Учасники

Автори / Софія Андрухович / Пояснювальна записка (уривок з твору)

Пояснювальна записка

Причини.

1. Мене звати Ілона, а я хотіла б називатися Ісідора Коварубіо де Лос-Ланос (яка кохає Моріса Джеральда, який кохає Луїзу Пойндекстер, брат якої, Генрі Пойндекстер, їздить верхи на коні, абсолютно без голови);

2. Карл Євстахієвич, мій чоловік, має чорні, густі та пишні, настовбурчені та тверді вуса. Через ці вуса за Карлом Євстахієвичем гинуть одружені, пухкі, як булки, жіночки, а також молоді, сухі, ніби таранька, балерини, для котрих Карл Євстахієвич у вільний від роботи час грає на піаніно вальси та мазурки. Мені відомо, що час від часу — не занадто часто, але й не рідко, якраз достатньо для того, щоб підтримувати вуса у гідній формі — Карл Євстахієвич ласкаво вшановує своєю увагою певних дзвінкоголосих особин у цвітастих спідницях (К. Є. довподоби жінки веселі, прудкі, метикуваті, з лукавими бісиками в очах, з краплинами роси на устах). Однак мене це, попри суспільні переконання, анітрохи не засмучує, а навпаки задовільняє. Карл Євстахієвич, по-перше, притримується суворих консервативних поглядів, він мужчина глибоко моральний і сім’я для нього завше залишається на першому місці; по-друге, я знаю, що чоловіки ніколи не йдуть від дружин, оскільки дружини — це їхні великі мами, в яких вони завжди можуть спати на м’яких животах; по-третє, Карл Євстахієвич цілковито задоволений мною як дружиною, він часто повторює у перервах між мазурками, оглядаючи балерин тяжким, сповненим відчуття власної гідності, поглядом, що я хороша господиня, турботлива мати, пристрасна в ліжку та вірна в житті. Я Карла Євстахієвича не зраджую, оскільки навіть думка про інших Карлів Євстахієвичів наганяє на мене нудьгу; жінка може витримати одну пару чорних, густих та пишних вусів, але навіщо їй розплоджувати навколо себе цілий виводок цих вусів, якщо у кожних з них застрягають ті самі крихти хліба? Жінка, яка оточує себе багатьма вусатими ротами, боїться поглянути в дзеркало і побачити там шкурку нутрії. Хоровод з вусатих ротів допомагає сповнитись відчуттям важливості та значущості немарно прожитого життя. Вуса — ознака вагома. Жінка, яка оточує себе кількома вусатими ротами, бачить себе велетенським м’яким гостинним животом, успішним у всіх відношеннях (кар’єра, шлюб, добробут, розум — непересічна особистість, гідна усілякої поваги). Я не хочу бути гідною усілякої поваги, оскільки це наганяє на мене нудьгу.

3. Я часто і по-різному дивлюся на себе в дзеркало і це єдине, що мене цікавить.

4. Анжела — шкурка нутрії. У неї навіть риси обличчя щурячі: гострий носик з горбинкою, тонкі губки, рухливі очка. Щовечора я зітхаю, коли згадую про неї. Часом на знак жалю за Анжелою моєю щокою стікає велика сльоза.

5. Карл Євстахієвич любить дивитися, як я підливаю вазони. Він сидить у своєму плетеному кріслі-гойдалці, накритий вишневим пледом в клітинку, вбраний в махровий темно-зелений халат і курить люльку. К. Є. знає, що все це надає йому поважного та величного вигляду. Карл Євстахієвич не здогадується, що від нього завжди трішки смердить калом. Це дещо псує пафос ситуації.

6. Я підливаю вазонки пластмасовою червоною лійкою, вбрана в тонку сукню і мереживний фартушок. Волосся гарно зібране на потилиці. На ніжках капці з помпонами. Я не люблю підливати квіти, але підливаю, щоб потішити Карла Євстахієвича, хоч це й смішить мене до нестями. З кожним днем все важче і важче стає стримувати регіт. Пустивши сльозу за Анжелою, я зачиняюсь у ванні і регочу над поливанням вазонків. Щоб ніхто в домі не чув мого реготу, відкручую обидва крани, і навіть кран в умивальнику.

7. Я вийшла за Карла Євстахієвича, хоч могла вийти за Григорія Миколаєвича, Василя Тарасовича чи Ігоря Вікторовича. Не пам’ятаю, чому саме Карл Євстахієвич виявився моїм чоловіком. Хоч як напружую пам’ять, пригадати не можу. Але це не має жодного значення. Карл Євстахієвич анітрохи не гірший за Григорія Миколайовича, Василя Тарасовича чи Ігоря Вікторовича. Я не жалкую.

