Автори / Ігор Зарудко / Вірші Ігоря Зарудка з поетичної антології «Парк Горького Періоду» (2013)
«Біг-Бен замість серця»
Бути ніким.
Чути ніщо.
Бачити нічого.
Розуміти все.
Все, що тебе охоплює.
Все, від чого ти божеволієш,
Кричиш і втрачаєш свідомість,
Мариш влітку про зиму,
Взимку – про весну.
Восени зустрічаєш кохання,
Падаєш у його обійми,
І серце твоє, наче Біг-Бен,
Стукає раз на годину,
Коли ти в змозі ковтнути повітря.
Вдома не так, як раніше, –
Тепер всюди кохання.
Ти забиваєш на суспільство,
Що давно до тебе байдуже.
Вибудовується перша ідилія,
З’являються еротичні сни,
Потім – твоя перша
Таємниця від коханої людини.
Таємниця – не брехня.
Хоч і брехня теж з’являється ненароком.
Ти завантажуєш вуха пост-роком,
Вживаєш наркотики,
Бухаєш.
Потрапляєш до лікарні
Й відчуваєш: там теж – кохання.
Велика медсестра з невеличким серцем
Пхає в тебе пігулки аж до ранку твоєї смерті.
Ти відходиш до неба,
Торкнувшись крилами горизонту.
Кричиш з-за хмар, що повернешся,
А твоя кохана
Вже посміхається іншому,
Вживає його наркотики і
Його алкоголь,
Слухає його слова.
І вже його Біг-Бен
Гримить із грудей.
А ти на небі
Зовсім не відчуваєш болю.
«Небо-малюк»
Небо о четвертій ранку нагадує мені малюка:
З його хмар вода падає
Така ж незаймана, як сльози немовляти.
Повітря має солодкий присмак
Із різкими бензиновими домішками,
Що викидають, пролітаючи, таксі
Й поодинокі машини з розлученими чоловіками,
Чиї жінки, тепер уже колишні,
Сплять з батьками інших дітей.
На горизонті водосховище,
Пара скалічених часом та людьми заводів
І рибалка з трьома вудками.
У мене на серці – одна-єдина людина,
Ім’я якої викарбувано на стінах всіх існуючих бажань.
Мій слух ріже попсова мелодія,
Яку слухає на своєму мобільному гопник.
Вулиця перенасичена мріями і думками про божевілля.
Згодом відпускає.
Закінчується злива.
Годинник світить початок шостої.
Рибалка, виявившись батьком гопника,
Допиває свою палену горілку.
Поодинокі розлучені чоловіки
Заспокоюються в обіймах коханок.
Залишаються тільки таксисти
Зі скаліченими дорогою долями.
Марія
Інколи погляди неба
Схожі на погляди наркомана
Коли той не отримує своєї дози
Інколи на погляди людини
Після невдалої пози
Це так наче посеред міста
Ідеш повз старі паркани
А мрієш про Сан-Франциско
Це так наче посеред лісу
Кричиш про добро і про правду
А навколо тебе нікого і чисто
Ти дзвониш коханій людині
Із слухавки линуть порожні гудки
Душа виривається з тіла
Летить перевіряти мобільні зв’язки
Її посмішка зараз не твоя і не до тебе
Її погляди схожі на погляди неба
І вчорашні слова про сьогодні і завтра
Втрачаючи цноту тікають від мене
І вже серед поля йдучи до горизонту
Я скидаю все зайве
Викидаючи власну обгортку
Під очами чорніє кольором хмар дощових
Забиваючи блискавку вириваються мрії
Я кричу до небес
Кохаю тебе, Маріє
Додав nady 26 червня 2013
Про автора
люблю
