Автори / Марина Онищенко / Підвіконник
Сидіти на підвіконнику, звісивши ноги на вулицю, було її давньою звичкою. Раніше мама лаялася, коли заставала її за цим заняттям. Але їй все одно було начхати, що надворі зимно, що це дванадцятий поверх, що це привертає увагу сусіда-збоченця, який дуже любив спостерігати саме за нею, бо жив на тому ж поверсі, тільки в будинку навпроти, і який всю ніч не вимикав світла і танцював стриптиз біля вікна після спостерігання її оголених колінок. А ще вона нарешті поставила замок на двері своєї кімнати, так що тепер ніхто не міг заважати їй мріяти про свої дівочі дурниці, сидячи на підвіконнику і каламутячи, наче воду у ставочку бабиного села, брудне, трошки густе і не завсім прозоре повітря великого промислового міста і рахуючи ґав, поодинокі екземпляри яких пропливали повільно повз її вікно, примудрившись якимсь чином вижити в такому досить несприятливому середовищі.
Здебільшого вона мріяла про нього. Про такого-собі казкового Грея, який живе у не занадто далекому, але більш ймовірно західному, замку і також мріє. І не тільки про неї, а ще й про різні пригоди і далекі країни, до яких вони колись обов’язково вирушать разом. І виношує у своїй розумній голівці із світлим і довгим, як у ельфа, волоссям план її порятунку. Вона чекала на нього, натхненно граючи свою роль, роль сумної принцеси, яка вірить у силу справжнього, я б сказала вічного, кохання.
Ви не повірите, але той Грей справді існував, хоч звали його трохи інакше. І жив він у старому, дуже схожому на замок, будинку старенького західно-українського містечка. І мріяв він саме про неї і далекі країни, якими вони будуть подорожувати після того, як він врятує її, викравши з високої вежі в серці кам’яного лісу, який охороняють залізні дракони. Можливо він читав забагато досить популярного у наш час жанру з загадковою назвою фентезі, але ми з вами знаємо, що він був не таким вже й далеким від істини. Ну як ще назвати кам’яні джунглі її жахливого міста, будинок з аж двадцятьма чотирма поверхами і заводи, які майже оточили його і без перестанку викидали у повітря ледь помітні язички полум’я і дуже помітний і неприємний на запах і колір дим?
Одного осіннього вечора дощ постукав у її вікно. Він майже напевне був шкідливим для шкіри і волосся, але її це не турбувало. Така погода була її улюбленою, бо допомагала надати необхідного драматизму мріям про нього. Вона зачинила кімнату і сіла на підвіконник, як завжди перекинувши через нього ніжки з оголеними колінками. Пухнасті капці вона не знімала, бо надворі вирував досить неприємний, пронизливий вітерець. Вона як завжди каламутила повітря і мріяла про білого коня, біляве довге волосся її майбутнього спасителя, його оксамитовий погляд, нову сумочку, яка пасуватиме до її улюблених босоніжок і про інші, не менш важливі на її погляд, речі. Вона замріялася ... і один з її улюблених пухнастих зайчиків, той, якого вона носила на лівій нозі, полетів вниз. Вона інстинктивно нахилилася, щоб його спіймати...
Що було далі? Дощ зробив підвіконник достатньо слизьким, щоб, нахилившись навіть трошки, вона не змогла втриматись на ньому у своїй коротенькій шкіряній спідничці... В повітрі вона, як всі нормальні люди в таку мить, пригадала своє життя. Але її падіння ніяк не спинялося, тому вона встигла подумати про щось ще. Вона побажала, щоб він помер разом з нею і цим врятував її від пекельної самотності. Не будемо описувати її зовнішній вигляд після приземлення біля улюбленого зайчика. Це все ж таки був дванадцятий поверх, а вона була не така легка і пухнаста, як він.
В той самий час наш герой вийшов на балкончик свого гарного замкового будиночка, щоб скласти компанію своїй коханій і помріяти. Він дуже любив дощ, хоч і з інших причин, ніж наша знайома, тому не зайшов назад у будинок, коли він почався. І в той самий час, коли вона думала про їх єднання в обіймах смерті, старенький балкончик тріснув і наш герой полетів на зустріч коханню. Але... Завжди є якесь але. Цього разу воно полягало у тому, що хоч поверхи в його будинку були набагато вищі, ніж в її, їх було лише два. Тому замість обіймів смерті і своєї принцеси він отримав кілька переломів кінцівок і струс мозку, який на раз покінчив з його мріями про неї і про далекі країни.
А вона... Зрештою, вона зізналася собі, що ніколи не вірила у те кляте вічне кохання.
Додав witch 06 березня 2008
Про автора
Життя моє дуже цікаве і повне подій. Колись напишу про себе докладніше. Наразі я працюю перекладачем, свою роботу дуже люблю, а у вільний час, якого, на жаль, так мало, намагаюсь створювати щось цікаве і нове.