8. На нашому з Карлом Євстахієвичем весіллі була велика бочка з пивом і троїсті музики. Тамадою, як завжди, запросили Григорія Миколаєвича. Він жартував і веселив гостей. Гостей назбиралося з дві сотні, я майже нікого не знала, танцювала з усіма чоловіками, хоча й хотіла танцювати з дітками і жінками. Анжела перекинула на мій вельон миску з грибною підливою (до голубців). Бризки потрапили на сукню, матуся Карла Євстахієвича, Алла Федорівна, заголосила, але у мене тільки стислося серце, від ніжності до Анжели бризнули сльози і я легенько погладила її по голому коліну під столом. Анжела запросила Карла Євстахієвича до танцю. Він почервонів, але пішов. Анжела була вбрана в маленьку суконку з декольте. Її груди весь час випадали. Я хотіла попідбирати їх (таких малесеньких і бліденьких, як і її щічки) і поцілувати. Ігор Вікторович запросив мене до танцю і шепотів, що я мусила вийти заміж за нього, бо він хотів подарувати мені норкову шапку. Я думала про Анжелині груди і посміхалась бідному Ігореві Вікторовичу. Він наступав мені на ноги і на вельон, забризканий грибною підливою (до голубців). Всі бавились у весільні ігри, пили горілку і танцювали. Скрипаль перечепився через Анжелине стегно і розбив скрипку. Алла Федорівна цілувала мою маму. Татусь Карла Євстахієвича, Євстахій Васильович, цілував Луїзу. Луїзі тоді було тринадцять років, у неї тільки-но почали рости груди, але Євстахієві Васильовичу вони неабияк припали до смаку. Бавились в «голубку». Роман Романович виблював на стіл квашеними огірками. Алла Федорівна заголосила. Карл Євстахієвич весь час хотів бути біля мене, і усіляко показував, що я — його наречена (клав руку на плече, лоскотав вусами, тримав за долоні, цілував за вушком). Анжела підійшла і перекинула на мене холодець. Він вже розтанув і був майже як зупа. Анжела копнула маленькою туфелькою шматок телячого м’яса і заплакала, а тоді побігла в туалет. Я пішла за нею, з мене скрапував холодець. Не плач, Анжелочко, сказала я і поцілувала її в чоло. Сука, сука, сичала Анжела (туш розтеклася). Я йду спати, сказала я. А я все одно буду спати з Карлом Євстахієвичем! — закричала Анжела (суконка опинилася на талії, груди дивилися на мене сумними рожевими оченятами). Будеш, будеш, звісно, сказала я, стримуючись, щоб не позіхнути і поцілувала на прощання Анжелу в праве рожеве очко. Потім попрощалась з гостями (Карл Євстахієвич танцював з Луїзою, а Євстахій Васильович — з моєю мамою) і пішла спати. Весілля вийшло дуже хорошим, людям сподобалось, Карл Євстахієвич був задоволений.

9. Коли мені було шість років, ми з мамою вигнали тата з дому, бо він нам набрид. Він любив вигулювати наших псів.

10. Луїзі тепер двадцять один рік, груди у неї вже виросли і вона приносить пряники нашим з Карлом Євстахієвичем дітям (своїм племінникам). Луїза не може мати дітей, бо її колись побив і зґвалтував Євстахій Васильович. Алла Федорівна сказала, що це брехня, пішла до отця Онишківа і попросила, щоб Луїзу, мене і маму відлучили від церкви, оскільки ми — породження пекла, ниці істоти.

11. Якось ми з Карлом Євстахієвичем їхали в потязі. На нижніх полицях нашого купе лежало дві закриті труни. Провідниця сказала, що це дід і баба, які жили щасливо, в коханні та мирі, та й повмирали в один день. Провідниця не знала, куди тепер їдуть їхні тіла, але сказала, що, напевно, на Байкове кладовище, щоб їх там поховали. Не бійтеся, сказала моторна провідниця, ласа до вусів Карла Євстахієвича, в Києві їх зустрінуть. Вночі Карл Євстахієвич злазив з верхньої полиці, щоб піти в туалет, потяг смикнувся і К. Є. впав на одну труну. Віко проломилося і відпало разом з Карлом Євстахієвичем. У труні лежала маленька зморщена бабуся у весільному вбранні і вельоні. В руках тримала букетик штучних фіалок. Пам’ятаєш, як ми з тобою одружувались, сказав Карл Євстахієвич.

