Увійти · Зареєструватися
 

Учасники

Потік Афіші Статті Інформація

Автори / Тимофiй Хомяк / Тiм - Римоване... (тексти i трохи пiсень...)

Довго чекала…

Стриб, дзьоб, птаха горіха лупа при дорозі
Крап, дощ, тупотить тупотить по бруківці – розхристані коси,
І босі сліди про які лиш читають, і пишуть в романах,
Їх чекають роками, й тільки роми співають про них на базарах…

тільки б чули… а мови мені як ніхто не давався!
Тому діти доріг у строкатих піжамах щось казали мені, на майбутнє,
в отарах
я пив його гептом, не мішаючи цукор,
і не вірив циганам.

Потім бачив стежини у кішки на спині,
І вони говорили  не там мене носить…
Й досить очі мозолити місяцю й зорям,
Краще брід перейди й подивись хто там косить…

І Скирдує для кого? Подушки набиває, сіном серпня  і стогне,
Дзеленчить сміхом травня, і читає волоссям, і тебе не чекає
По обіду, бо кола, навколо вже давно нав`язала
А прийти мушу зранку, якщо добре умиюсь і побачу відбитки

Ніжних пальців у грудях, захлинусь,
 і лушпиння волоське підніму після птаха,
а на ньому переклад пісень що про тебе співались для мене,
і тоді оселюсь, оселедця взбундючу, й оженюсь на тобі!
Ти не можеш відмовить, бо прозрівших цілують!

10.08.2007


Кохання — Є !!!
(прослухати МР-3 цієї пісні)

 Епіграф: «Баба без заду, що село без церкви…» Ю. Курай.

Впадлу було набрати в кишені монет.
Щоб жбурляти їх в прірви безпутніх морів.
Та дивитись з Говерли в зірки, у ту ніч,
Із якої хотів тобі плаття пошить.
- Та розкидати по ньому бурштини,
З тих чудернацьких мрій…
Прасував мозок п’яними хвилями сфер,
Не знаходячи маків, під сукнями дів.
І якщо я в тім полі, тоді не помер,
Можу дякувати лише тобі…

- Дякую тобі моя мила — Є! (3р.)

Шаленіючи із нівельованих мрій,
З яких ти постаєш, геть юродивий - пан.
Розбиваючи
скльо, нетерплячкой полону,
Я долонями тими ж, потім тебе обіймав —
- Залишаючи, червоні плями крові !!!

Пр-в:
То ж, бо ж, Є — То кохання Є!
То ж, бо ж, Є — То Любов!
То ж, бо ж, Є — дивне мариво снів!
Чорний ліс, синє море, та зелень гаїв…

Танцювали деньки, кенгурою: стриб-стриб…
Позабулося
з чого пив юшку Богів.
І зриваючи, рути-мяти з ланів,
Я сам собі так набрид, так набрид…
- Як отой віслюк в хозарському аулі…
На майдані кричав: «Люди, гей постривайте!»
А юрба геть спокійно, дивилась на казку…
Навіть шибенецею, піт лляв, так злякали.
А приречений все гадав, чим скінчиться?
- Як гадаєте, люди добрі, чим все це скінчиться?
Чорну кішку свою, я вже сім років боюся,
Їй кидаю шматки, свого розуму й щастя…
А собі залишаю лише сміття потойбічне,
Я не буду невинний, я буду писати!
- Оці віршики та пісеньки!

Пр-в:
(2-р.)

Недоторкане
небо все частіше всміхалось,
Ласувало себе, димним маривом хмар.
Частувало і землю наркотичним нектаром,
Ну а я мов та риба, я його ротом хапав.
- Хапав, хапав його ротом — Є!
Пір’я в крилах почистив, у копалини влетів,
Сміхом смачно зайшовся, ну й туз!
Там чарівник-дивак у бінокля угледів,
Як кохались шалено, кішка й сивий павук!
- Кішка! — Мяу!

Пр-в:

(3-р.)

1999 р.

Рiздвяний фокстрот (Тiй, що в дитсадку була снiжинкою)
(Прослухати МР-3 цієї пісні)

Я нiгтем малюю тебе, я нiгтем малюю тебе…
Чиясь донька сказала: «То зробив Дiд Мороз»,
А я вважаю, то Святий Миколай,
Передрiздвяним перегаром на вiкна дмихнув,
Нiчого не видно, зате я можу нiгтем малювати тебе…

В пустiй маршрутцi, через Новий мiст,
«Зупинiть бiля посту!» — ось-ось скiнчиться пiст.
Ми зайдемо до шинку, горiлки вiзьмем, зiгрiємось трохи i знову чкурнем,
Крiзь кучугури снiгу, на Кiльченський лiд, я плигну на ковзани -
I ними на ньому намалюю тебе…

У придорожнiй кнайпi, природня кава, офiцiянт-дiвчисько, задрюмала гава…
Що тепер робити, коли вона розлита,
Залишається що, у дзезвi ложкой водити:
О-Ю! —
У гущi кави я намалював тебе…

Пасок кинув до долу, пiд ковдру плиг,
Там вже спиш ти, а я не встиг.
Пригорнувшись до тебе, твої холоднi п’яти,
Наснились жахи? I ти давай лупцювати:
Мою печiнку й ноги, живiт i пахи -
Таким чином, ти малюєш себе, у вiснi по менi…

Хмiльнi снiжинки з прозоро-тверезого неба,
Цi тендiтнi метелики складають мозаїчний танок.
Моя сiтчатка ока, математичним шляхом,
Розщiпляючи елементи снiгового буття,
Незрозумiлi фiзиці та медицинi — малює тебе….

