Увійти · Зареєструватися
 
Потік Товари Статті Інформація

Автори / Юрій Семчук / Поетичні доробки

Спочатку, було слово,
потому речення,


ми, колись, коли були маленькі,
як Сонце на небі, білі, білі кульки,
бавилися вічністю потихеньку
не знаючи втоми, ані грамульки,

а потому, ми стали дуже старенькі,
як Місяць на небі, заплакані,
шамотіли, бавилися, дурненькі,
бо залишились дітьми, застрашені

Смертю, що косо зиркала із-за рогу
завтрашнього вмирання, хникали,
іноді, коли скалилася, звали на підмогу,
дивом урятовані безцільно никали,

забувши засторогу хіхікали
із самих себе, до гикавки, -
страхом уперіщені цигикали
про вічне, аж до сикавки,

й, не встигши, як слід, злякатись
зникли, не сповіщені, назавжди,
й, ніколи нам не увібгатись
в світ ваш, крихітку, сказавши

СЛОВО — нас зродивши і убивши
уста закривши, — ПАНУЄ -
ізсамопочатку — настромивши
Душі віссю; й не промовить всує:

Алілуя, — мовчимо, бо, є ще що сказати;
але, уже не вам, — за даллю Слово -
Навсекосмос, — у ньому Вам злинати,
- Навсезавтра запануєш Мово:

спати, спати, спати — говорила Мати,
і … приспала Слово, — нам літати,
Івсезнати й, Всемовчати, бо як скажемо -
Світ, злякавшись, перевернеться:

ми ж бо знаємо більше Боженьки,
Він, сердешненький, тільки — Слово,
а, Ми — Речення:
заперечене,
безкінечнеє,
тому -
й 
вмерли
ми,
й 
ви -
учорика —
на світанні,
не сповіщені
змовкли
скоренько, -
Бог:
уста,
світлі
оченьки -
заскляннив -
однословеньком.

01.03.02 19:38:12


Каїн та Авель.

Вас розстріляли, на шмаття пірвали
Снарядами, бомбами десь під Бродами;
Ми, вас ненавиділи, а, ви, не знали, лежали,
На небі зорі рахували, ті що впали, в спогади

Іще не писаних героїк, поганьблених:
«Скажених банд, головорізів — упирів
З великої дороги», — таки не зманених
В тенета павутиння люмпен — смердів

Животіння. Ви — птахом, там, у вищих сферах -
Вни тут, — у порохні робичичів ниття.
О, як нові пани хотіли: аби’с у їх аферах
Собачилися ви, злягалися до повного злиття

«За ЄдинУ», «За єду», за жрачку, за собачку:
На задніх лапках перед гномом — гегемоном,
Шавкою, або телям буденну ремигали жвачку,
Й набичившись лупили б бидло лобом,

Аж, щоб чуби тріщали озвірілої гурми,
Й в безвихідь — в скриньку напихали — голосували, -
Вни ж обіцяли, — у домовину перлися хлопи,
Казали ж їм: ви мали те — що мали.

Нащадки — теж у скриню, ви ж драстично
З мальтійського хреста, — на тім, кривавім полі, -
Їм нагадали, що помирали за Вкраїну. Етично?
Егоїстично. З статутом у чужий прихід. Доволі

Хортів дражнить, їм — псяче шолудиве марнотиння,
А, Вам зоріти тим, хто вирвався із топтанки війни.
І Ваша глупа смерть не кара — провидіння, —
Рятунок від біди, і срамоти:

Ви б не змогли і дня у лапах Сатани -
Горлянку б звіру рвали… Ми не знали, проклинали
Горян з — за Горинь — рубікон ріки …
Не перейти нам ту межу світів. А, Ви благали:

Аби лишень признали: учасниками, воями війни.
«Галичина SS!» — кричали, шаленіли, — ті, червоні, з крові, -
В коричневу чуму, в мишачі уніформи одягали вас брати,
Сини одної матері оглушені в неволі,

У недолі: синочки в схроні, синки за бруствером
Страшної братовбивчої війни конали.
Звізда сталева, і усусів хрест. Ми мусимо …
Непрощені в землі своїй — чужій стогнали, воювали.

Молодший, срібний — плакав,
старшенький — в сині сліз втопивсь.

13.04.02 23:59:59


Мертве місто Січеслав.

