Власне, доскіпливий та доказовий аналіз вищезазначених різновидів українського постмодернізму і складає зміст книги.
Принагідна цитата. Метр історичної прози Роман Іваничук на питання кореспондента газети «Друг читача», хто із сучасних літераторів йому подобається, назвав дрібку імен і додав: "Усі вони модерні й дуже цікаві. Їх називають постмодерністами, але постмодернізму не існує. Модерн є як напрямок літературний. А постмодернізм вигадали . Пиши незрозуміло, вживай побільше слів на букву «х» - і будеш постмодерністом".
Така спрощена оцінка характерна для покоління «батьків» (за висловом Р. Харчук) і саме тому цінність розгляду особливостей українського постмодернізму київського критика, на мою думку, незаперечна.
Переповідати зміст кожного з розділів я не буду. Це треба читати й перечитувати, отримувати насолоду від руху думки критика, дивуватися сміливості, оригінальності, нестандартності мислення талановитої й освіченої авторки. Але декілька прикладів я наведу.
У даному контексті розглядається творчість О. Гончара, непохитний авторитет якого унеможливив назрілу переоцінку його творчості, зокрема роману «Прапороносці». Критик називає стиль класика патетичним, псевдоромантичним: "Він не зміг сказати нації правду про ті випробування, які чекатимуть на неї під час трансформації суспільства тоталітарного типу в демократичне, навпаки – елегійно настроював суспільство, ослаблюючи його дух".
На межі між традицією та стилізацією розглядається творчість Марії Матіос. Критик полемізує з колегами, що вважають стихію прози письменниці трагедією, і називає її мелодрамою. Більше того, вона (критик) відзначає: "М. Матіос пише солодко й багатослівно…найсуттєвіша ознака прози авторки «Солодкої Дарусі – сентиментальність. Вдумливий погляд зауважить, що М. Матіос стилізує свою прозу під класичну ,внаслідок чого з-під її пера з’являються псевдокласичні твори".
Особливо прискіпливо я читала аналіз творчості найпомітнішого у нашому часі прозаїка Юрія Андруховича й була радісно здивована, що його творчість останнього періоду подобається не тільки мені. Знову принагідна цитата: "В Андруховича все з такою лайкою: як не «б…ь», то «х…», то «й…твою мать». Що це таке? Як це можна? Це ж читають діти…Це не література, це є блювотина…" ( Роман Іваничук, вищезгадане інтерв’ю газеті «Друг читача»). А от що пише пані Роксана: "Останні твори Ю. Андруховича свідчать, що його погляди зазнають змін. Передусім він дедалі більше уваги приділяє літературі як формі опору безглуздю світу. Цей опір здебільшого втілюється в іронії. Сатира у творах прозаїка дедалі менш відчутна. …Стверджуючи, що порозуміння між Європою та її Центрально-Східною частиною неможливе, Ю. Андрухович виявляє реалізм на межі з консерватизмом. Є підстави говорити, що постмодернізм Ю. Андруховича поєднується з неопозитивізмом – географія в його розумінні зростається з історизмом". І ще таке: "…есеям Ю. Андруховича, написаним на тему культурної та історичної спадщини Галичини, Галичини і Центрально-Східної Європи, України і Європи, української ментальності, національної ідентичності, а також ролі письменника в сучасному суспільстві, притаманні стрімка думка, парадоксальність мислення, ліричне чуття… " .
Про книгу Роксани Харчук я можу говорити й говорити, але повторюю – читайте її! Додам, що навчальний посібник читається не згірш як добрий класичний детектив – прочитала, пошкодувала, що вже фінал і…почала спочатку!
Додав markiza 10 червня 2008
Про автора
За фахом - викладач фортепіано; у творчому доробку 4 книги: "Корона Афродити, "Тетянин день", "Удвох із тишею"- поезії; "Книжкові імпресії" - рецензії, пишу українською, російською, перекладаю з російської, французької.
