Автори / Крістіна Вороніна / Тесей і Амазонка
ТЕСЕЙ І АМАЗОНКА
Я поцілунок Тесея – я потрапляю до губ Амазонки, вона притискає верхню губу до нижньої, закручуючи губи до середини рота, там де вологий язик пробиває облогу зубів, щоб вимовити дещо мовою двох – чоловіка й жінки, але лише повітря виривається назовні, не народжуючи нічого.
Я внутрішня цензура Амазонки – я хочу щоб усе було простіше, проте вона не поступається навіть місцем не більше ніж в одну стопу, коли вони тиснуть у переповненому транспорті. Я важке дихання Амазонки – тоді, як її приводять в стан надзвичайного збудження парфуми чоловіків на полюванні. Увечері вона миє руки по плечі, бо вигадала дотик того незнайомця і переймається через кілька подряпин на синтетичному спортивному костюмі, що є ненормально (а я ж ненормальність моєї Амазонки), бо не можна люто ненавидіти ненормативну лексику і подумки прокручувати одне за одним кожне бридке слово, ніби закляття. Воно діє на неї, як любовне зілля: вона прокидається і шкодує. Сон справдиться, бо від його справдження нічого не зміниться в її житті. Я неправдоподібний сон, якого так чекає моя Амазонка. Вона кликала мене кілька разів, але, будучи її цензурою, я не з’являлася, я просто ігнорувала крики, а сусіди подумали, що її сестра померла в лікарні від нападу депресії. Я була колись її бажанням померти: вона не кохала по-справжньому, тому нема про що розказувати, хіба що як бідолаха хотіла перед смертю побачити свого першого шкільного вчителя, в якого була ревнивиця-дружина – вона не пускала його по вечорах прогулятися, тому він зраджував її замість уроків рідної мови. Я була водночас пристрастю і сумлінням цього святого чоловіка. І раптом він доводить до відома моєї Амазонки, що їхня інтрига не матиме продовження, якщо вона не припинить розповідати в чаті про їхні статеві стосунки і давати корисні поради щодо сексуальних поз після сорока років, вигаданих для запобігання травматизму (якої вже там вагітності, бо гормонів не вистачає навіть на нормальну по-дружньому теплу заздрість, не те що на витівки тієї фіфи, що стала укладачем словника культури статевих відносин з вісімнадцяти років до пів на п’яту ранку, а тепер намагається довести своєму бойфрендові, що перерваний статевий акт шкодить здоров’ю всіх амазонок і погано впливає на полювання, бо невдоволення не лише проникає крізь шпаринки шкіри, а й передається через повітря; я була деякий час шкодою від перерваного статевого акту, і тепер це іноді заважає мені бути шкідливістю недопаленої цигарки, що її розкурено знову, бо накопичення смол і нікотину в недопалках робить ці жалюгідні предмети дуже небезпечними для життя, як і передчасні аборти, які під час уявної вагітності планують дванадцяти(12!)річні жінки; потім вони на все життя затямлять, що місячне – це перемога порожнечі над повнотою, і кайфуватимуть від неї шістнадцять разів на рік під прикриттям того, що вони відчувають якесь мало не духовне очищення, так ніби гуляти під крилами ангела-охоронця твого духовного наставника, так ніби він сьогодні в доброму гуморі й робить тобі величезну знижку на трафік вашого спілкування, і знаєш, крихітко, зараз ти можеш не їхати додому із цим таксистом, бо одні лише хвойди дістаються оселі вночі на таксо, а я ж твій останній шанс не виглядати у власних очах стервом, а оченята набрякають, і донт ю край тунайт тобі вже не така таска, як було ніффа собі одинадцять років тому).
А тепер заспокоїмося і поміркуємо про інше. От питання до самого себе: чому вони пишуть про «Клінекс»? Чому Забужко пише, й Елліс теж пише, той що створив «Американського психопата»? Скажи, хоч Сергій не пише, бо якщо пише, то я стану його нічним кошмаром, ти знаєш, я це можу, ти пам’ятаєш, як я тоді… А тепер я є війною проти клінексів у кайфовій літературі, і я сама стаю такою, якою ви мене зробили – я продукт перетворення жінки на письменника, мутант з атомної станції, генератор випадкових чисел і думок. Так, думок обов’язково.