Половиця ділила місто навпіл:
На заході — ледь жеврів Січеслав.
Димів в Руїні, швиргав попіл
На схід, імперію — Катеринослав -

Де газдував зайдисько хтивий
В чужих пенатах, яко пан,
«Цивілізатор незлостивий»
На пустощі розритих ям -

Протопокійникам злостивим -
«На Русь напрасліну звели!» —
Їм, вготував, нанайцям, гливе -
Протокапкан, — ходи сюди,

В Катеринослав — тут рай,
А там, на заході, — остови,
І фіміам, заупокійний май -
Клечання, цвинтарні промови:

Про мертвих добре. Чи ніщо? -
Коли мовчать — нема розмови;
Не скиглять: нащо, та за що
Їх Січеслав звели в могили …

Вни, навіть, Господа молили;
Просили Нені тихий рай.
У край степів вже не вернули,
В них свій, Вкраїнський, в небі, май.

29.04.02 23:43:54


Загратоване сонце.

Пригадай мені сонце:
Те, що світить в віконце,
На зорі чорні плями,
Як у місяця ями:
Із очиць смертна туга,
Од нащадків наруга -
Настромили у темінь,
Креше іскрами кремінь -
Прометеєве серце -
Нанизалось на скельце,
На льодинку із ночі,
Та, куди ж діти очі,
Ті, що дивлять всенебо,
І всезнають про тебе -
Що забув — про віконце
Загратоване сонце -
В буцегарні заскніло,
Душа кинула тіло,
Ой летіла, тремтіла,
І, мені, — закортіло:
У долоні віконце,
Там сховалося сонце,
Я дивлюся всенебо
Із всеночі, — так треба.

17.07.2002 23:20


Канібалізм.

Прилетіла птаха,
сіла на осонні,
очі в неї сині,
трохи малахольні;
птаха — сіромаха -
чорнокрила вістка -
затужила Мати,
плакали невістка,
ридма упадали,
долю проклинали:
козака в дорогу,
тай не відпускали -
коник спотикнувся,
козак усміхнувся,
цілував дівчину,
тай, не повернувся;
діточки зростають,
йдуть козакувати,
птахи малахольні
просяться до хати,
Мати не пускають,
дітваки ридають,
невістки — вдовиці
козаків рожають,
цісаревих стрільців,
упівців — вояків, -
онде, у волошках,
поле красних маків,
груди Мами в крові
віти калинові,
грона кервів лижуть
хтиві людолови,
нажершись втомились,
знову, знов упились,
переночувати, до рання
просились,
тай впустила Мати -
гонять її з хати
зайди гонорові,
по світах блукати -
відправляють діти,
а, що їй робити -
в них, од людоловів -
багряніють квіти -
онучата… Бігме,
їй бо — задушила,
гадючат… отрута
полином згірчила;
білий Лель клекоче:
де та Україна!
чорний Крук регоче,
шкіриться дитина:
вовкулаки ікла
з пащі жовтолиском
в тіло учепились
волохатим писком -
цицьку в Мами просять,
груди розірвали,
а, Мама, — гигочуть,
до кісток приклали,
діти стогнуть, хочуть —
крові, а немає,
гній із рани хлище,
серце завмирає.
Птаха на осонні
не віщує лихо, -
в чорній хаті пустка:
цвинтарище; тихо;
їй бо — заклинала:
«Козаки у герці -
козачки удома -
Україна в серці».

21.07.2002 19:39:54


Упокоєний.

Завербоване поле
колосилося смертю,
Вкамуфльовану в колір
гидкої зими:
Білі плями, по — чорному
з аркуша стерті,
Грамзулялися долі
воїв тої війни,
Із котрої ніхто не поверне
додому
Мерзлим груддям
здобривши ріллю.
Ти відчув позавчорика
втому,
Пам’ятаєш, зазначив:
Піду…
Двері хряснули, тріснув
моріг — терпку дошку,
У трапецію спокою
вгризся гвіздок,
Рушники в паралелях
сковзали потрошку
В перехреснуті крила
де ярів образок
На чолі жовтоплями
рунічного читва:
Во Ісусе, праведника,
взьми до пуття…
Ще, земля, дріботіла
зсипаючи гливе:
Непочуте, непрощене
Його каяття.
Грудомаха горбилась
хрестом нанизавшись,
Слізно, лячно блеяла
козеням далина,
Упокоєний плакав, од щастя,
зізнавшись:
Що, з очей, тілько впала
йому пелена.

