Увійти · Зареєструватися
 

Учасники

Потік Афіші Галереї Товари Статті Інформація

Автори / Євген Положій / Поезії

 

Сказання про самотнього пана,
мужніх мишей та їхню велику мрію
 
Не знаю, чому так вийшло –
Зимовим студеним ранком
Мене покинули миші,
Не лишивши і забаганки.
 
Тут я зізнатись мушу –
В погоду і непогоду
Жив я душа у душу
З веселим мишачим народом.
 
Усе ми ділили навпіл:
Роки, телевізор і сало.
Куди ж ви поділися, браття,
Чого вам стало замало?
 
Разом ми ховали близьких,
Разом сторонились далеких,
Як небо звисало занизько -
Писали листи лелекам.
 
Чому ж не сиділося в хаті,
Чому ж не каталося в сирі?
Бо сірі веселі браття
Плекали великую мрію.
 
Куди ж ви пішли, сіромахи?
В чужії далекії крАї.
Без їжі, без світла, без даху.
Як серце мені це країть!
 
Така от сувора правда
Переді мною постала:
Життя – це прекрасна справа,
Та мишам цього замало.
 
Аж зараз сиджу і плачу,
І бачу,
Як по коліна в снігу
Перетинають миші
Люту безкрайню тайгу.
 
Я сам. Я один. Я грішний.
Свічі каганець догорає.
Та вірю, що дійдуть миші
До свого мишачого раю.
 
 
Камінь
 
Став би каменем. Хай затисне мене в долонях
 
Хлопчик маленький. Став би каменем.
 
Вічність пролежав би на березі моря. Мовчки б дивився
 
У небо. Краби, чайки – я б їх ненавидів.
 
Років триста. Потім втомився б.
 
Настане час – і з гарненькою мамою
 
Вони вийдуть із чайної.
 
«Дивись, — скаже вона, —
 
який класний плаский камінець!»
 
І, якщо кине незграбно мене
 
Стрибати по пружній воді –
 
То стрибатиму. «Сім, вісім, дев’ять…» —
 
Старатимусь. «Дванадцять, тринадцять… Ура!»
 
Захлинуся нарешті у хвилі.
 
І на самому дні,
 
За хвилину до вічного спокою,
 
Встигну помітити, як рукою засмаглою
 
Погладить його й похвалить.
 
Ось тоді я і зможу почати красиве нове життя.
 
Серед риб. Вони ж-бо ніколи мене не з’їдять.
 
Не зможуть. Проведу там залишок днів,
 
Доки Земля не лусне від злості.
 
Щоб потім, через тисячу років,
Астероїдом перетинаючи Всесвіт,
Згадати, як подарував колись радість дитині.
 
 
Великдень
 
Великоднівці женуть корови за береги,
Здираються на пагорби, блакитні надівають капелюхи,
Задирають голови й асимілюють у небі зорі й зірки,
Моляться за гарну погоду і злагоду.
 
Ще ніхто не знає про сина Бога,
Зате всі знають про хрест і коло.
Ще ніхто не чув про Святе Писання,
Зате всі в курсі про меч і заслання.
 
Великодні женці гострять серпи о місячне сяйво:
Колись забили бога, тож прийшов час воскресати.
Коли обрізали вуха, просили «прости» і казали: «Терпи,
Годі рюмсати, ми про тебе подбаємо у ніч перед стратою».
 
Таке було побажання
Багатого врожаю.
Але склалося враження,
Що бог їх не слухав
І вирішив померти по-справжньому.
 
Великодні жерці пошились в ченці писати у книги:
Колись не вміли читати, тож прийшов час розплати їх.
Що купували - бачили очі; знали ноги, від кого тікали,
Помирали тихо, без плачу і криків, посеред ночі.
 
Гуляли-балакали: не вірили,
Що смерті нема.
А як зірки попадали,
То сіли й заплакали: бо з’ясувалось, дарма.
 
Великоднівці знімають блакитні капелюхи,
Чухають потилиці, спускаються з пагорбів,
Йдуть на береги ріки, миють руки, готують зілля,
Закидають довгі вудки у сріблясте полотно,
Женуть корови додому, співають псалми і міняють молоко
На копійки і хліб із сіллю, а собак заганяють в будки.
Дома на корів чекають бики, а на чоловіків – табак і ліжко,
Де дружина, як не поб’є, то обов’язково втішить.
 
Такі були щасливі часи
До цьогорічної Пасхи:
Корови народжували телят
І давали їм вим’я і ласки,
Бог благословляв людей-немовлят
І дарував їм ім’я і пам'ять.
А тепер таке життя у нас -
Хто воскрес, того й славлять.
 
