Автори / Наталія Пасічник / Любов – явище постійне, але в нього змінні обличчя
Наталю, коли ти зрозуміла, що будеш писати, що станеш поетесою, що це твоя доля? Коли народився перший вірш?
- Почала писати у 15 років. Спочатку таємно, потім, коли перемогла у літературному конкурсі радіопередачі «Старшокласник» - явно. Гадаю, для написання віршів у мене були всі передумови. Мій батько, ветлікар за фахом, у свій час опублікував 7 книг прози та поезії. Мама - вчителька української мови та літератури. Вони допомогли мені видати першу самвидавську збірку «Елегія Печалі» (Теребовля, 2002). На першому курсі університету познайомилась із львівською поеткою Маріанною Кіяновською, від якої багато навчилася. Вона - автор передмови та редактор моєї поетичної збірки «Портрети доби Ренесансу» (Тернопіль, Джура, 2006).
У чому вбачаєш щастя? На твою думку, людина народжена для щастя чи випробування? Твоє ставлення до страждання? Ти з’ясувала для себе в чому вищий сенс людського страждання?
- Попри життєві негаразди та клопоти, сподіваюся, що люди усе-таки створені для щастя. Кажуть, що страждання робить нас чистішими, сприйнятливішими до навколишніх. Можливо, це так, але для себе обираю щастя у всіх проявах.
Чи ти відчуваєш, що в серці маєш те, що не вмирає? Чи віриш у безсмертя душі?
- Людина – істота земна і оте «земне» в ній зазвичай переважає. Не думаю, що це погано.Значно гіршою є боротьба між фізикою та метафізикою. А про безсмертя, як і про те звідки ми прийшли, не знаю.
Чим ще крім літературної праці ти захоплюєшся?
- За освітою я – філолог-германіст, наразі пишу дисертацію на тему семантики дидактичного терміна. Гадаю, що попри усю «непоетичність» даної проблематики, це – корисна робота як для мене, так і для тих, кому знадобляться її результати. Подекуди перекладаю англомовну поезію, в основному класичних авторів: Байрона, Логфелло, Єйтса.
Що ти чекаєш від життя в майбутньому?
- Напевно, того ж, що і всі – повної реалізації.
Чи ти віриш, що на цьому світі зустрічаються дві половинки душі, які не можуть розминутися?
- Дійсно, легенда про «двохспинних чудовисьок» зачаровує. Хотілося би, щоб так було у житті. Проте, думаю, людина – складніша за задумом істота, ніж деталь мозаїки, якій підходить тільки один елемент. Любов – явище постійне, але в нього змінні обличчя.
Розкажи про свої захоплення. Що ти читаєш? Що б ти порадила іншим?
- Мабуть, у кожного є свої улюблені автори. Для мене завжди була важливою відповідність життєвої біографії біографії літературній. Тому передусім Марина Цвєтаєва та Йосиф Бродський. Першу любила за надрив, як у поезії, так і в стосунках з людьми. Парадоксально, але Марина Цвєтаєва розпочалась для мене саме з прози: «Сказка матери», «Повесть о Сонечке». Останній твір про Марину – мою ровесницю, яка перебуває у революційній Москві, і попри усі жахіття, зберігає здатність любити. Цвєтаєвій подекуди притаманна надмірна істеричність, що з часом втомлює і починаєш шукати іншого, цілком, або частково протилежного автора. Ним для мене став Йосиф Бродський. Афористичний, їдкий, насмішкуватий, він зачаровує своєю ритмомелодикою, словесними іграми, і що найважливіше, щирістю. «Я сижу у окна, за окном осина. Я любил немногих, однако, сильно» - моя улюблена цитата з його вірша, присвяченого В. Лівшицу.
Із сучасної української літератури дуже подобається повість Тані Малярчук «Троянда Адольфо». Гадаю, це – один із найкращих прозових творів, написаних за останні роки. А ще Роман Скиба, Маріанна Кіяновська, Тарас Федюк, Сергій Жадан, Тетяна Лопушняк.
Що для тебе Тернопіль?
-Тернопіль – одне з міст, де я провела свої студентські роки. Маю тут друзів, тих, до кого завжди можна прийти. Інколи на запитання «звідки ви?» не знаю що відповісти. Народилась в Теребовлі, чотири роки прожила в Тернополі, навчалась в магістратурі в Чернівцях, а тепер от мешкаю у Львові.
Які гріхи ти не прощаєш іншим?
- Здатність пробачати – найбільше благо. Намагаюсь ні на кого не тримати зла, і якщо не забути, то хоча б зрозуміти.
Чи мрієш про визнання, славу?
- Як казала героїня одного серіалу Вікторія Прутковська: «Ато!». Майже ніколи не писала «до шухляди», завжди хотіла бути почутою.
Вибираючи між красою і талантом, що б ти вибрала?
- І те, і інше. Народившись жінкою (як сказала би Тамара Гундорова Femina Melanсholica), обираю гармонію фізичного і духовного. Одне виходить з іншого, тому зробити тут раціональний вибір неможливо.
А що ти ставиш вище – красу чи правду?
- Усе-таки красу.
вже ніхто не промовить найменшого слова ніхто
не натисне на гальма щоб раптом спинити авто
і лишитися з тим хто належав тобі або хто
буде довго чекати втрачаючи пам’ять а далі
ця ін’єкція болю зубами розірваний м’яз
у гіркому повітрі лиш кілька загублених фраз
про усе що колись стосувалося нас і не нас
а тепер розсипається наче пісок чи коралі
ти поїдеш на захід щоб знову забути усе:
незасмаглу долоню і клаптик прозорих небес
де між попелу видно одну із уявних адрес
не давай її більше нікому Наталю
Розмовляв Петро Сорока
Додав pasichnyk1 13 листопада 2008
Про автора
Пасічник Наталія Іванівна народилася 3 липня 1984 року в місті Теребовля Тернопільської області. Отримала ступінь бакалавра в Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володмира Гнатюка, факультет іноземних мов, англійська філол