Привіт, Амазонко, я твоє невміння зліпити до купи кілька слів задля порозуміння зі складним світом шоу-письменства! Хіба тобі заважало бути новою українською Оксаною те, що тебе недолюбив один недоношений шість тижнів мамою-неповнолітньою сиротою крутій та пройдисвіт? Хіба ти стояла колись над справжньою прірвою, хіба твої пальці коли-небудь шукали божевільно хоч якийсь жмут трави, щоб ухопитися за нього й утримати себе над тією прірвою? Ні, я лише писк моєї Амазонки – про безталанне самогубство як про скаргу до Небесної Канцелярії на одвічну тему – чому воно весь час, всю дорогу дощить на весіллях її подруг, від чого сама не збирається віддаватися нікому без відповідної підготовки у вигляді переплавленого на обручки бабиного медальйону вкупі з проданим (звісно задешево) дідовим Геогієвським хрестом без брильянтів. Серденько, не обростай ти коштовностями, бо їхній блиск притягує добродіїв, а хіба тобі не досить таких у твоєму житті? Я дивуюся і трансформуюся в наївність та доброту моєї героїні. Лишається розгойдати її прокупоросені (себто запобігливо підготовані під шпалери, захищені від шкідників) нерви, додаючи трохи присмаку зради і впускаючи підозри паразитувати на білосніжному коханні. Тепер складаються всі умови, щоб місцевий царьок звів нанівець усі попередні подвиги до шлюбу з моєю Амазонкою, яка необачно познайомиться з ніби тобі простим таксистом, а насправді потрапить до липкого павутиння передподружніх зрад, не протизаконних, але трагічних для обох сторін. Вимкнувши всі прилади навігації, моя чарівна і не далі як п’ять хвилин назад пристойна шхуна прямуватиме до тихої гавані заборонених утіх. Названий Віталієм таксист зізнається, що любить красивих амазонок, і що наречений ні про що не дізнається за один вечір, а чарівна шхуна набуде незрівняного досвіду і зможе офігенним способом довести своє кохання чоловікові у першу ж ніч після короткого курсу розціломудрення таких кіз, як вона. Що далі – ясно. Здається, ніби все відбувається не насправді, особливо коли він питає востаннє, чи буде вона займатися сексом, вона відповідає «так» і падає в ту саму прірву, над якою допіру стояла, роздумуючи про Габермаса, який тепер чомусь зник разом із півсотнею улюблених згадок студентських років, а втрата дівоцтва не така вже й пригода, як здавалося. Хіба що пече вогнем десь біля серця, коли знаєш, що Віталік однаково відправить її назад – туди, де підібрав було, знемагаючи від спермотоксикозу. Тепер врятований шхуною любитель бабочок став професіоналом.
Агов, крихітко! Це знов я, твоя ненормальність, і ти не зможеш мене ігнорувати. А хочеш, розповім таке, від чого посивіють сімсот волосин твоєї матері? Віталік твій смокче зараз дешеву горілку зі своїм напарником, таким, як і він, одиноким лицарем із гербом доміно на пімпочці на даху автомобіля. Вони святкують соту бабу яку він ахнув, себто тебе, дівчинко. Так-так, авжеж, все може бути інакше, і Віталік одразу після твого сольного виступу із захопленням засновигає в своєму напарникові, а зараз скажи, хіба тобі колись по-справжньому не хотілося покінчити із цим божевіллям? Це відчуття не матиме порівнянь, коли одного разу вночі ти збагнеш, метелику мій шизокрилий, що не розповіси про цей випадок великими літерами курсивом н і к о м у в житті, от тоді стане тоскно, тоді ти пригадаєш усі ненависні брудні слова, хоча вимовляй не вимовляй – нічого не зміниться. Сестра твоя помре в лікарні здоровою, й мати зійде в пекло молодою і заживо, а ти відчуєш окріп на шкірі, коли твоя рідна, але жорстока свідомість повідомить тобі, що твої перфокарти, себто півкулі мозку, вважають можливою чотиритижневу вагітність як наслідок Вітальчиного зцілення від одиноцтва і відчуття конечності всього живого у всесвіті. Чи не тоді моя Амазонка вирішить, що всі чоловіки є хробаками в душі й серце у них слимаче? Чи не тоді закриється вона від світу на дев’яносто дев’ять днів, а на сотий знайде спосіб рвонути з себе п’явку провини? Чи не в цей саме час стане відлити під її вікнами той самий Тесей і випадково зачепиться поглядом за силует моєї Амазонки, яка за давніми віруваннями амазонського народу раз на рік підпускає до себе чоловіка? Отож цим щасливим виявився саме він, що з’явився в потрібний час і затьмарив собою всі чи майже всі переживання, являючись тепер не моїй, а своїй (чи ба свійській) Амазонці щодня у вигляді прибацаних знаків типу чорного таргана-вусаня, який прокинувся серед ночі й попростував з-під дивану на кухню, наробивши шуму, а крім цього певного знаку ще були райдуга, мертвий джміль у поштовій скриньці, та білі цятки на нігтях, що вкупі свідчить про неземне щастя в особистому житті, яке настане вочевидь швидко й ефективно.
На цьому я кидаю мою Амазонку, бо ця хохля й кульома перестає бути об’єктом моїх знущань, мене як сексуально невдоволеної несвідомої первинної жіночої енергії, яку Тесей швидко виставить на вид й адресує своєму лінґаму та по-всякому іще принизить і зґвалтує святу святих. Моя левиця помирає назавтра в обіймах блакитноокого гівнюка, а я навіть нічим не зараджу, а взагалі-то, хоч як це не дивно, й не збираюсь щось змінювати в цій ситуації, бо насправді
я поцілунок Тесея,
я потрапляю до губ Амазонки, вона сором’язливо притискає верхню губу до нижньої, закручуючи губи до середини рота, там де вологий язик пробиває облогу зубів, щоб із придихом вимовити хоч що-небудь мовою двох – чоловіка й жінки, але лише повітря виривається, не народжуючи нічого.
Додав amifine 27 червня 2008
Про автора
Іноді автор впадає до стану м"якої ненависті або важкого презирства до сучасної культури. Але це минає, і знов тягне на подвиги. Очевидно, таким стане прозовий твір про труднощі сучасної творчої людини у неадекватному середовищі. "Богема вкінець розгойдал