12. Раз на два тижні Карл Євстахієвич дряпає мене своїми чорними, густими та пишними, настовбурченими та твердими вусами. Я заплющую очі і уявляю собі маленьких голих дівчаток, або грубих бридких мужчин з великими животами, або що він стукає в двері, вона відчиняє, він каже: добрий день, я прийшов до вас у гості, я ваш співробітник, вона каже: дуже приємно, заходьте, я нагодую вас зупою і крабовими паличками, вони сідають у м’який куточок і посміхаються, він каже: радий вас бачити, шановна співробітнице, а вона каже: я вас теж, цей куточок я купила собі минулого місяця, а тоді він кладе руку їй на стегно, а вона рухає ногою, щоб йому було вільніше, і вони дивляться телевізор, там показують концерт у палаці «Україна», і він просуває руку їй під спідницю, а вона так лягає, аж стає видно, що вона без трусів, або що вона стоїть нахилена і прополює грядку, а він підходить і трошки задирає її коричневу спідницю, а там білі трусики, а тоді він пальцем відхиляє ті трусики, а вона прополює грядку і нахиляється ще нижче. Карл Євстахієвич задоволений: яке чудо! Яка пристрасна у мене дружина! Ні в кого більше такої немає, каже він, весь червоний, блискучий. Від нього знову трошки чути калом. Я одягаю сукенку і йду підливати квіти.

13. Більше мені подобається уявляти те все у ванній перед дзеркалом. Набагато солодше.

14. У нас з Карлом Євстахієвичем двоє дітей. Хлопчик і дівчинка. Хлопчикові вісім років і він називається Діма, а Русланці три. Обоє — викапані карлики євстахієвичі. Діма недавно приніс додому задушеного крілика. Сказав, що впіймав його на городі. Довелося змащувати дитину зеленкою — крілик страшно його подряпав. Коли Русланка побачила свого зеленого братика, почала реготати, впала з ліжечка і вдарилась головою об кут. Діма розлютився, заверещав, підбіг до дівчинки і копнув її ногою. Карл Євстахієвич насупив брови, відклав люльку, підвівся зі свого крісла-гойдалки, наблизився до дітей, і добряче стукнув обох по плечах. Увечері ми вчотирьох сидимо перед телевізором, дивимось концерти і їмо сирнички з родзинками, які приносить нам Алла Федорівна.

15. Карл Євстахієвич хоче завести третю дитину, хлопчика.

16. Анжела приходить раз на тиждень. Вона на сьомому місяці. Не каже, хто батько, тільки посміхається і дивиться на великий портрет Карла Євстахієвича, намальований олійними фарбами. Це малював Роман Романович — він відомий художник-портретист. На портреті вуса Карла Євстахієвича схожі на дві великі товсті какашки, але я жодного разу не натякнула про це К. Є. Не хочу його засмучувати.

17. Луїза Пойндекстер — теж шкурка нутрії.

18. Кожного літа ми їздимо відпочивати на море. Я люблю море. Деколи мені вдається вночі самій піти на пляж. Я роздягаюся і плаваю гола. Хвилі лоскочуть мене і гладять. Морська вода — моя шкіра. Я хотіла би випадково втопитися, але надто добре плаваю. Я хотіла б загинути від цунамі.

19. Я люблю дивитися на фотографії голих жінок. Карл Євстахієвич має шухлядку, яка зачиняється на ключик. Цей ключик він тримає у футлярі для окулярів. Я викрадаю ключик, відкриваю шухлядку і нишком розглядаю фотографії. Жінки гарні.

20. Часом я ходжу до жіночої лазні.

21. Чоловіки негарні, але я люблю дивитися, коли вони доторкаються до жіночих стегон.

22. Анжела прийшла і сказала, що за тиждень народить хлопчика від Карла Євстахієвича. Карл Євстахієвич вдарив її і закричав, хай не бреше. Я допомогла Анжелі піднятись, обняла її і зітхнула з полегшенням. Довго цілувала її щурячу мордочку. Анжела підстригла гривку, але в неї завжди був занадто широкий таз.

23. Карл Євстахієвич сказав, що цього літа ми не поїдемо відпочивати на море. Це мене засмутило.

Ось чому я стала порноакторкою.

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Софія Андрухович народилась 17 листопада 1982 року в Івано-Франківську — письменниця, перекладачка та публіцистка.