Автори / Богдан Коломійчук / Поезії
Мореплавці
«Дуже їй заздрили ви,
що в небі живете безжурно…»
«Одіссея» V, 123;
Богорівний єси що в небі живете безжурно…»
«Одіссея» V, 123;
Одіссей
Одіссей Лаертід
Куди котиться світ?
Чом зійшло все на пси?
Люто стиснеш кадик
Та не стримаєш плач
Хоч скрутися в калач
Хоч надмись, як індик
Це тобі за свиней
Що убили биків
І за всіх байстрюків
І безчестя кіркей
Що надалі гряде
Твої очі сумні?
Навіть німфа вночі
Не розважить тебе
І с-с-сичиш і с-с-сюрчиш
І зриваєш хітон
І прожовуєш сон
І вином булькотиш
І складаєш плоти
І гребеш в далину
І Каліпсо одну
Залишиш стерегти
Острів ласки і втіх
І шалених ночей
Хтивий пес Одіссей!
Бісів син, вустобріх!
Колумб
Де ж ти, Індіє, мріями скормлена?Все єство його стомлене, зморене?
Він вже спраг, він стомивсь
Як вино він прокис…
Сучий бриз!
Лише вітер, ні смужки землі
Тотемізм, содомізм на його кораблі
І мистець графоблуд, рукоман капітан
Океан!
Вже в Атлантиці здохли медузи і гниди
Всі нептуни, тритони і рідкісні види
Всіх рептилій морських…
Мир їх слизьким тілам!
«Ах» чи «ох», яка в біса різниця
Якщо Індія зовсім не там?
Капітан Кук
Ще не бачив такої ти вродиХоч крізь воду і землю продерся
І як добрий католик приходиш
Помолитись вночі її персам
Острів`янки-язичниці ложе
Замінило штурвал і вітрила
Хто врятує тебе як не зможеш
Подолати шторми її тіла
Хто відправить у рідні широти?
Хто твій розпач і біль утамує?
Ти волаєш, роззявивши рота
Та ніхто вже тебе не почує…
Струть щоденник про Джеймса-приблуду
І на спис нанизають гербарій
Не чинитимеш більше ти блуду
На священній землі, на Гаваях…
Магеллан
Приніс їм радість і доброТа чи добром це повернеться?
Навчив тубільців пити ром
І заїдати оселедцем
Вождь Лапу-Лапу цілий день
і ніч гульбанив. Коли зранку
Підповз до нього, як тюлень
Убив і осквернив останки
Гаплик! Амінь по капітану
Мерзенний острів! Кляте зілля!
Pardone, сеньйоре Магеллане
Трапляється таке з похмілля.
Миклухо-Маклай
Вже ані крихти із припасівХоч їж траву, хоч білу глину
Поглянеш в очі папуасам
І проковтнеш голодну слину
Поганці більш не мають страху
На сонці гріють темні спини
Тепер лише за десять цвяхів
Дадуть йому шматок свинини
Спасенна мить! За хвилю часу
Печені запах долинає
Це плем`я смажить йому м`ясо
Не вмреш із голоду, Маклаю!
Він сяде і візьме бандуру
І по-турецьки схрестить ноги
А через місяць буде здуру
Козак Махлай гвінейським богом
«Лисянський і партнери»
Агенція «Лисянський і партнери»:- доставка шкур, послів
і шкур послів
До берегів Японії, Камчатки,
Лімпопо
- відвідання дикунських прерій,
земель вогненних
Знижки на Різдво!!!
- весільні мандри «навколо»,
«наскрізь»…
- салют з гармат турецьких і
агліцьких
- підгризення й підмочення
валіз
- пісенний супровід моряцький,
сороміцький
Поліські мелодії
перша
Я мольфар!Я чаклун!
Я стихія вогню
Полоню тебе жаром зізнання!
Це мій дар!
Це мій хрест!
Я тебе огорну
полум`яним і диким коханням
Прихилю!
Надіп`ю!
З чаші вуст, як вина
твого стогону й твого жадання
Спопелю!
І присплю!
Проклянувши зорю, розчинюся у сірім
світанні…
друга
Бреде понуроМов кінь за мною
Душа похмура
Понад рікою
Іде небавом
Трави не рушить
Чорту в забаву
Віддам тя, душо
За карі очі
За стан зміїний
Плинь серед ночі
На берег інний
Душа в знемозі
Як пташка квилить
На півдорозі
Ламає крила
Не чують крику
Бояри в шатах
Прийдуть музики
Весілля грати
третя
Спокуси мене маками ніжнимиСтиглим сонцем
І ріками повними
Затягни мене в танець язичницький
Спеленай мене тілом настояним
Я встелю на землі
Дику папороть
Заквітчаю солодкими квітами
Заховай мене в персах і косах
Спокуси мене маками, ріками…
четверта
Колись летівГолубку стрів
А був я сокіл
Вбить захтів
Вона у плач:
«Чи ти не бач?
Не птаха я –
Душа-втікач»
«Куди летиш?
Так дріботиш
Чи кігтям моїм
Поясниш?»
«Лечу у вирій
Дивна сила
Мене підняла
Із могили
На ній сиділа
Хлібець їла
Над своїм тілом
Воркотіла
Те біле тіло
Наболіле
Його неправда
Оповила
Не знала я
Не відала
Косу зарано
Розплела
Була за дружку
Труни дошка
Пусти, соколе
У вирій душку…»
*******
Елегія
Не печалься прощаючисьПровінційний вокзал
Продасть тобі кави без цукру
Зазнімкує на згадку перспективу вагонів
Твоя пам`ять
Обійми усміхаючись, подай мені руку
Це воно мене душить
Те, що ти називала коханієм
Я напишу багато листів і вертепів
Рознесу по редакціях
Згину голодною смертю
Ти пошлеш мені грошей
Якраз на труну
І цвинтар за Києвом
У гріб покладуть пів-котлети
Без м`яса, без хліба, солі і перцю
Надибану десь на Подолі в помиях
І випита кава, і знімок пожовк у газеті
Ти завела собі
рибок
сусідку
кота
бронтозавра
А я напишу кандидатську, есе
роман у віршах
На тему ініціацій
Не їж на сніданок «Фарнетті»
Помреш… Не пробачиш ні нині, ні завтра
Вар`ятських моїх варіацій
Торгуючи тілом своїм, точніше його головою
Я буду ходити, немов божевільний всміхаючись
Коли напишу свою докторську
Про паралельні світи
З вокзалу і кави з твоєю сльозою
Не плач як прощаєшся
До того ж, якщо назавжди…
8 лютого 1587 року
Марічка Стюарт схована у замкунепуританка,
католичка,
лесбіянка,
Підеш до страти після мук
і посту
В шістнадцятім столітті, боса
Зреклась престолу, цноти,
родоводу
Французів, францисканців і
Франциска
І тільки кат гостритиме очиська
На твою звабливу шотландську
вроду
Уся віддяка і кінець памфлету
Престол посяде Яків…
Вмре Єлизавета…
Зізнання
Моя лагідна Праго…Викрадаючи вкотре Європу
З твого тіла
Все більше бажаючи, прагнучи
Розчинитися десь поміж готикою
І ренесансом
Затремтіти від дотику
Прохолодного жовтого золота…
Додав Art-Vertep 07 червня 2009
Про автора
Журналіст, мандрівник