Бо ж кожна снiжинонька, має iмя — та, що присiла на мої вуста зветься:
Манюня Ю, Я Малюю Ю-Ю-ю………

1999 р.

«О
том как я не сдал Диплом — тем самым опозорив отчий дом,
А верить в то, что та одна, его прочтет — а, ерунда …»


Привет, ты думала я нем? — Я ем!
Пока я есть хочу, я aппетитик свой грудинкой буду ублажать.
Пускай в мечтах, слюнях — пускай!
Так даже легче забежать за бугорок. Залечь. Укрыться, спрятаться,
Уйти от твоих ног… и рог… и Рок — сыграл не шутку:
Документ (важнее всех копыт, хвостов, и прочих naспортов),
Из-за
любви моей к тому что между Тьмой и Светом,
Что черный вырастил (родив пред этим), а бледнолицый узаконил,
Я стал посредником меж ними — третьим, тем самым виноватым стал.
Всегда, коль есть в тандеме лишний — он и виноват,
И в наказанье — голод — на год.
Без ламинированья марки в кляйстер мой…
"Ты думала мертва, убита? Погребена, да! Но не зарыта,
Следов и птичьих и моих сыра земля таит. Я их
Полью чуть воском — за стекло. Хоть правда слепок не легко,
За в место экспоната… увлекло: я бедра трогаю еше,
Хлопок, хлопушкой с ягодицы — резок; в глазок сосед стучиться,
Разок к соску прижался — сниться: младенец я — и молока напился.

2000 р.

ЖИТОМИР (Прослухати МР3 цієї пісні)

Хтось загримав мені в двері, то вітер з Джима пустелі.
Чорний джеф, кривава Мері — допінгують у легені…
Почуття, як біля каси, до циган, а чи в Пампаси,
Куди їхать, куди бігти, розпаплюжив, свій батіг ти..
В коліжанок довгі ноги, в їхніх хлопців — довгі роги.
А у мене фіг в кишені, брате, чом ми не Мішелі?
А ще кращі люди-юди, в них би розуму набути.
Носа маю, вдачу маю, прикро талан не вітає…

Пр-в:

Мій дідусь здоровий глузд мав, на совітів всяко-різно гнав,
У Татарії Великій казав: «Що бу завтра — тіко дурень мо знав!»

Шеретують, то полова, у Рутенії, то змова,
Також метушня-нудота, верещання ідіота.
Добре зілля, в формах «Філі», «шеррі, вайн» на скатертині.
От вже тут і запопсився, якщо вчасно забурився!
У мажорному прикиді, більш химерного не видів,
Але весь такий в каблучках, любов-мара — хитра сучка!
Бі-бі-сі
приносить хвилі, гей! почуємось в ефірі.
Заспіваєм героїн-рол, засвітило їм життя фол!

Пр-в:
Ще
дідусь, доречним вважав, з Києва б столицю забрав.
У Житомир всі б ринджиглі зніс, а комуняк на гілляки — в ліс!!!

На канапах, в добрих пабах, для нової шляхти лабух,
Попові пісеньки грає, і хутро за це башляє!
Видно паненят з малого, ще як були гидота вбога,
Щось таке терпке прибило, що й досі не попустило…
Хтось загримав мені в двері, то вітер з Джима пустелі.
Чорний джеф, кривава Мері — допінгують у легені…

2001 р.

ПЕС (Партизанська-Растаманська). (Допомога в перекладі: Віка Наріжна та Олексій Латунов)

(Прослухати МР3 цієї пісні)

Гей, пес, не ходи сюди, а подалі йди, замітай сліди.
Нічого я не маю, щоб тебе пригостить, хіба, якщо хочешь, маю чим накурить.
Листопад — стерво, продався Зимі. Струни — нерви, а хвилини — дні.
Піднеси сірника, і я спалахну. В мені вже стільки спирту — хоч зараз в труну.

Гей, пес, іди, не стій. Я не крутий, а ти не злий.
Давай-но
на місяць повиємо всмак, бо самому сумно, а вдвох не так.
Мовчить телефон, і чаю нема. Відомо, що без чаю жити — дарма.
І снігом вкриває мікрорайон. Задурно блефую, все ставлю на кон.

Гей, пес, іди, гуляй. Якби знав, де чвалаю, а так — вітру лай.
Ні дідька ні лисого на шляху, і в дім ніхто не візьме нас, так і знай.
Чекай — не чекай…

Мусони чигають по чужих дворах, вогні сигарет — як недобрий знак.
І на мене зарази полюють якраз, на качок восени, а на мене — весь час.

1999 р.

В Дороге (Бродягам Дхармы)

Водитель остановившегося «Доджа», в час двадцать ночи на трассе спросил меня: «Эй, парень, может подвезти?»

«Нет, спасибо, мне давно не везет, и вообще, я скоро должен прийти…»

Стрельнув сигарету, и посмотрев вслед убегавшим огням,
Я вдруг понял, что уж давно пришел, и то чего нет, никому не отдам.
Под вечер старушка, продававшая груши, угостила: «Кушай», и сказала мне:
«Впереди у тебя только ночь и поля, и может до утра, в селе, заляжешь на дне?»

