Увійти · Зареєструватися
 

Учасники

Потік Товари Статті Інформація

Автори / Яр Левчук / Петро Панчук "Завжди залишається те, що не зігране"



Петро Панчук: “Завжди залишається те, що не зігране”
Цьогорічним лауреатом Шевченківської премії став відомий актор театру і кіно Петро Панчук. У виставі “Всюди один” Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки артист грає Тараса Григоровича Шевченка, нашого національного пророка українського народу, поета, художника. Уже втретє він  наповнює новим змістом цей образ-символ на українській сцені. Із Петром Панчуком ми насамперед поговорили про його вчителів, минулі ролі, універсальність актора, звісно, нашого генія.        
- Петре Фадейовичу, розкажіть про Ваших учителів – Леоніда Олійника та Аду Роговцеву. Що ці люди дали Вам як актору?
- Перший серед моїх вчителів у Інституті – це Леонід Артемович Олійник. Він керівник курсу, почну з нього. Його особливість була в тому, що він упродовж чотирьох років нічого не сказав мені, що грати.
- Як це нічого не сказав?
- Отак. Коли я був у Інституті, то ображався. Як це? Думаю, вчуся, а він мені нічого не каже. А тепер уже з часом зрозумів його, він великий був педагог і мав підхід до кожної людини. Коли бачив, що студент робить 5-6 самостійних завдань, коли потрібно одне, себто у п’ять раз більше, то сама робота людину і навчить.
Ада Миколаївна була  актрисою. І все, що вона вміла і знала, природно, віддавала нам. Але ми тоді ще були дітьми і не могли всього “переварити”. Під час репетицій Ада Миколаївна аналізувала ролі і після її розбору легко було зіграти. А на другий день вже пробую самостійно зіграти, але не виходить. Річ у тім, що Ада Миколаївна енергетично заряджала нас. Це немовби надути кульку, надуєш її і вона летить, а потім опускається.
  Я безмежно вдячний їй за перші кроки в акторській майстерності.
- У Вашому творчому доробку ціла галерея образів з класичної української та зарубіжної літератури: князь Мишкін та старець Зосима за Ф.Достоєвським, Омелько і Пузир за І.Карпенко-Карим, Возний за Котляревським, Кайдаш за І.Нечуєм-Левицьким, Стальський за І.Франком,  Іван Бездомний за М.Булгаковим, Адольф за А.Стріндбергом, Каїн за Байроном, Просперо за Шекспіром, три ролі у виставі за Б.Брехтом. А також Г.Сковороду і Т.Шевченка. Яких із цих образів був найскладнішим для втілення?
-  Я думаю найскладнішою була робота над образом князя Мишкіна по Достоєвському.
-  Із Жолдаком?
- Так. Я актор, як пишуть, психологічного реалістичного театру. Бо я до того колись працював з Андрієм. Він каже: “я  Петі дозволяю все!”.  І от ми почали працювати, він дав мені тиждень свободи, а потім каже ні: так репетирувати ми не будемо, так колись репетирував Смоктуновський (посміхається). І почав мені викручувати руки. У нього була інше бачення персонажа. Я ніяк не міг це сприйняти. Хоча раніше у нас були різні експерименти. Він брав 15 кращих акторів із Лесі Українки, з театру імені І. Франка і студентів (спектакль “О-О-И.Чорнобиль” – Авт.). Спектакль був побудований за методом імпровізації. На завершення роботи залишилися студенти і два актори: Люба Куб’юк і Петро Панчук. На прем’єру вийшли студенти і Петро Панчук. А під час роботи над роллю Мишкіна почалася криза, і переді мною постав вибір: або йти з проекту, або ламати себе. Я довірився режисеру і вибрав друге. І це принесло результат, ми мали успіх в Румунії, Франції, Югославії.  
- Ви говорите, що є актором психологічного реалістичного напряму. Як сприймаєте такі тези журналістів і критиків про себе? 
-  Одні журналісти кажуть одне, інші кажуть, що Панчук як пластилін, з нього можна що хочеш ліпити.
- Себто настільки універсальний?
- Мені в будь-якій ролі тісно. В більшості випадків актор не є творцем. Що це означає? Йому треба дати текст, розвести по мізансценах, показати, як грати. А для мене важливіше глибоко охопити, відчути тему. Після цього я можу дозволити режисеру ліпити із себе будь-яку  форму. 
- На мою думку, Тарас Шевченко у виставі “Всюди один” представлений у вигляді мученика й святого, який розплачується за власні погляди в’язницею та нещасливим життям. Чи не думаєте Ви, що це застаріла й радянська інтерпретація постаті Тараса Григоровича?