 
Українці
Поодинці
Кожен із нас -
Хоч лежачі, хоч сидячи, хоч стоячи -
Може гори звернути, може неба сягнути,
Може з’їсти цеберку борщу.
Але коли нас стає хоча б двоє –
Навіть коли муж знаходиться в жінці -
То й дитини не в змозі інколи ми народити.
А втрьох ми лише можемо випити
Тощо.
 
Тому гори, які ми звернули,
Завжди відповзають на місце.
Тому з неба, якого сягнули,
Ми завжди падаємо вниз.
Тому жінки воліють нас
Якнайшвидше позбутись.
От.
Боляче.
Нам дуже боляче.
І нікому нас підхопити.
Коли нас багато, то все, на що здатні –
Глупо сміятись.
Такий ми цікавий народ –
Українці.
Навіть розмножуватися скоро будемо
Поодинці.
 
 
***
Отож така зараз поезія – ніхто не витримує ритму.
Отож такі зараз чоловіки – ніхто не тримає слова.
Отож такі зараз дерева – ростуть корінням до неба.
Отож таке зараз життя – ніхто не хоче помирати.
 
 
***
Рибка золота жива в неволі,
Але скоро помре від відчаю та самотності,
Але краще смерть, ніж скляна труна.
Та ось з’являється він,
Смугастий і голодний, господин Всесвіту,
Спостерігає за нею із співчуттям,
Ловить на собі її блакитні погляди,
Вслуховується в її німу молитву,
Прощає її за каяття,
Ще мить – і він
Врятую золоту стрічку,
Врятує від самотності і відчаю,
На вічне буття випише ордер,
Запустивши лапу з довгими кігтями
В теплу воду, о, наш спаситель.
 
 
Ровер
Мороз стояв мінус тридцять,
Лежав білий сніг і бігли червоні лиця,
Ожеледиця, слизько.
Пінгвінами люди перетинали вулиці.
 
І тут я побачив чоловіка на ровері,
Він їхав у солом’яному брилі,
З косою, прив’язаною до рами,
На педалі натискав з усієї сили,
Крутив їх худими ногами,
Низько схиливши голову,
Наче дерся на круту гору.
Кригою вкриті сиві вуса.
Він їхав до сіна.
Як уві сні, я сидів у тролейбусі
І роздивлявся його у вікно.
 
«Як же ми запізнилися», -
Сказала дівчина навпроти.
Ми якраз поспішали в кіно.
 
 
***
Коли ти станеш сухим і старим,
Як листок,
І вітер підхопить тебе,
Коли помилково
Ти вийдеш із дому без милиць;
Коли вже не будеш потрібен нікому,
І тільки й чекатимуть внуки і діти,
Коли ти сконаєш –
Візьми силоміць, якщо зможеш,
Провину на себе.
Збери свою чинну родину,
Зізнайся: крадіжки, убивства, обман,
Шахрайство – все,
Що жило поміж вами, -
То збурював ти.
Не винні!
Повідом їм благу новину.
Серця їхні чисті віднині, і чисте сумління,
А збіги і факти - то є випадковість.
Життя ж-бо минулось, і нічого більше втрачати.
Тебе проклянуть – і залишаться з миром,
Прекрасні, як діти, яскраві, як сонце:
«Так ось хто покрав наше щастя!» -
Казатимуть радісно ті, кого любиш.
 
Залиш їм у спадок спокій.
 
 
Сьогодні
Сьогодні весь вечір –
У метро, літаках і трамваях,
У жовтому світлі твоїх ліхтарів
Я натрапляю,
Як уві сні,
На дівчат тонконогих
У синіх панчохах,
У достатньо коротких
Червоних спідницях,
На тонконогих дівчат
Із поглядом сивим.
І стає мені зле.
Ти раптом не знаєш, кохана,
До чого це все?
 
 
Чистий четвер
 
Чистий четвер – ніхто не помер.
Пасха – будь ласка.
Маминими руками пахне тісто,
Кров’ю сина Господа – пиріжки.
Бабуся взяла намисто,
Перебрала, немов женихів,
Й поклала на місце,
Наче вершки років.
 
Чистий четвер -
Дзвони дзвонять,
Хати миють –
Наче пастир,
Бере мене за руку
І темними коридорами,
Ледь встигаючи місячним камінням
Кишені напхати,
Поміж блискавками і посеред грому
Веде по дідову науку.
 
