Учасники

Автори / Максим Паленко / З ШОСТОГО НА СЬОМЕ

…да сходил бы ты по воду, мил человек.
Башлачев «Имя Имен»

1

Боялась весь час, з того часу як тіко дізналась.
Як скабки під ніготь, загонила в серце думки.
Вже скіко разів збиралась(та шось все вагалась)
Поїхать зробить „як всі соврємєнні жінки".

Не зважилась. І наче ще кілька років вдягнула.
Бо три чверті року як чорті-зна скіки тяглось.
Та якось під вечір рукою під платтям мацнула
І мовила тихо:"Ти знаєш…Кажись почалось"

Скрипнувши тихо,наче зубами
В яблуко стежки вгризаючись слідом
У нерухомості переднічної
Посеред двору прорізались кроки
В денні сліди, що загоїлись ледве
Знову вкладаючи свіжі підошви
„Треба-таки було вдіть рукавиці"-
бовкнули відра, вмерзаючи в пальці.

-А, твою мать!-впав послизнувшись іще один сніг.
Знов сракопад на чумацькій стежині.
І крокувать -все одно що рибину в жмені втримать.
Не прибираючи погляд з під ніг,
(Шоби земля не огріла по спині)
Ковзає вечір січневий з колодязя воду гукать.

…А по дворах скрип каліток рве з цепу собачу брехню.
Добре тому,хто на хресників ще не розжився,
А то з вечерею лізе й чужа дітвора.
Вперто шкребучись промінням в достиглого неба набряклу броню,
Рвучи небес сліпоту, перший погляд Зорі проключився.
Й капнув у повне-повнісіньке око відра.

2

Як можна,тугесенько стогоном рот затулила.
Здавила щелепи в міцний білозубий кулак.
Незамкненими лиш єдині ворота лишила
Шоб Біль знайшла і відкрила (вона знає ЯК).

Чого ж їй не знати,вже скіки стежин протоптала
По тілу, по серцю, по нервах-і ще чортій де. 
А в інших мабуть й не такі шляхи відкривала
Щоб вийти і вивести Того,хто слідом іде.

Б`ється ,гойдається серце прозоре
В грудях, по вінця наповнених криком,
Що так і тягнеться, вставши навшпиньки
Хоч краєм гласу виглянуть з горла.
Бо не стерпіть, як тісно водичці
В кільцях відерних ,кованих ребер.
(Тіки колодізне тіло полишиш
А вже в новий кістяк запрягають)

Гвалт, проключившись з якоїсь з кімнат,
Швидко розрісся, весь дім обв`юнивши.
( Певно це він звелів у відрах води підігріть.)
Вечір знадвору припав до вікна,
Погляд долонями обгородивши
(наче то страх як цікаво глядіть як вода закипить)

А на всю вулицю чутно п`яненькі пісні ліхтарів
Чутно як вітер скубе їх розпатлане снігоголосся,
Що з-під темряви-хустки пухкої стирчить.
Як крізь горлянку небес, роздзьобану цвірінчанням зорі
Паруюче золото в жмені мільйонів зіниць пролилося
І в ніч промінням уп`явшись,криком жіночим мовчить.

3

Свідомість із тіла, як з неба зоря, википає.
І в голову лізуть якісь дурнуваті думки
Що, певне, себе так само земля почуває
Коли навесні її ріжуть трав голоски.

Що боляче й дивно відчуть себе поза собою,
Затиснуту в мокру, липучу від крика, постіль.
„Пацан!"- по-арамійські мовила Біль.
І все залила темнотою…

4

На кухні відра пусті.
В кутку-ряба купа сирих протирадел.
Брудно -червона вода в білій капроновій мисці.
Нема й півгодини як всі повкладались.
Не дочекавшись царів з пастухами.
Спить новонароджена мати.
Спить дитя в новій колисці .
Сплять всі.
І собі би вже треба лягати.

…А над городами з неба вилазе все більше зірок,
понаштрикавши на пагони всохлі лушпайки хмариння.
Туляться мерехкотінням до заплющених чорних дворів.

Завтрішній(чи вже сьогоднішній) день сипоне на язик балачок.

….як боялась весь час ,з того часу, як тіко дізналась
….як тугесенько стогоном рот затуляла.
….як свідомість з тіла , шо з неба зоря, википала.

І мовчки про те, Хто з колодязя воду носив.

Новоолександрівка-Львів 1999

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

…В день народження Григорія Сковороди, дозволу католикам їсти м`ясо по п`ятницях і першого підняття американського прапору, в пологовому будинку на правому березі Дніпра в рік дракона….