Но ведь никто не знает, что здесь, и что там, где страшнее, и что почем.
Поэтому дальше пошел, и здесь на асфальте, в сухом антраците, я понял — пришел…

Это просто пинг-понг — туда-сюда, кран повернул, из крана вода…
Вчерашний чай, остывший грог, за зубы горсть «драга» —
Да шоб он сдох…
По вечерам, как был — студент — то есть никто,
С утра специалист — надеваю пальто, выхожу на трассу, ловлю мотор,
Из Новомосковска — вот и весь разговор…
А ты ждешь меня под часами у ЦУМа,
И снова пробки, снова понты.
И когда я опоздаю на свой собственный концерт — отмазка —
Со шмалью взяли менты.

А мы уж тоже не пальцем шиты, Днепр-провинциал — Та ты Шо?
У нас свои топлес-бары, и клабы, и ниггер в пеше для нас ничто…
Журналы с зайцами для глухо-слепых, чем вам не новый девиз?
И пока у власти не Деды Морозы, нам скоро калеки покажут стриптиз…
На блатных штаны а-ля Моррисон:
В бутиках, в букмекеских, у кутюрье.
И в Оперном театре БоГ выступает,
Доказав тем самым, что и Рок, в пизде.

И с каждой весной все чаще светает, в моей голове, и я знаю одно.
Тот в пальто голосующий и я бредющий — Он и я, Мы — Одно и То!

2001 р.

«ЛЕЛЯ»

Сьогодні бачив Весну, схопив її за косу,
Поцупив трохи волосся — його до возу знесу.
Віднесу сполох під льох, з твоїх достиглих долонь,
І цвіркуном-сірником злизало пагони юні —
Куди ж та ділась краса…
Жупан на вішалку здав, веснянку-свиту натяг,
В розсолі з солі вуста, а в тебе першії сльози,
Березнеєва — боса Нова…
Вквітчав твої я хустки, щоб вітер бившись в шибки,
Не позіхав дряпав щоки, без глузду лапав тебе.
Бурулі билися вщент, і сонце літній агент,
Пекло у блузі дівча, та завагітніли бруні,
Ось-ось
дитят повно в світ.
Ну а тобі тільки дай, встромляй, та мед розтирай,
По мармурових зубах, та та окулярах з кришталю,
Щоб зір весільніше був…
Та щось постійно не так, чи то монах-одинак,
Чи
домовик греблі рве, і на горіщі товчеться,
Він грім і зливу несе — І Ярь Отець і Мати:
Бо хто не сіє не жне, пташок печених не їсть,
Мене у зільник несе — Вінки там Леля плете!

2000 р.

ПОУЧИТЕЛЬНАЯ АЗИАТСКАЯ ИСТОРИЯ О ВРЕДЕ АЛКОГОЛЯ. Или «СКАЗКА № 3»

Великий азиат могучий Мастер, взял мой фломастер и на запястье,
Мне начертил круги, дал сласти, все расписал, раскинул масти:
«Смотри — вот Пуля!»
Этот древний могол налил вина, И сказал, что цена его — моя голова,
Неверный шаг и христианский знак, Станет как мой злейший враг.

А пока надпив, аромат, вкусив, я жадно ловил его губ мотив,
Он сказал: «Я научу тебя чувству ритма».
"Следи за размером полета стрелы,
И самый блюзовый блюз из предгорий Джахни,
В исполнении мула моего муллы
Чуешь? — Чую… — Из Чуйской долины вдохни.
И ты сможешь прочесть всю клинопись Дуба…

Возьми свой инструмент умножь «Да» на «Нет».
Ты напал на след, так пряди свой плед,
Из звуков фигуры, с лавин партитуры-
И
напрягись устоять перед звоном монет.

Еще вина? Ты хмелеешь слегка. — Да. — Нет… Я слушаю имена.
Китайские письмена, индийские письмена — какая разница, в чем твоя стена.

Как канадец валит лес топором, как кельт секирой рубит дом,
Так и ты должен выучить свой персторяд.
Как воины в зеленых одеждах стоят, и ждут пока чубатые кончат герць,
«Кожен воїн Іслама зна, що козак — то митець!»

И вино брало и свое взяло и я оступился, услышал дно.
И вся мудрость, как молоко с плиты сбежала.
Упала голова и с глаз синева, и с тетевы душа навсегда ушла.
Скользок след виноградинок в пивном бокале…
Я все спустил, даже забыл мотив, а дервиш улыбнулся убрал штатив,
И разбил мой фотоаппарат — «Он тебе не нужен»!

2000

«Бі-поп-мелодія» (Прослухати МР3 цієї пісні)

Сховавсь в ромашки — побачив жито:
Його косили — спеку жали в лiто;
В вiнки дiрбанив — василькiв нагукав,
Вдяг коло в русi-коси… задрiмав…
Веккi Джинс — шорти for summer,
Фламандськi цигарки — на горi заграва…
Всадив тебе на рiг юного мiсяця,
Чекав лева торiк — нiчого не вийшло — як:

Як — поп мелодiя спекотного вечора,
Як — боп гармонiя вiдсутностi доречного…
Як — рок вiдношенню — з пюпiтра лоном в нотний стан,
Як реггей — млин змолов порожню душi… — я їх мав…

Плине час, росою з ночi вмитої,
Битий шлях, з лози вузли натиканi
Прочитав — майстер мови дивної,
Упiймав невiгласiв позивнiї.
Ззаду — Цьом! Щокою ляпас дзвiнькає —
Я причом? У вуст моїх обiйми є;
Мав би Гуж — поштовiї б шухляди рив,
Двiр би руж накидав i побiг собi…

Як — поп мелодiя спекотного вечора,
Як — боп гармонiя вiдсутностi доречного…
Як — рок вiдношенню — з пюпiтра лоном в нотний стан,
Як реггей — млин змолов порожню душi… — я їх мав…

2002 р.