Пасха.
Діду, не помирай, будь ласка!
Не можу бачити тебе там, за огорожею,
В білій сорочці, схожій на серветку.
Хочеш, заграю тобі пісеньку,
Хочеш, розкажу тобі казку,
А хочеш, на пам’ять згадаю абетку
І таблицю множення?
 
Покусали пальці.
Покрасили яйця.
Порізали паски.
Хто сказав, що час не повертається,
Як Божа ласка?
 
Плакали сусіди:
«Втомилися руки -
Ніхто не дзвонить.
Немає дзвонів –
Немає церкви.
Немає Бога...»
Немає діда.
Лише пилюка і північний вітер.
 
Прощена неділя.
Ми – Твої діти.
Ми Тебе любимо, Господи.
Тож і Ти прости нам.
Не залишайся осторонь.
 
 
Різдвяне шосе
 
Усе було, як завжди: цілими днями дощі,
Цілими днями вода
Вулицями текла,
І на свинцевому тлі
Морем пливли кораблі,
До краю наповнені болем.
 
Усе було добре: вона спала на пляжі,
Вона бачила гори; і море
Лизало їй п’яти і цілувало у скроні.
І обидва її хлоп’ята,
Біляві смішні янголяти,
Дивилися з неба на неї
Й бажали гарного свята.
 
Усе було погано: ти навіть не уявляєш, коханий,
Наскільки багато проґавив
Товстий і вусатий лікар,
Схожий на гаманець.
«Швидка» їхала дуже довго.
У лікарні мене поклали
На два стільці в коридорі
Стікати сльозами і кров’ю,
І разом із ними з мене
Вийшов наш перший хлопчик
Розміром із долоню.
 
Усе було, як ніколи: сонце, кохана,
Виглянуло з туману!
Друзі зібралися колом,
Вони стояли так близько,
Їх прийшло так багато,
Що не потрібно й багаття.
Боже, як ти танцювала!
Й навіть коли музик не стало,
В небі лунала пісня.
Начебто вічність тривало
Наше з тобою свято.
 
Усе відбулося звичайно: мокре шосе,
Перевищена швидкість, відчай,
Фари у вічі, фура назустріч,
Наче сталевий ящір; відчай,
Тричі натиснуті гальма,
І відчай, тричі притиснутий
Вічністю; і хлопчик наш,
Зниклий у хижій пащі.
Фатальний збіг обставин,
Як у кіно. Я лежав на узбіччі,
Потім в лікарні.
 
Й досі, здається,
Стискаю в руках кермо,
Сповнений розпачу і печалю.
 
Усе було класно: він пив віскі;
Сповнений жалю,
Дивився український футбол,
А на ніч юні фурії-одаліски
Мили йому ноги,
Клали на простирадло
І робили все, що він побажає.
Він спав, а ранком
Йшов на озеро, де ходив
По воді й рибалив.
Інколи він ловив Бога
За бороду. Той клював
На марихуану. Бог полюбив його
За розум і вроду. Під кінець життя
Він відростив роги. Міг
Собі це дозволити.
 
Так воно і буває: нічого не повернеш.
Ніколи не знаєш, що таке самотність,
Поки не втратиш надії на позику.
Порожня квартира,
Ти і я – не в рахунок; люди,
Які живуть мертвими,
Не потребують обліку.
Наче тіні, через Стікс блукаємо,
Повертаємось, знову платимо,
П’ємо молоко зі склянок,
В яких тримаємо щелепи,
Цілуємо фотокартку,
Витираємо в дзеркалі спогади,
Роздивляємось у вікно
Різдвяне шосе. Настав час їхати:
Я – у безодню, ти – в порожнечу.
Зустрінемося десь посередині,
За індичкою, всією родиною.
 
Усе було, як завжди: цілими днями - дощі.
 
 
Втіхи
Ніжні втіхи
Нижнього віку
Ніжного віку
Зніми черевики
Зніми капелюха
З свого чоловіка
Закрий йому очі
Затули йому вуха
Палкими руками
Вумна вумен
Бий у бубен
Підпали йому стріху
Синім полум’ям
Бо цей неборака
Холодний небіжчик
У теплому ліжку
Тебе не кохає
Тебе він не любить
Темної ночі
Бий у бубен
Із чортом по черзі
Бий у бубен
Вумна вумен
Бий у бубен
З’їж його серце

 
 

Додав oleenkka 17 квітня 2012

Про автора

Народився 11 липня 1968 року у селі Терни Недригайлівського району Сумської області. Закінчив філологічний факультет СумДПІ ім. Макаренка (російська мова та література). Закінчив школи IREX U-Media: головних редакторів, газетних менеджерів, бізнес-трен

 
Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска