Автори / Яр Левчук / Андрій Любка.Тероризм: Навчальний посібник:вибрані поезії.—Львів: ЛА “Піраміда”, 2008. — 104 с.
"Тероризм" як полюція Андрія Любки
Я лише нещодавно познайомився з творчістю Андрія Любки. Це відбулося на одному цирковому дійстві чи то пак клоунаді, які зараз по-модньому звуться “слем”, “слем-турнір”, “збіговисько слемерів” (хоча до цього явища більше підходить “збіговисько ламерів”). І тоді не виступ молодого поета викликав у мене подив,а дивна бурхлива реакція “жіночої частини”публіки на такі недолугі віршики. Чи то манера читання заворожила аудиторію,чи,можливо,інший якийсь фактор. Не знаю. Але це мене зачепило і я придбав у книгарні його підстаркуватий “Тероризм”. І перше моє негативне враження від виступу виявилось не оманливим. Андрій Любка пише про сперму, імпотенцію, мастурбацію, полюцію, свої нікому непотрібні алкогольні марення. Зрештою, читач самотужки може пересвідчитися в істинності моїх слів, коли тільки почне гортати цю поетичну халтурку. Наприклад:
Твоя Ява
ти прийшла несподівано наче полюція
але стала жаданою як алкоголь
ти була так нестерпно жагучою
-наче кров-
Ти прийшла заборонена як мастурбація
але стала кайфовою як конопля
заважала твоя менструація
-бля-
ти прийшла дуже впевнено наче ерекція
і читала тексти а я пив чай
ти стала набридлива наче лекція
-бай- (с.7)
Очевидно,що коментарі тут зайві. Але ні. Фізіологія,матюки,максимальна примітивність ліричного героя,тваринницько-споживацький акцент і нічого більше. Андрій Любка з упевненістю намагається нагодувати читача постмодерним шлаком, бідністю своєї мови, убогістю думок, римами каліками. І така низькопробна мазня може привабити хіба що якихось тупуватих блондинок, недалеких дівчаток з філологічних факультетів з дурним смаком і джмелями в голові або й зовсім малолітніх підлітків. Так от захопивши таку "блондинячу" аудиторію, заримувавши сяк-так близько сотні, як кажуть в народі, "стіхує",— поет грається з постмодернізмом чи то паквже постмодернізм загрався з ним. Та,можливо,я помиляюсь,висміюючи його поезію?...Але подальше читання переконує мене у зворотному. А далі наш віршомаз представляє текстики з серії "що мені в голову стукнуло у цю мить ". Ці високоінтелектуальні тексти побудовані за таким принципом:в один момент придумати купу слів,записати їх на папері й об'єднати у беззмістовний набір речень. Такий вінегрет може створити кожен. Правила прості:стукнуло в голову — записав — геніально! І Любка у вигляді мазанини під назвою "Авітаміноз" подає змістовну і детальну інструкцію, тобто,як потрібно писати. Даю підказку:от придумуєте якусь тему,наприклад,"ловити рибу"або "ходити в ліс по гриби",і ліпите через кому в рядок свій словесний "понос":
(приклад Андрія Любки)
Авітаміноз
Писати вірші:
в потязі,барі,на вулиці,на коліні,
Читати газети,інструкції,брати до рук альманахи
Іншу гидь,квіти,корчити з себе красунь,лідерів
Алкоголіків,артикулювати молитви,вірші, меню, пити
Водку,водку,водку,а потім пиво,а потім пиво,долати гори,
Схили,підйоми,відстані, любити переудсім тебе,крім
Того щастя,випивку,гроші,робити зарядку,заряджати
Телефон,випивати сонце по 50 грам,по 100 грам
або з горла,пити і пити,випивати і допивати
любити цей світ,цей плацкарт,цю осінь,о дай Господи
не скурвитися,о дай Боже випити,святий дух читає
вірші в камуфляжі,хоча насправді є анархістом,голуб
спускається з небес на сцену,писати вірші,заяви,скарги,їздити вітом,
автобусом,своєю уявою,наркотики,поглинають лекції
ерекції і біоструми,ходити голяса і читати вірші на
геніталіях,жити вдоволь,впроголодь... (с.16)
І таких кілометрових проносів у книжці рецензованого автора хоч греблю гати. Після прочитання таких верлібро-"проносолібрів"мимоволі постає питання: а чи потрібен взагалі талант, чи бодай якісь здібності, певний письменницький хист, щоб за таке віршомазання у нашому мистецькому процесі отримати літературні ордени і стати орденоносцем? Як відомо, наш піїт має їх аж два: літературна премія "Дебют" (2007) та "Київські Лаври" (2011). Також його вірші перекладені угорською,російською,англійською,німецькою та польською мовами! І у вдумливого читача виникне цілком справедливе обурення:а за що ці премії?Напевно,питання це все-таки риторичне,але дивлячись на таких недолугих письмаків змушений його ставити. Насправді,щоб писати такі “відрижки”свідомості особливого таланту й не потрібно. Треба вхопити моду за хвіст,орієнтуватися на тупуватого обивателя (-льку) й годувати його рекламною попсою,піпл хаває і митець на коні. Але така популярність нічого не варта,бо низькопробне мистецтво зникає швидше за його творця. Піпл захавав такий кілометровий пронос,бездумно поплескав у долоні і переключився на інше...
"Тероризм"рясніє матюками і русизмами. Це і не дивно,адже ніяким літературним редагування у цій книзі й не пахне. Це засвідчує інформація в паспорті на останній сторінці. Напевно,усе пояснюється тими ж літературними преміями і медалями. Подивились на молодого поета-орденоносця та ще й медаліста (!) і вирішили,що такому літ. редактор вже ні до чого. А ось і "перли"нашого графомана:"Бля"- с.7,"хрінь"- с.35,"піздєц" - c.42, "йобана"- с.47; русизми:“вдоволь”- c.16, "тьолка"- с.29,"галімою"- с.49,"по-мойому"- с.58,"лєві" - c.71тощо.
Якщо література – це красне письменство,краса слова і думки,а літературні премії вручають за найвищі зразки вищеперерахованого,то тут виходить протиріччя,бо Андрій Любка своїм “рифмацтвом”привносить у нашу мову й свідомість одине сміття. Виходить, що за мовне й беззмістовне сміття, від якого ми всі намагаємось очиститися та пропагувати красу слова й думки читачам — дають тепер, підкреслюю, літературні премії. То, яка їхня вагомість і потрібність в очах читачів та літературної спільноти з огляду на цю графоманію?! Бо за такі поезо-шлаки графомано - писцю варто було б пройти курс української мови в університеті, перечитати класиків,а не вручати літературні медальки. Тоді у мене взагалі виникає сумнів у професійності та компетентності тих літераторів,які його ними нагороджували! Словом, у нашому літературному процесі можна бути графоманом, писати "низькопробщину", матюкатися, засмічувати мову й вам ще скажуть спасибі, дадуть премії і будуть шанувати хто: блондинки, офісний планктон, обивателі й псевдолітератори, які завідують різними літературними премійками, орденами і медальками.
Додав яр левчук (ярослав карпець) 21 січня 2012
Про автора
Яр Левчук (1988 р. н.) – киянин, випускник Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова. Письменник, літературний критик. Учасник різних літературних фестивалів, презентацій, літературно-дискусійного клубу.
пан лєвчук ізволіт комплєксовать, шо на його цнотливу нудну віршню про жіночі груди, на відміну від поезій Любки, ні в кого не встає?)
і шо це, взагалі, таке..як оцю ІМХОШНУ маєчню можна назвати критикою? О.о