ДАЛИ (Сказка № 2)

Старик-колдун и молодая вдова, подумали:
«А может нам, иногда, любить друг друга,
И хозяйство вести, и гобелены на продажу
Для людишек прясти.»
Она была так умна — чтоб не иметь детей,
Для нее был день лишь тень.
Когда всходила луна, она брала свирель —
Свирель вызывала капель.
А он был просто так, не паж, не князь,
И очень любил свою грязь.
Он играл сам с собой, часто путал Небо с Землей,
Потому для всех был не такой.
В их уютной старой мельнице полумрак,
И от этого на гобеленах, часто брак.
Перепутай нити чуть-чуть-покупатель тронется в путь,
Туда — откуда его не вернуть.
Краски Луи Бунюэля, и Поля Дельво,
Крылья быстрые мельницы и озерное дно.
Вдохновенье давали рисуя пейзаж,
Того мира из нитей, что выводит на кряж.
Где лежат черепа африканских слонов,
С бородкой клинышком, Спаситель, под созвездием Псов.
Проведет вас туда, потом сюда -
Заведет в пещеру где слюда и вода.
Вдова нежданно-негаданно родила,
Колдун дал обет, что мол уже никогда.
К Дали человек не будет гулять,
А будет мирно по ночам под свирель засыпать.
С тех пор прошло немало, полсотни лет,
Их сын, не спеша, рисует портрет моей жены.
Он мне приятель и большой эстет,
Любитель парадоксов из клея вишневых конфет…
А гобелены, как обои, в моей спальне висят,
Для того, чтобы мы трое, ставши в ряд.
Шагнули через стену, где нас ждет Сальвадор,
Кричащий: «Дада! Гале! Градиве! Amour!

1998 р.

Коса-Руса

Колами кружляючи, берегом річки, парасолей малював ім’я наші з хрестиком.
З верби молодої-голої, в’язав тобі стрічки,
Палив мовчки, чекаючи невідомо чого.
Сумною хвилею до ніг моїх вода тече,
Ні метелика, ні бабки, мов на цвинтарі.
Як в школяра думка в мозку: коли ж вона зтече,
Де ти моя люба-мила кохаєшся о цій порі?

Коса-Руса!
Коса-Руса! , очі з неба! Коса-Руса! Геть погано без тебе!
Коса-Руса!
Коса-Руса! , мені треба: Коса-Руса! ти, ти ти і тільки ти!

Злива невеселая, мої малюнки змила, я мов пес облізлий,
В тім піску плигав закинутий.
Не чекавши від природи таких різких мінливостей,
Хтілося в танок варязький з головой поринути.
Минали швидко люди, гадали, що з хворого візьмеш.
Як це ще хтось щирий не викликав „швидкої“?
Хоча, хто зна що там? Нумо, мотузку стиснеш!
Наїдений, доглянутий… Але нісенітниця, черех тої…

Забурились в дірки неба, всі кумедні хмарки.
Моя лялечка знайшла шкіряного гаманця.
Їсть, напевно, вдосталь, тістечка, цукерки,
Всунеш в неї руку — відкусить пальця.

1998 р.

ПЕС № 2

Укутало мрякой, засыпало пухом…
Я, простая дворняга, а ты… — обычная сука!
Бегать нам вместе, хвосты подняв,
Эх, налил бы кто похлебки двести — я бы слизал.
Ты еще не мать? Так ты молода, хочешь щенков? Нет или да?
Залезу, так теплее, меня принимай…
Отойди с рельсов, там ходит трамвай.
Горячо и сладко, как чай с халвой.
Хорошо, что мы встретились сегодня с тобой:)
Вдалеке идут люди. Ты стесняешься их?
Не обращай вниманья, что нам до них?
Инстинкты природы. Как хоть зовут тебя?
Ведь бегать нам, подруга, до конца дня.
Джесси… красотка, тебе повезет,
При рожденьи видно, пробегал белый кот.
Может оставят, накормят в каком дворе?
Ты красивая сука, такие в цене.
А я свои раны всю жизнь лижу,
Ты не беги, присмотрись, извини — спешу…

1999 р.

Німкеня Марта

Блискавка сукні — зміїнкою вниз.
Розпещені стегна лискочуть мій низ.
Павутиння панчошне — візерунок тюрми.
Був би вільним гусляром — та в мене є ти…

Моя писана лялька Марта, німкеня доріг,
Комірець чужинським барабанам —
Ніж бід серця по під бік.
Мальовничі вуста, мов ясиром — мене задовольнять —
Зара пиво, а було і хлібом —
Схибиш — не запам’ятать!

Ланцюжок мого срібла навшпиньки в корсет.
Валіза багатства у човні зих щелеп.
У кислотні кольори веселка вбралась —
То розквітла у ганка жоржина — собі маком здалась.

