Автори / Яр Левчук / Дж. Д. Селінджер. Ловець у житі: роман; пер. з англ. О.П. Логвиненко; худож.-оформлювач Є.В. Вдовиченко. – Харків: Фоліо, 2010. – 317 с. – (Карта світу).
Нонконформізм, бунт, протест
Голден Колфілд - бунтар, нонконформіст. Підліток, який протестує проти усталених норм поведінки, лицемірства, фальші, зашкарублості. І тому покидає вже четверту школу в Пенсі, і тому не знаходить спільної мови з однолітками Еклі, Стредлейтером. Окрім протестів, головний герой спостерігає за людьми, критикує їх, викриває певні вади. Чи це будуть суто зовнішні ознаки людей навколо: "Хворі люди й так не викликають у мене захвату, а тут іще гнітючішого враження додав отой жалюгідний, заяложений, допотопний халат - так наче Спенсер у ньому й на світ народився. Я взагалі не люблю дивитися на старих шкарбунів у халатах чи в піжамах. Навіщо, питається, виставляти напоказ свої заячі груди та курячі ноги!" (c. 12); "Еклі був жахливо високий десь шість футів і чотири дюйми, але горбив плечі, а зуби мав гнилі. За весь час, поки ми жили з ним по сусідству. Я жодного разу не бачив, щоб він чистив зуби. Вони завжди були в нього наче вкриті пліснявою, страшно дивитися... Крім того, Еклі ходив увесь у прищах. Вони вискакували в нього не лише на лобі чи підборідді, як це звичайно буває в хлопців, а на всій фізіономії. Та якби ж тільки це! Еклі взагалі був огидний тип. Просто паскудний. Сказати правду, я його недолюблював." (с. 31), чи негативні риси характеру. Він нічого не приховує, а дуже щиро про все говорить читачу. Його відкритість та наївність приносить одні лиш страждання. І причиною цьому є юнацький масималізм. З віком людина стає дедалі залежнішою від побуту, всілякого роду умовностей, а також часто поступається своїми моральними принципами. Від цих атрибутів дорослого життя і втікає підліток. Звичайно герой Дж. Селінджера непоміркований, надміру емоційний, безтурботний. Але з іншого боку самотній та відчуває себе чужим у великому місті Нью-Йорку. Упродовж всього роману Голден, як славнозвісий грек Діоген, шукає людей, аби поспілкуватися з ними. Але суспільство в якому він живе глухе й байдуже до його проблем. Відкритість та бажання завести з кимось розмову – ігноруюються. Одні не чують підлітка (випадок у готелі з дівчатами), інші ж принижують і зневажають його (сцена з сутенером та повією). І вихід з цієї екзистенційної пастки лише один – повернення додому. Це рятувальне коло для героя. Адже тільки вдома тебе приймуть, зрозуміють. Тільки Фібі – сестра Колфілда – по-справжньому розуміє свого брата й готова навіть з ним вирушити у подорож. У момент душевного розпачу й зневіри, головний герой, розмірковуючи про смерть, думає про неї: “Зрештою я сів на лавку – там, де було не дуже темно. Слухайте, тіпало мене, як у трясці, а чуб на брехусі взявся дрібними бурульками, хоч на мені й була ота мисливська шапка. Я аж злякався. Схоплю оце, думаю, запалення легенів і віддам Богові душу. Я вже уявляю собі, як ціле юрмисько шпани збіжиться на мій похорон. Із Детройта приїде дід – він щоразу вигукує номери вулиць, коли їдеш з ним у клятому автобусі; і тітки зійдуться – у мене їх із півсотні; і всі мої паскудні кузени й кузини. От буде зборище!.. Одне слово, тепер я думав про те, як через оті бурульки на потилиці схоплю запалення легенів і помру. Страшенно було шкода батька й матір. Особливо матір – вона ж бо ще не прийшла до тями після смерті Аллі. Я собі уявляв, як вона стоїть і не знає, що робити з усіма моїми костюмами, спортивним причандаллям і т. ін. Втішало мене тільки одне: я знав, що мати не пустить на мій дурний похорон каналію Фібі, бо та ще дитина” (с. 234); “Я задумався про те, що буде з каналією Фібі, коли я захворію на запалення легенів і помру. Міркував я, звісно, як дитина, якщо це зі мною станеться. Адже Фібі мене так любить! Просто не може без мене жити” (с. 236). Він бачить у ній ще чисту та незаплямовану душу. Саме з дітьми пов'язана дещо дивна мрія головного героя: "...Принаймні я собі уявляв, як табунець малечі грається серед поля - кругом жито й жито, куди не глянь. Тисячі дітлахів, і довкола - жодної людини, тобто жодної дорослої людини. Крім мене, звичайно. А я стою на краю страшнющої прірви. Нібито я повинен ловити малюків, якщо вони підбіжать дуже близько до прірви. Бо вони граються, гасають і не дивляться, куди біжать. А я повинен звідкись вискакувати й ловити їх, щоб не зірвались у прірву. Оце й усе, що я маю цілий день робити. Стерегти дітей над прірвою в житі" (с. 259-260). Можливо, саме у цьому й криється суть роману: рятувати дітей від лицемірного й наскрізь брехливого світу над прірвою у житі...
Переклад Олекси Логвиненка якнайповніше передає стилістику та мовну палітру Дж. Д. Селінджера. Перекладач зумів не тільки тонко відчути світ головного героя, а й вдало зміг перенести його на український грунт. Яскраві мовні знахідки: “...як обидві команди мотлошили одна одну...” (c. 5), “Трохи не закоцюб” (с. 9), “Еклі був жахливий нечупара” (с. 43), “…справляти хіхи з моєї клятої релігії...” (c. 78), “Всі давно вже давали хропака.” (с. 82), “Про що тут розбузикувати” (с. 145), “Ніби пуцьвіріньками в одній купелі сиділи абощо.” (с. 192), “Сидимо, наприклад, у кімнаті, мозолимо язики” (с. 252), “Просто сидіти з тобою, баляндрасити, корчити придуреники” (с. 257) (усі підреслення мої) тощо, лише підсилюють інтерес читача до Голдена Колфілда та майстра слова Дж. Д. Селінджера.
Додав яр левчук (ярослав карпець) 02 листопада 2011
Про автора
Яр Левчук (1988 р. н.) – киянин, випускник Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова. Письменник, літературний критик. Учасник різних літературних фестивалів, презентацій, літературно-дискусійного клубу.
