Автори / Яр Левчук /
Тарас Прохасько: «Особливість цієї війни в тому, що ми не знаємо, як далі розвиватимуться події»
Тарас Прохасько
Серед новинок IV Міжнародного книжкового арсеналу – публічні інтерв’ю з відомими літераторами. В рамках п’ятиденного форуму відбулися зустрічі з Сергієм Жаданом, Лесем Подерев’янським, Ларисою Денисенко, Ірен Роздобудько, Наталкою Сняданко. До публічного діалогу запросили й відомого франківського прозаїка та есеїста Тараса Прохаська. Пропонуємо вашій увазі фрагменти розмови журналістки Валентини Клименко з письменником.
Про публічність й не публічність
Я не розумію насправді такого поділу на публічність чи не публічність. Я готовий розмовляти. Це може відбуватися будь-де і з різною кількістю людей. Разом з тим, маю певний страх. Але не через те, що можна здаватися недосконалим. Це мені вже давно минуло. Я сам почав приймати людей такими, якими вони є. І вони так само мене приймають чи не приймають. Йдеться про то що ця міра самотності чи усамітнення і міра контакту вона з часом урівноважується. Не думаю, що є люди, які є тільки замкнутими або тільки публічними.
Про вірш, присвячений УПА й поетичну творчість
Ну там тільки один такий вірш і то він не конкретно про УПА. Там йдеться про те, як горами ходять різні сили. Там не йдеться про історію чи героїзацію УПА. Там описується ситуація, яка називається тотальна партизанка, коли на одній великій території виходять озброєні чоловіки, котрі полюють один на одного. Це є справжні реалії партизанської війни і вони дуже сумні. Але так я починав з віршів. І мав таку чудесну нагоду реалізувати себе, як «великий» поет. Я вчився на біології і там більшість студентів поезії, окрім, радянської, не знали. І коли вони почули мої вірші, які були зовсім неподібні на ті, які вони вчили в школі, вони зрозуміли, що українська поезія можне бути зовсім іншою. І є такий «видатний», потрясаючий поет. І так я три роки читав свої поезії біологам. Часом приходили студенти фізкультурного факультету. І всі були переконані, що це щось визначне, але я вже потім зрозумів, що є інші поети і мені не варто цього робити. І не такий з мене великий поет.
Про цікавий випадок із примірником поезії
Сталася така цікава річ, одна дівчина сказала, що хоче, аби я щось написав на день народження її хлопця. Вона захотіла подарувати хлопцеві щось ексклюзивне, а той є шанувальником моєї творчості. І вона попросила, щоб я в одному примірнику зробив книжку віршів. Я відмовився. Але сказав, що можу віддати їй зошит моїх ніколи не публікованих віршів. Але попросив, щоб вона дійсно віддала цей зшиток своєму коханому і він тримав його, і не поширював. Ну можна сказати, що в мене є книжка віршів.
Валентина Клименко і Тарас Прохасько. Фото автора
Про книжку «Хто зробить сніг», фікшн і нон-фікшн
Я хотів написати книжку про кротів. А з іншого боку, я собі подумав наскільки мені і моїм знайомим тепер цікаво читати фікшн. Є певний період, коли белетристика є необхідною, щоб дізнатися різні форми, уявлення, схеми розповіді. Але насправді цих методів писання є небагато. І можна знайти те, що тобі подобається. Нон-фікшн більше відповідає дорослішанню чи старішанню. Якраз фікція є надзвичайно важливою для дітей. Показати дітям уявний світ краще через художню літературу, ніж розказувати їм по-науковому будову тіла, маточки, тичинки іт.д.
Про війну
Одна з особливостей теперішньої війни полягає в тому, що ми самі не знаємо, як ця війна має виглядати. У нас із часом змінилося уявлення про війну. Друга світова – це у нас таке формотворче уявлення про війну. Але як має виглядати теперішня війна, ми собі просто не уявляємо. Коли відбувається там скажімо окупація, а країна живе у звичному темпі, тобто ми відчуваємо це на собі лише в певний момент. Ми не знаємо, що на нас діє, яка зброя страшніша. Можна дивитися телевізор і новини, і це є щось таке незбагненно нищівне, як радіація. І хтось із часом вмирає, коли насправді ніхто не знав про небезпеку, не говорив (йдеться про Чорнобиль – Авт.). Особливість цієї війни в тому, що ми не знаємо як розвиватимуться події, бо активних учасників цих подій дуже багато. Усі мають волю і щось роблять. Я не знаю в який момент включатися у неї. Якщо там щось відбувається, то брати зброю чи чекати поки самі закличуть. Якщо я прийду із бажанням захищати Україну, то чи не дістану по голові. Тобто нема цієї ясності. Знаю, що перші роки війни мене не закличуть, не мобілізують. Мені вже за 45 років.
Про самовираження та старість
Я вважаю, що я вже самовиразився. Література в будь-якому випадку є самовираження. Думаю, що більшість письменників є такими собі самозванцями. Ти собі вирішив, що ти стаєш письменником і починаєш писати. Інший чогось так не вирішив,і потім слухає письменників, читає їх, ходить на презентації. Він сам може не гірше знає що й до чого. Я ще збираюсь писати. У мене є така мрія. Колись була в мене візія, як найкраще провести старість. Я думаю, що коли буду хворий, залізу в хату у горах, буду там жити й працювати. Ходитиму по селі. Сяду на лавці і розповідати людям. Почну з фрази: «Ет, зараз не так, як було колись». На цю чарівну фразу збереться публіка. Потім ще щось скажу, розповідатиму історії. Я буду власне й реалізувати в такий спосіб. Будуть ще якісь пригоди. Я собі думаю, що це непоганий спосіб старості.
Сайт УКР.ЛІТ (http://ualit.org/?p=12644)
Додав яр левчук (ярослав карпець) 16 квітня 2014
Про автора
Яр Левчук (1988 р. н.) – киянин, випускник Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова. Письменник, літературний критик. Учасник різних літературних фестивалів, презентацій, літературно-дискусійного клубу.