Моя месія, Марто — бразолійність в очах.
Всі казки біля багаття, бринять, приносять їй жах.
То обабіч кордону Великого, вартовії стоять.
Якийсь йолоп, ворожку у лісі, хоче кеп, покохать…
Буде лихо!

Всі кульбаби у повінь, у червневії дні,
До вимоги завмерли, загасили вогні
Ліхтарів кришталевих, обійм й почуттів.
Ми лузали насіння, а хтось янгола вбив.

1999 р.

«Ржавый Жбан Судьбы»

Когда я встретил тебя, начал больше курить…
День с ночью переписывались на снеге дождем,
А я не мог читать, мне хотелось пить.
Не говори мне: «Да-да» — пока не лежишь,
Не говори, где живешь и с кем.
И возвышенный тезис о безвремье любви,
Разобьется в щепки, подбросится в печку — и в дым!

Дым в доме том, над Томом думами дует,
Волосы мои клей — во ржавый жбан судьбы.
Дым дождем — ей Деверь, с леса кукует,
Раз, два, три — перевирай лихо с ней.

Когда пришло время сессий, я станцевал тебе степ…
Абитура, безземельный кадет, станет
Студентством в пенсне — Я дам ответ:
Не рисовать в листве контрастностью глаз,
Лишь ресницы макать в теплый чай.
И в проекты твои, где есть я и где ты,
Ими рассказ свой вписать, прочесть его — и на дым!

Когда ты исчезнешь за мысом, я в бухту войду и усну…
Поцелуи разны — орехов треск, шум листвы,
Они оставят следы, что влажны от весны,
Что заразны, как хворь, и маняще вкусны.
Ты примись рисовать облака,
Губами Небо в воде раствори,
Слижи его языком, и на ватман мельком добавь — дым!

2000 р.

«Лапата»

По стернi та спиною, розпанахав шкiру в кров,
Танцювала, малювала, цiлувала i знов.
Вiтром в полi тiнню з ночi, в сирбу завела.
I я знову мов кiт м’яукав бiдя ворiт.
- Лапав, лапту-бу дав би, була б i дав би…
Голi долi на долонi — то вино,
В украiнськiм рок-енд-ролi — в полi — Эй-но!
М’яли
м’яту не боялися, i не хотiли спати,
Вiщувала мати з хати, ой не потрапити б за грати.
Грати, брате…

Я знов пiрнув в тебе вологу, всмiхнувся туман,
А хто приймать буде пологи? — жага по тiлам.
Тобi з берез налити соку — менi кори завари,
Менi у блюзi, мов собацi у пилу з тобов бiжи…

За струною, мов абеткой, погнав у лиман,
За словами-гопаками, в поклони степам,
Закортiло ласувати мов тi маляти —
Заходилися стрибати i стогнати i спiвати…

1995-2000 рр.

Кошки

Кошки, странные звери, правда не люди — добрее,
Кошка может по спине на двух лапах,
А ты не можешь — ни ты, ни собака…
Добавь еще два серых глаза, безумных, как два алмаза,
Нервных, в припадках ужасных, но красивых, и может страстных.

А там вверху тасуют колоду, тузы дают для народу,
Который за трижды по двести, литературно… — это уж не для песни.
Подумаешь, и страшно станет, все с орденами, а тебе не дали,
Все в форме, а ты в новой фуфайке, кайф! — хапонул, и рассказывай байки.
Ран нет, а пуля на шее, тебе брат привез из траншеи,
А вот мне бы не хотелось туда же, лучше быть гимназистом и в саже,
Чем в кирзе, как в фигне по колено, что б забыться на теле есть вена…

Эх, снять бы с другом подругу, и „вертолет“, да прокатиться.
Так нет же, верен и чист, как апостол, правда без нимба.
Богохолю, ради Бога, простите, зачем наручники, эй, отпустите!:
Обычный простой я засранец, извините, нет-нет не ругаюсь.

Мне говорят, надо бы попоститься — да и непротив, только бы попуститься.
Как интересно, нас и так, горбатых, все равно делают виноватых,
Ведь даже Буратин, строгать из полена, без разрешения, это не дело.

Я мог бы говорить часами, но знаю, все равно между нами,
Есть тот в милицейский погонах, что повезет нас в товарных вагонах.

о чем это, ах да, о кошках, кошки — это те же сережки,
сережки — это те же брошки, украшают мужиков немножко…

1998 р.

Мой Дом (Рею Бредбері)

Мой дом, что построю у весенних морей,
Только ветер будет омывать его, так веселей.
Там полтысячи бутылок испанских вин,
Будут выпиты с друзьями среди зимних льдин.
Черные гроздья винограда дикой лозы.
Молили о пощаде каплей спелой слезы.
И темным питьем застилая глаза,
Что бы сам черт не мог понять,что в них: бриз иль гроза?

Сад засажу земляникой и маком,
Кустами табака и смешным кое-чем…
С
зеленым чаем, под хмельным шелкопрядом,
Размышлять: „Что надо? Тотем, иль гарем.

Всему, что расскажу, и о чем промолчу,
Мне улыбнется липа — всегда. Как я хочу.
И пчелы в ульях янтарный мед,
Звездами расплещут среди сотен сот.
Почтовый дилижанс снегом звеня,
Под Рождество соберет братство у каминного огня.
И среди сотен переплетов детей богов,
Сплетутся косы наших ртов и снов.

Я не нырял за жемчугом, не сажал цветов,
Корабль, якорь не бросал у коралловых берегов.
Моя лошадь не терлась о пенный прибой,
И телескопа нет, что б подглядеть за луной.

Усталый мотив на пяти языках,
Трется у ног и просится прочь.
Подбрось еще нот и он споет
Знойную песню южных широт.

Вороненую сталь языком обними,
На завтрашнее утро солнце отмени.
Ляг под ромашки, встань — уже другой,
Ты умер, нет! Ты как никогда живой.

1997 р.

«Снег» (Собакам: Ванессе и Вогу)

Снег, сплошной снег, везде один снег.
Мой бег. Наш век. Теченье трех рек.
Белый снег на льду. Я бегу, бегу.
Рычу, как они, рыщу, ищу.

Снега мука легка; наст тонок — пурги тоника.
Метель снегохранитель, взрыхлит ель в меха .
Восемь лап, две ноги. Какие странные следы.
Снег примет, поймет. «Идет?», «Идет.»

Звук смешён, смещён, смешан — ведёт в дом.
Все следы на снегу ведут в дом. Лиссабон:
На солнце жемчуга, без солнца — пурга.
Брюссель: снег, рипит, не спит, хрипит.
Он болен, простужен, у него артрит.

Вьюга — дыханье зимы-змеи.
Колокольцы
Рождества — твои и мои.
Леса и луга белы — ничьи.
Серы поля, и верфи серы.
Там строят плот, и молчит пулемет,
Мой брат солдат, всегда снегу рад.
В Амстердаме снег был, теперь хочет в Багдад!

«В Багдаде все спокойно…»

2000 р.

Странное животное НОЧЬ

Это странное животное Ночь, оно знает себе цену,
Знает сколько стоит Закат, и почему так дорог Рассвет,
И почем каждый грамм ее черного тела.
Сколько душ, сколько слов, сколько ног отчеканив в песок.
Это странное животное Ночь, босяком пробежав океан,
Голой пяткой протоптав Млечный Путь.

Оседлав все свои паруса охотник тронулся в даль,
Раздобыть для коллекции Ночь, защитить бродяг от беды,
И что-бы каждый знал, кто поймал это странное животное Ночь.
Сотни дней, сотни весн, сотни вод разбежались по разным краям,
До тех пор пока он не поймал это странное животное Ночь,
Лассо, бросив на тонкую шею и в трюм заперев.

Все Ботаники Мира, и всех близлежащих галактик,
Это странное животное Ночь по разрядам решив разделить -
Не нашли ни в римской, ни в греческой нужных грамматик.
В клетку с золотом и алмазным замком, под охрану в двадцать погон,
Лучший зоопарк Европы, это странное животное Ночь,
Поцепив табличку за монеты пуская народ.

Девочка с белым бантом, поп-корном бойко треща.
Спрашивала во весь рот: «Где же, это странное животное Ночь,
Мама, мама, где, почему его нет?».
В отставке, пьяный майор, прослужив в погранцах сорок лет.
В раскаленный июльский обед, умным взглядом глядя в пустоту,
Все пытался понять, где же здесь — это странное животное Ночь.

Под вечер зрелищ уж нет, зоопарк отходит ко сну,
Дворник, везде уж убрав, сядет выкурить трубку травы.
Поболтает о том, о сем, с этим странным животным Ночь.
Поцелуи возлюбленных пар, кофе, чай и винный нектар,
Слезы, кровь, книги и секс — записало в свой рацион,
Это странное животное Ночь, разложило меню пред собой,
На долгие миллион триста лет.

Те глупцы, что искали его, уж висят давно на столбах.
Это странное животное Ночь, после плена войдя в экстаз,
Разгулялось во всю — вот, что значит Свобода!
Уж любителей поискать, Это странное животное Ночь,
Не сыскать рискарей поиграть в кошки-мышки,мелком по стене,
В крестик-нолик, заранее зная кто жертва.

Это странное животное Ночь, давно сорвав в казино полный банк,
Не спешит ложиться на дно, пошлой страстью тебя облизав,
Незаметно собой зимой наполняет бокалы…

1999 р.

ДЖЮБА

Он нот не знал, но виртуозил как умел.
Он полон рот набрал пшеничной но успел,
Пропеть хвалу Святому Духу и Отцу,
За хлеб, тональность и звезду —
Что выжег брат ему огнем у нас в хлеву…
Он как хотел, играл словами, навертел
Под троллей трели он засыпал, брал в руки мел,
И малевал по белам стенам кружева…
Он колдовал и Россомаху-Зиму ждал…

Лишь жук-плясун сболтнул про тайну — хохотун,
Что в винном поле из рода приднестровских лун.
Она одна его ждала, уж пять веков его звала…
- А на столе спала уставшая халва…
Имам и Лама, для него понятней пня,
В гибкий бамбук, упрятал сны свои — а зря…
И в волосах, тонких ветвях звеня чернилами коня
Стаканом пчел у церкви теребя.

С погодой-дрянь, неясно чей-то Дуаэн,
Вел долгий спор, что за толпа стоит у стен.
А Смитсфильд ждал, пока горбун топор лизал,
Когда гарпун гонца достал. — Убрал…
А после Джюба утверждал, как на колени он упал —
И в Воздух встал…

1999 р.

Машкина песнь

Без рубашки в чем мать родила,
Вышла Машка в ромашки одна,
Девичьей грудью с каплей играть
Оркестр запахов устами глотать.
Пуля-дура
папку взяла,
Красным петухом хату сожгла.
Мамка-вдова
сына ждала,
Не дождалась полями ушла.
Гроза-подружка
защити меня,
От комиссара рук и от его коня.
От пьяного холопа спаси мою честь,
От батрака-солдата дай ноги унесть.
Шотландской любоью меня дождь любил,
По тоске земной с часовен Бог ходил.
То ли гром, то ли колокольный звон,
От деревни к селу слышен лишь стон.
Что в хуторах, что в станицах что ты натворил,
Хромой лукавый злой господин.
Мужиков по хатах на руке перечесть,
Да и те идут в лес чтоб на рожон не лезть.
Ой, да перед хатой глаза-васильки,
Изрубили
в смерть батьки-дружки.
И как соловушка теперь, я в поле сама,
Уж никому не дочь уж никому не сестра.
Стрибожьи внуки иль сильфы небес,
Коль остались кресты бейте благовест.
Коли ж нету крестов Перун да Даждьбог,
Накажите всяку нечисть спрячьте их в острог.
На луга зелены чёрну хмарь несёт,
Вороньё со всего света моё тело клюёт,
Ой, уйду русалкой в гать к водяному жить,
Нету силушки моей с вами люди тужить…
Стану быстрой белкой, озорным бобром,
Полевым хомяком сберегу свой дом.
Знамена красных чёрных белых под копыта падут,
Я же средь травы свой найду приют…

1995 р.

Наречена (О.Бондаренко - Т. Хом`як) (Прослухати МР3 цієї пісні)

Калину  червону, вінцем  на  волосся  клав.
За  смерічку  до  річки, у  воді  грати  звав.
Мов  піp’їну  пухнасту на руки брав цілував.
У вуста духм’яні, нареченою назвав.
Бранкою  до  лісу, в  густі  трави  взяв,
Закортіло  ласувати, путами  її  пов’язав.
Одежину всю з дерев, для нев  лягти зняв.
Мов царівну-панну, де полуниці  поклав і сказав:
Гей, бо – Наречена!
По синім   горам  двійниця  небу  нагадала,
Як  файна  дівчина  з легенем  своїм  танцювала.
Гомоніли  свати, весільні  дружка  співала,
З  дзвіном  віда  сумна, тишком-нишком  прийти  мала.
Ліжко  з  бука  м’яке-пухке таємницю  тримало.
Як  нетерпляче  шлюбна  ніч  на  молодих  чекала.
Як скрипка-чарівниця, музику-скрипалю  благала.
Щоб  зоряне  небо  ховатись  зачекало. – Щоб  бажало:
Гей, бо – Наречена!
Казка  зіллям  поросла  в  колисці  задрімала,
Як  наречену  п’янке  сяйво за собой  гукало.
Мавкою  безпутньою  за селом  пройшла  озером  стала.
Понад  нуртом  глибоким  квіта приворотня  зазивала.
До  ранку, боржій,  воду  грудями  плескала,
Вітами  тополя-шльондра, дуба  бавила  стогнала,
Квіту  в  молоці  молода  коханому  рвала,
Піснею  струйною глибина  її  вітала. – І  тихесенько співала:
 Гей, бо – Наречена!

1996 р. 

Нечаста

Розбiглися дитячi пустощi…
Грудневим листям на липах висить,
Свистить з’шдена, лускощить
Жага спотiвша — задзюбана нить.

В пил розбитi зайчатка
В дiвча (з) Сонячного — гаряча хить…
У ваннiй пускав барви бульб,
Пiрнув пiд воду — ковток болить.

Китицю з потилицi зостриг — зослiп,
Сльоза — рiдкий фолькльор душi…
Полонила полониною тiла в мить,
Дзвiночок на животi тремтить.

Ти хто? Авжеш, я не вiдьмак…
I ти не куштувала моiх трав.
Винюхала усього, поки спав,
I я пропав до страв твоiх припав!

Насолила з мене повну дiжку снiв-блинiв,
На
Катерину почала вiщувать.
На Андрiя вiск лила-лiпила,
Полеля
розбудила — що тепер — кричать?

Мов соти меда жувать, та не проковтнуть,
Пророкувати кару — то не про нас!
Вiдкоркувати себе i в перехрестi вуст,
Затаврував в зiрки нас Волопас.

I хто тут вигра — коли сам маклер — Чорт?
Спитай, чому в зими немає квiт…
То просто снiг малий — то ти та я…
Летять снiжунi — цьогорiчний цвiт…

2001 р.

 
 

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Тимофій Хомяк: народився 28.05.78. в м.

 

Коментарi

30 серпня 2002

Мда мсссс, чет не припомню что я ранше это читал...хорошо...очень хорошо...

29 серпня 2004

Видил идиотов нк таких !

29 серпня 2004

хм... аргументовано:)

26 жовтня 2005

впечатляет... -)

31 січня 2006

А мені от сподобався "Житомир"...Близько так щось...До теперішнього мого...

12 квітня 2006

прикольно що це ще хтось читає!:) більше звик до того шо частина цього слухається! дякую, от тільки було це насправді дуже давно:( і ніяк руки не дійдуть поредагувати: щось викинути, щось додати а десь виправити орфографію з пунктуацією і т.п.,як завжди до себе:)

12 квітня 2006

а ще фігово шо Чиж десь далеко!:( він би прокоментував:)

13 квітня 2006

і як, вдається?:)

13 квітня 2006

У меня получается, потому что по-моему пишешь от души ;о)

13 квітня 2006

2Я:ледь розшукав "Губами Небо...":) багато нового і трішки цього 26.04. в Доккер пабі на Хрещатику! 2Ксенія:дякуую,як не жартуєш!:)

18 квітня 2006

Тим, продай секрет: распространяется ли тур ГМД "Вертеп" на окрестности нашего родного и любимого Днепропетровска?

19 квітня 2006

а то!:) ближче до дня Прикордонника!:)

19 квітня 2006

Это тот, который в ноябре? ;о)

Apassionata
03 листопада 2006

о! Тебе виявляється ще й почитати можна? Супер )

04 листопада 2006

не чиж, але спробую. цікаво, неочікувано, багато, неочікувано багато російською, таке різне. перлинки виблискують серед багнюки, в якій ми всі живемо, яку інколи не хочеться бачити. а ти не боїшся розсипати перли і далі, робити з поросят гомос артіс(підвид артіс вертепус), і не тільки віршами і піснями, кожного дня, для всіх, нічого не жаліючи. щиро.

22 січня 2007

Соковита й приторна, мов гречаний мед, твоя поезія. Якісна графоманія (в хорошому сенсі). І луччє на пару порядків, чим твоя проза. Може й не з усім погоджуюся з твоїми віршами, ну так на те й дала бозя розмаїття. А в загальному - молодчина, чудові образи винаходиш!

22 січня 2007

де ти бачив прозу, писану в 95-му?:) а де ти бачив поезію писану до 2000-го?:) останнє це ж пісні! вони не читаються,вони співаються!:) за образи дякую!:)

12 серпня 2007

Опа! Виявляється, слово "рінджигл" таки існує ("Житомир")! Я була впевнена, що його придумав мій знайомий. Симпатичні вірші, хоча й не було часу подумати над змістом. Тільки російськомовні дещо напружують, sorry:))

17 жовтня 2007

Тімофій, ви, канєшно, молодец - бо тримаєтесь вдалєкє от всякіх там
стичок, спорів, бочкокатаній в нашому сучасному мистецтві, але. От я
наблюдаю на діяльність артвертепу, на розповсюдження всякіх цікавих
речей, на акції і те де. Но коєшто мєня поражаєт. Вот калєндарь ви
сделалі. Я понімаю, корпоратівная солідарность, впіхнулі туда Наріжну,
бо на артвертеп працює, ето понятно. Но. Рядом с Наріжной - Ушкалов,
мальчік, на котрого я помню в своїх статєйках Вікторія шановна
сільно-сільно гнала, там нєдожадан і те де. Но! Потом - Малярчук! Брати
Капронови!! Хто ето? Яка, до біса, фантастіка??? Поваляєва!! Юна
порнозірка. Там ясно Жадан-Карпа-Андрухоїд, йойойойой!!!! Корпоративний календар! Навіщо він потрібен цєнітєлям гарної літератури?
Ладно, але як він до мене потрапив? Це ващє ахтунг! Один мій друг замовив на артвертепі диск Жадана за, як написано на вашому сайті 25 грн. прийшов на пошту - і шо? Потрєбовалі 60 грн., бо прийшло - діск, цей довбаний календар і купа тухлої макулатури під назвою "свіже". Як це розуміти? Навіщо, перепрошую, найобувати людей? Да..........

Art-Vertep
17 жовтня 2007

відповім з приводу останнього: "замовив на артвертепі диск Жадана". Замовлення від "вашого друга" з Северодонецька було оформлено вірно,власне як і сформовано та відправлено! Аудіокнигу "Депеш мод" - 25 грн. календар "СучУкрРік" - 30 грн. + пересилка от і виходить ваші 60 грн. Навіть більше)
так що отак і розуміти, і не нада п....ть! вітання другу Роману!

19 жовтня 2007

Йой, не думаю, що мій друг Роман мені набрехав, і не думаю, що він мог так ступить, щоб захтіти замовити тікі диск, а назамовляв огого скіки. Треба мотнутись в Сєвєродонецк, разузнать шо там було насправді - а пока - я вибачаюсь, за те що почав писать, не перевіривши, як завжди, скурпульознєйшим способом всю інформацію.

20 жовтня 2007

От кого: Роман Левченко
Кому: Вася Бубкін
Дата: Fri, 19 Oct 2007 14:28:28 +0300

я так зрозумів що окремо замовити диск неможна, тому що там немає окремої ссилки на CD,а відразу на 3 in 1,ось тому така ня вийшла!

А також,

От кого: Роман Левченко
Кому: Вася Бубкін
Дата: Sat, 20 Oct 2007 13:34:24 +0300
Тема: Re: Re:

рекламний банер в них на сайті лише на диск,а висилають відразу 3 в 1 :),я ж не знав цього!


Всьо. Ваша репліка, шановний.

Біломира
23 грудня 2007

А навіщо було перекладати пісню "Пес"?

Тім
23 грудня 2007

2Біломира: переклад ніби вдалий!) хіба ні?) і звідки Ви її знаєте? коли ми її грали, Ви, ніби ще маленькою були!) хіба ні?)

Біломира
23 грудня 2007

2Тім: переклад вдалий, але оригінал значно краще. В мене є мр3 "Пес" російською мовою. Скачувалась на цьому сайті. Мені, до речі, оригінал дуже подобається. Переклад теж непоганий, але не те.

Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска