Автори / Георгій Холод / Поезії
***
Не буває злих янголів,
просто у кожного з них
своє призначення
на цій Землі.
Комусь потрібно і сміття
прибирати.
І в розпачі дивляться вони
на загублені людські долі.
І якщо хтось відчує подих
у потилицю,
мабуть гріх за душею має.
Ледь чутний подих,
то й гріх мабуть невеличкий
і треба лише прислухатися
до себе, до янголів,
вони залюбки підкажуть,
допоможуть.
Треба так небагато, лише хотіти.
А інколи буває і крижаний подих,
і здається несамовито вирує
щось навкруги, хилячи долу.
То й гріх мабуть у людини смертний.
Може зрадив когось, чи себе…
Важко…
Але опиратися не варто,
все одно розчавить доля,
янголами підтримувана.
Краще вже впасти долу.
Каятись, каятись, каятись…
Щоб з’явилась колсь можливість
встати.
Янголи, вони всі добрі.
Але виявляється дуже дивна річ,
янгола так просто перетворити в людину.
Достатньо відрубати йому крила…
Успіхів вам, Друзі.
Березень 2005 р. Дніпропетровськ
***
Людина ти? Так, зовні дуже схожа,
Ті ж дві руки, на плечах голова,
Але щось трішки заважає вірить,
Що ми одної крові, ти і я.
Пробач!
Чи маю взагалі я право
Когось судити, звісно крім себе,
Але гудуть як бджоли запитання
До Бога, до людей і до тебе.
Я каюсь!
Навіть думкой не повинен
Туди злітати, долі де кроять,
Але я теж Твій син
Великий Боже!
За світ я маю теж відповідать.
Людиной Є, хто безумовно вірить
Кохання Є!
І ми дочки й сини
Святого Духа,
Що із пітьми нас вивів,
І навчив — Любов це Він
Це я , і ти, і ми.
05.04.05 Дніпропетровськ
Заспівай мені пісню
Про небо,
Сьогодні,
Я прошу,
Про оту височінь,
Що так кличе
І дбає про нас.
Що грайливо, буває,
Волосся по вітру тріпоче
І так хочеться
Призупинити
Щасливий той час.
Але знову
Одвічно сумні
Постають запитання.
Височінь потребує
Уваги,
Наснаги,
Життя…
Заспівай мені пісню
Про небо,
Сьогодні,
Я прошу,
Щоб не кануло
Наше взаємне буття
В небуття.
Травень, 2004 рік
«Сонячне Закарпаття»
***
Вона його вважала не людиною,
Інколи,
В височінь,
Злітала думка і тіло.
Страшно було —
І душа тремтіла.
Але це все приємно так гріло -
сяяло звисока.
Вона його дуже любила,
Інколи,
А насправді завжди,
Віддала би всю кров,
Якщо треба,
На по требу цієї
Душі.
Вона його дуже жаліла,
Інколи,
А здавалось завжди,
В самоті -
Його серце билось
Вирушаючи в інші світи…
«Сонячне Закарпаття»
Додав Art-Vertep 22 лютого 2003
Про автора
Шановний, Глядачу! З усього попереднього досвіду спілкування з тобою з`являється один висновок: ми надто часто витрачаємо такий дорогоцінний час спілкування на ввічливі, але беззмістовні питання й відповіді.