-  Я не завжди можу чітко охарактеризувати свого персонажа. “Нам не дано предугадать, как наше слово отзоветься… ” (О.Пушкін). Стараюсь грати зміст, а що сприймає глядач – не знаю.
- Для Вас важливе сприйняття глядачів?
-Мені важливо цікаво розповісти історію, всередині якої закладаю власну ідею, яку може й не знати і сам режисер. Тому найменше турбуюсь, як це зрозуміє глядач.Я все одно скажу своє, знаючи, що кожен зрозуміє по-своєму. Тепер вертаючись до попереднього питання: Ви кажете, мученик… святий... А я кажу, а я цього не грав.
- Добре. А що ви грали?
- Як зберегти людську гідність у складних обставинах. Хоча завтра цю ж виставу можу грати про щось інше.  Тому завдання актора створити внутрішню лінію, яка не дублює зовнішній сюжет.
І що нема нічого об’єктивного? Глядач одне сприймає, актор грає інше. І тут нема точок перетину? Щось же ж має їх поєднувати?
-Поєднання є, воно не завжди на рівні лінійної логіки. В мистецьких творах є й інші зв’язки. Візьміть будь-яку поезію. Наприклад,Валентини Давиденко:
На скелястім краєчку
Мій сад – бадилинки надій
На розбитім коліні.
Світ суничної капельки
Злизує вітер як пес.
Унизу тобі ослики в кошиках.
Зносять каміння,і палаци ростуть
За якими не видно небес.
- Петре Фадейовичу, скажіть, в суспільстві, ЗМІ дуже скептично ставлять до Шевченківської премії. Багато людей ставлять під сумнів потрібність цієї високої нагороди. От на вашу думку, чому навколо цієї нагороди відбуваються постійні скандали, конфлікти, непорозуміння ?
- Про скандали не знаю, я не цікавився. Ав компанії Бориса Олійника, Івана Драча, Богдана Ступки, Михайла Рєзніковича непогано почуваюся.  
- Коли відбулося Ваше перше знайомство із Кобзарем? Який найулюбленіший вірш чи поема з нього?
- Перше в 6 років. На день народження голова колгоспу подарував Кобзар. З підписом: “Петру Панчуку від правління колгоспу імені Суворова (1963 рік)”. Мій улюблений вірш? “Чи то недоля чи неволя” (Петро Фадейович цитує вірша – Авт.). А іще слова з твору: “Ми не лукавили з тобою// Ми просто йшли.//У нас нема зерна неправди за собою”.
- На вашу думку, хто найповніше втілив образ Шевченка на сцені і в кінематографі?
-  Не знаю. Думаю, що це ще у когось попереду. У мене Шевченків було три: в нашому (театрі імені І.Франка – Авт.), Черкаському театрі і в театрі імені Лесі Українки. Але завжди він для мене неповний. Я розумію, що в жодній ролі ти його не наповниш. Завжди залишається те, що не зігране.
- І все ж таки, у якій виставі Шевченко “повністю” наповнений?
- В останній. Завдяки особі Михайла Юрійовича Рєзніковича. Він ставить високу планку і вимогу до актора. Він ставить духовну вимогу. І оці вимоги, які  будять тебе, не дають розслабитися. Тому остання робота для мене найбільш повне втілення. Дуже важливий - це вождь, керівник. І в театрі, і в державі.
- Які ролі Вам ближчі до душі: з української літератури чи з європейської?
- Українська класика мені близька, у моїй генетичній пам’яті закладені всі ці баби, діди, тітки, дядьки. І мені не треба прикладати багато зусиль, щоб звідти дістати якийсь характер. А європейська література для мене чужа. Я люблю Мрожека, але на енергетичному рівні він мені не близький. Коли я хотів його поставити, то він витягував із мене енергію. Українська ж класика – це територія, яка дає мені силу. Ти споріднений з тими:  хто писав цю п’єсу, хто грав її в минулому, дивився. Ти, немов гілочка рідного дерева соки  береш від нього. А до іншого дерева, якщо мене прищеплюють, я тяжко приживаюся. 
- Що Вам як режисеру хотілося б поставити?
- Я актор. І як сказав Олег Борисов, якому пропонували стати міністром культури: “Я хочу померти пристойним актором” (сміється).
Спілкувався Яр Левчук
Фото з архіву Петра Панчука
Журнал  КІНО -ТЕАТР

 
 

Додав яр левчук (ярослав карпець) 29 серпня 2015

Про автора

Яр Левчук (1988 р. н.) – киянин, випускник Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова. Письменник, літературний критик. Учасник різних літературних фестивалів, презентацій, літературно-дискусійного клубу.

 
Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска