Увійти · Зареєструватися
Потік Афіші Галереї Статті Інформація

Автори / Галина Хмель-Дунай / Одяг як свідок епохи

Речі слугують людям за життя, а пізніше стають німими свідками подій певної епохи, які можуть доповнити історичні, не такі вже й чисельні, записи.

Ужиткові речі, якими користуються люди, відбивають рівень суспільного розвитку, виробництва, особливостей місцевого укладу та господарювання, а інколи навіть і долю людини.

Віддавайте ужиткові речі, які свідчать про устрій нашого побуту, культуру, в музеї або небайдужим майстрам, які нададуть цим речам нове життя.

У передмісті Дніпропетровська, на правому березі Дніпра є селище Старі Кодаки. Поблизу цього селища в давнину Дніпро починав «ревіти», тому що тут знаходився перший з могутніх порогів, які протяглися ланцюгом до Запоріжжя. Славетне місце корінням своїм сягає давнини. У 1635 році тут була побудована Кодацька фортеця, яка повинна була сприяти захисту від нашестя ворогів з півдня. Побудована вона була за планом військового інженера Гійома Левассера де Боплана за рішенням Сейму Речі Посполитої. Тут довгий час несли службу українські козаки, стояв тисячний полк литовських військових.

Поряд зі Старими Кодаками знаходиться селище Лоцманська Кам’янка. Сама назва свідчить, що тут мешкали люди унікальної професії — лоцмани, які вміли проводити кораблі через небезпечні пороги.

Ці два села виникли значно раніше, ніж цариця Катерина ІІ вказала місце майбутнього Катеринослава (Дніпропетровська). У цих селах проживали родини лоцманів, козаків та військових. Тому побут був різнобарвний, національні традиції перепліталися, виникали змішані сім’ї. На сьогодні в Дніпропетровській області багато мешканців мають прізвища явно литовського походження.

Зараз ці села майже влилися в межі Дніпропетровська. Живуть тут небайдужі до історичних пам’яток люди. Зусиллями директора місцевого клубу Протопопенко Ніни Олексіївни був заснований краєзнавчий музей, до якого мешканці зносили історичні речі: предмети господарювання, побуту, рибальства тощо. Серед експонатів багато предметів одягу: домоткані козацькі пояси, сорочки, жіночий верхній одяг. Під час відвідування цього незвичайного музею увагу привертає одна із жіночих сорочок, пошита та вишита в суто українському стилі. До музею сорочка потрапила від нащадків однієї кодацької сім’ї. Тканина сорочки — домоткане лляне полотно. Крій — трипілка (фото 1)

, вишивка білим по білому на рукавах та уставках (фото 2)

, поділки вишиті мережкою з настилом (фото 3)

. Частини сорочки зшиті вручну — через край кромки. Рукави й спина змережені до уставок (фото 4)

. Привертає увагу малюнок вишивки на рукавах. Це восьмипелюсткова квітка, але пелюстки усічені і закінчуються трьома верхівками, начебто сторожові башти фортеці (на Полтавщині зустрічається схожа квітка, але з двома верхівками). Квіти обмежені квадратами в техніці лиштви. У цієї кодацької сорочки виявилась цікава і незвичайна історія. Вишивав її дідусь мешканки Старих Кодаків Чергинець Палажки Потапівни. Цікавий факт, що сорочку вишивав батько своїй доньці на весілля, можливо на той час дружини не було в живих. За нескладними підрахунками вік цієї сорочки близько 150 років.

Саме ця сорочка та її історія породили бажання виконати реконструкцію. Сорочка пошита з домотканого лляного полотна (фото 5)

. Малюнок вишивки збільшений на весь рукав (фото 6)

, змережування верхньої частини виконано на повне коло (фото 7)

, дещо було змінено малюнок поділок (фото 8)

. Таким чином жіноча сорочка була відроджена.

Цікавою і приємною була робота з реконструкції чоловічої лоцманської сорочки. Один з оригіналів лоцманської сорочки знаходиться у фондах НІМУ в Києві. Деякі лоцманські сорочки нашого регіону мали розширену донизу форму — для цього в нижню частину рукава пришивали трикутний фрагмент тканини. Лоцмани, в разі потреби, цими розширеними довгими рукавами «сигналили» зустрічним плавучим засобам, які маневри потрібно виконувати. Верхня частина рукава сорочки з фондів НІМУ в Києві мала вишивку «дерева життя» на всю довжину.

Лоцманська сорочка виконана на домотканому полотні з конопель (фото 9)

. Серед вишивальних технік на цій сорочці були виконані: лиштва, курячий брід, ретязь, безчесна мережка, лічильна гладь (фото 10)

. Рукави змережені до сорочки (фото 11)

.

В буденних турботах ми не помічаємо швидкого плину часу. Маючи можливість купити щось нове, ми легко розстаємося зі старими речами, які, проте, можуть мати цінність. Ні, не матеріальну, а духовну, історичну, національну цінність. Хочеться звернутись до українців і попросити віддавати ужиткові речі, які свідчать про устрій нашого побуту, культуру, в музеї або небайдужим майстрам, які нададуть цим речам нове життя.

Галина Хмель-Дунай, майстер вишивки, "Експедиція 21"

 

 
 

Додав ceny bab 22 листопада 2011

Про автора

ЗАХОПЛЕННЯ, ЯКЕ ПЕРЕРОСЛО В СПОСІБ ЖИТТЯ ГАЛИНИ ХМЕЛЬ-ДУНАЙ Пані Галина народилась в м. Дніпропетровську, в Україні, вищу освіту отримала в Дніпропетровському державному університеті, за спеціальністю біофізик.

 
Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска