Автори / Карина Тумаєва / Деметра і Персефони
Якась до болю знайома та жахливо ранкова зоря
Висадила місто в повітря.
І ти, мабуть, колись наснився мені,
Але я не зважала на те, я хотіла наснитись тобі –
Ніяк не виходило…
Натомість сни накривають мене посеред дня,
І я впадаю в анабіоз, наче велика зелена жаба,
Не зважаючи на галас людей, що нервують через моє виважене серцебиття і сповільнений плин крові, та й вдих-видихи стали майже непомітними.
Я починаю снити маревами, вростаю в лікарняне ліжко, стаю лікарняним деревом.
Було у матері дві дочки, і росли дочки не красунями,
Але закохався в них одвічний бог диспансерів, що зазвичай пахне спиртом та новокаїном.
Вподобав обидві, та й так, що вирішив забрати собі –
Ох і горе у матері – обидві її Персефони у царстві підземному,
В руках новокаїнового Плуто.
Я хочу врятувати їх, випростовую вперед поколоті вени і відчуваю під собою шкло,
Вигинаюсь ящіркою і підіймаю ампулу новокаїну 0,5%, дивуюся, ховаю ампулу в долоню,
А значить, починаю процес нагрівання, сповиваючи знеболюючий засіб так ніжно…
Нагрітий новокаїн – то сльози Деметри,
Що проливала вона за дочками своїми,
А сльози її – це зима, снігові заметілі й повільний анабіоз дерев –
Так тужить вона…
Тому лишається відкрити замерзлі вени і
вводити в них теплий новокаїн,
Вводити в них теплу зиму зі снігом та деревами,
Вводити в них її сльози заради того,
Щоб у снах побачити обидві Персефони, а
може…
Може…
Може, щоб просто наснитися тобі…
Додав Milicenta 24 грудня 2008
Про автора
Тумаєва Карина народилася собі в буремному 1990 році, а саме, за шістнадцять днів до його кінця. Не дивлячись на своє радянське походження, все життя вважає себе українкою. Оскільки народилася в столиці, то відповідно там і проживає.