8.11.2002. 19:51:16.


Ігрень: (розповідь про те, як у дніпропетровській психоневрологічній лікарні у 1941р. коричневі есесівці «вдосконалювали» вселюдський генофонд, а, потім, там успішно продовжували ідеологічні експериментаторства роднєнькіє красниє есесерівці свєтлабудущіхсвєршеній; і трудилася на «том каммуністічєском плацдармє», як усі, з когорти легіонів, одна реальна «лікарка» Камєнєцкая Емма Пєтровна, а «славна» врачіха була тим, що «всласть сєбє і на радость партіі любімой» катувала дісідєнтушек різними там психотропами, за що й отримала назвисько Ельза Кох — за її чуйними розпорядженнями медбратчики українському патріоту Миколі Григоровичу Плахотнюку (і не тільки) в 1978 році, часто, до рожевої піни й зірваних нігтів, вводили наддози галоперидолу — аби не читав «там разних украйонськіх тіпа поезій»; з огляду вчорашньо-сьогоднішніх реалій — бувало, Ви, там «случайно, нє того, пушкіна вашу мать, прєкратіть — нємєдлєнна! Господи, прости, і… врятуй),

я живу на Ігрені,
там де дурдом,
так сміються місцеві,
цей зневажений заклад
йменується Ксенівка -
донечка Ксенія,
вна, ще жиє, на вулиці Гвая,
навпроти
де пнуться
в небо хорі тополі, —
аби вниз не зирнути,
на діяння ганебні,
на фашиста, що бранців:
євреїв, вкраїнців, циганів -
в шпиталі замучив;
кому кулю у серце,
кому порцію:
кубик бензину, повітря;
чи, у церкві морозом
мордував божевільних
й канючив -
евтаназії для унтерменшів,
там, покидьків різних,
у серце встромляючи вістря
відчикриживши гени,
може й геніїв -
вни ж бо — ИНШІ!,
аніж йокнуті нордом
арійці -
альбіноси в стандартів, -
що ГОСТом пройшовся
ойкуменою степу,
де жили вкраїнці,
якщо встигнете, аборигенів,
чи, ізволітє, як — інородцев,
знайдете на карті,
мо’ й на гральній,
поталанить — на мапі -
в них кордонів немає,
яко клепки, є, — риска на Заході,
дірка з Борею,
на Всходні — дірище,
куди продувом свище й нації цвіт усмоктало,
і не плаче ніхто,
й не волає,
лиш сміються: що родом із „дуркі»,
в котрій дисидентів (а хто це?)
катувало Звірище:
кагебістське — впускаючи в вени
дим атєчєства,
смогом лисячим хвище:
Камєнєцкая Елла Пєтровна —
поета дебілить,
і інші
ескулапи у зблідлих халатах,
підписанти,
що нижче
Генія: «В іх
подчінєніях
пішет,
неподобства
супротів народа
прастого, -
нічяво, — нє допішєт, -
на іглу,
смотрішь, — кома!»
і ні Слова й ні Духу -
васпітала патомства
Емма Пєтровна:
над дурдомом азійським
шизо — шуба,
і ніяких апломбів -
камєнєцкі жирують!

18.11.2002. 15:15:56.


«Список Шиндлера».

Їх заганяли в потяг,
обіцяли рай,
Натомість — лжа
на арці-вході,
Де вихід — у трубу,
без світла — Краю,
З краєчка, понад прірвою
облудливих мелодій,
Із гучномовців, нібито для нафти, -
вишок,
Улесливе кружляння
гендлю слів підступних:
Про дружбу, про братерство,
а у дротах свище
Сівер, скалиться охиза
благоденств наступних
Для блазнів благуватих,
ледь не хохлянутих,
Якби не зона, простибі —
прастранство
Просторік захланних — поскорше,
в миле ґетто повернути,
Бо ж геть-бо збридла гра
в’крайонське паньство:
Зідрали спішно етнорам’я,
на дезинфекцію помчали -
Змивати
європейський
страм
«Циклоном»,
ввігнавшись
в мило
нібитосвободи:
Торгово-митно-валютнотого ярма, -
асимілювали
В трутизні
московитського
збирання
водили
єепнуті
хороводи
Під лиховісні «лисячі хвости»
із крематорію — труби
Згорілих протосвітлих душ -
ідей незбулих.
В маснім угарі шовіністичної
кіптяви
Ми…
вмирали.
О,
Нам
Би
Шиндлера!
Шкода,

зійдемо
у минулість,
І не заквітне сад праведників
спасенних душ:
Од своїх капо, їхніх теледушогубок
зі стобрехацьким писком,
Ментів, ґарантів, бандюків
розкошування під туш
На честь мого конання.
Внесіть, будь ласка,
у порожній
список
Нас, автохтонів.
Заради Бога,
най Він й не просить…
Бо шанс згубили… Але, нащадки
зберуть каміння -
Складуть в рядочок священні руни,
і, цього досить
Аби зродилась нашобутність,
чи…
безпремінно.

29. 09. 2003р.


Учора в клюбі будуть скоро танці?

(розповідь вже ні про що, так,
драстичне відлуння Чогось… втраченого…
вже ніколи не прийдешнього, шкода…),

Пекельний спомин зиркав у віконце,
Тремтіли крила туги у дверях,
Хмарини з ляку так тікали, як
пухкі баранці-думи на заклання…
Кров дзебеніла, лезо гладив час,
А крапельки в пісок зникали, гнані:
За нас, — од Вас, — до Вас, — про Вас
Мовчали. Як? А, так — зціпивши міцно губи,
Як біле Сонце смутком на даху:
Руїни, руни, рими, ритми: танці в клюбі,
Троїсти ріжуть коломийки у-у-ух -
тім краю, де птах краплений знаком,
Філософ Вавілон ХХ вік
Блеяє під ребро встромлений гаком,
Так р-р-р-вався Волі, що здається… в-в-в-тік
од самосебе. Клюб у пустці мліє,
Щербаті стіни шкіряться, а шо?
Хтось ту руїну бачить — олігофренія
панує нині, ще й цвіркоче: «Чьо!»
«Через плєчьо!» — шпана ірже, гелгоче,
Крізь зуби шмарклі — їх то-темний мат,
А у грудях од споминів лоскоче,
Сталеве лезо хтиво гладить кат.
Очиці в клюбі чорно-синьо-жовті,
Як Сонце в прямокутнику вікні,
Забуті тіні предків, сонцеликі гості:
У Нас, крізь нас — проміняться у тьмі.

26.10.2003. 23.34.59.


Вічний Мамай.

«Душі продажні,
їх тьма поставала,
Олжа пантрувала —
Кодло облесників
дупу лизало,-
Твар жирувала,
чванилась шельма,
шамрала: «Довічно!»


Коні червоні
копитом чорним
Репанку били,
Сполохи багрились
світом Горним,
Вовчиці вили
Пісню тужливу:
як твар рудошерсту
Навідлі рвали
кучми скальповані
ошмаття смерти
На іклах дрижали,
Зойк німокриком
періщив загривок
Коні іржали
Вершники цугом
розкинувши крила
Долі кидали -
Щуряче вириво
кремсане шаблями
В кєрвах хрипіло,
Бітумом булькало:
«Ша! — Бля! — Ми! —
Ми пабеділі!»- в геєні ревіло.
Вої — архангели
шаблі запіхвили,
Кобзи дістали,
Скоро-скоресенько
спішились,
Тай заспівали,
Нашу, рідненьку,
котру скоро вчуєм
Крізь морок безчасся
Й тріумф курдупелів,
пендючників всує,
В гегені їм трясця.
Ви, того не знали,
й не бачили?
І, трішечки… лячно:
Зміїться житуха —
самі ж напартачили,
Улестили чмо, -
Нікчемник — лайно.
Ну, вскочили, вляпались —
Нам далі іти.
А, Вам козарлюги
на конях не трапились?
У біса, хорти!
Хай, шмигляють, пси,
ссуть в жаби цицьки.
Йой! — буде ще тан!
Із малива коник і Вічний Мамай
підморгують змовницьки:
"Вріжем АРКАН!!!!?

13.12.2003. 11.21.36.


Заплаканий сніг.

Зима. Дощило спозаранку.
А по обіді сипав сніг.
Твій силует на мокрім ганку
Пручався в спогадах, тай стих.

Тишіла ніч в обіймах тіней,
Рипів мороз в передчутті
Відкритих стрічі теплих сіней
Де раю тішились кущі.

Єдвабу хвилі попри тіло
Стікали долі, квітнув гріх,
Розщепи гілля ще щось хтіли…
На ганку тишком плакав сніг.

16.12.2003. 22.40.27.


Зореплин.

Час шурхотить, як в клуні мишка,
Минулість точить шашіль днів,
Хапає тлінність мудра книжка,
Плете орнамент візій-слів.

Пророслим зерням колос мислі
На любомудрія полях
Світи засіє, інші, млисті
Де ми себе впізнаєм…Як? -

В очах Господніх зблисне іскра,
Охопить сяйвом поколінь
Ріку Молочну, зоречисту,
І, нас, в небессі — вічний плин.

8.01.2004. 18.25.45


Конюктурщик воскрес! Воістину…
Господи, помилуй!


(О, скільки б вони Стусів, власноруч,
ще б придушили, яко їх ідол).
(розповідь про те
як у Дніпропетровську застій повертали -
«іменем вулиці В. Щербицького»)

Робоче походження — зобов’язувало,
Партійна лінія — над усе!
У рангах табеля — ані разу воно
Д’ мети не схибило — й подосі пре
Крізь хащі влади — закомизилося:
«Як не увічнити!» — сипець — діяч.
Ні, ні, панове, — Вам не привиділося,
І не почулося — висить партач
В табличці іменем — вчепившись вічности
Стіни без номера — ще тих ідей,
Будинку бізнесу — сих днів величности:
Маркетинг, менеджмент — гризе спудей,
Нащадок челяді — буфон лестивий,
Мамоні, вискочка, — пуцує зад;
Мораль, чесноти, — що йму, — псина хтива -
Плазує, тішиться безчассям — гад,
В нахабних більмах вивісок — зміючиться
Провулками, проспектами — в віконня душ:
Рудиментальних — кендюхом пендючаться,
В майбутність — маркси, косіори. Осоруж?! -
До цугу чортопхайок — біса забажали
Зі крові перевертні, — а, проте -
За вірність дідьку — мають те, що мали! -
Сатанаїл жеретій ублажає — блудом тхне
В мертвецькій: мали — дбали — є —
Щербатий вишкір визубцем — століттям:
Рвань безневинних, слово золоте —
Знелюднив — етногеноцидне лихоліття…
Нащадкам — щерба — назвисько пісне:
«Діяч державний, патріот країни!»
Якої?! Чий, па…ter noster…- тхне:
Застій, мервота — поступ Укр…
О, бабуїни!!!

14. 02. 2003 р.


Відзеркалення в іконостасі.

Барвиста ніч татуювання
Чорнильних натяків хреста
На білім тілі розпинання
Експресій натовпу — хлиста

По крижам з муки посинілим,
По кистям, де бренталь проткне
Невідворотність; посивілий
Од нас — за нас, — на хрест іде,

Вінок терновий сохне з крові,
Спис гасить жало в серці… Все.
Час увібгався в Першослово,
Зіщуливсь, — од-кров-ення ж-де

Усіх, зійшовших на Голгофу,
Розкритих крил на теплий брус,
Від осявання в грудях тьохне,
Заплаче архетипом блюз,

Артерій оцупки коріння
Голосять за незбулим: «Де!..
Де!»- Рвуться струни з нетерпіння:
«А, він, ще бу-де? Він прий-де?! -

Ади, і-де. Де? Де
Один, одніс-інь-кий, од-Неньки
Гл-янь, дзвонар серцем, Бігме, б’є,
З сіону бевка, здо-гад тенька -

Глядь: хрест в долоні віщих ліній,
І в грудях ниє… наче… спис:
Од нас, за нас… на скронях іній…
Люстерко в облямівці риз.

16.02.2003. 18:55:47


Моя Вітчизна…

На путівці
несправджених надій
Упали в порох
від утоми вої,
Неначе й були
у країні тій,
А, наче, й ні -
затоптані корогви…

Колись кушпела
здійметься смерчем,
Завиє вовк,
на місяць, од знемоги,
Мелькне Богдан
із перекошеним лицем,
Оглухлий,
як захлинулі пороги.

І, німота, десь бемкне
чужий дзвін,
Кахикне півень,
бельки Вій одчинить,
А, що побачить:
журавлиний клин -
В пустизні,
по Вітчизні квилить.

21.03.2003 17:15:56


Зигзиці.

На скронях іній
зиму нагадав,
В передвечір’ї
птаство затихало,
Склянів ставок,
у споминах вклякав,
А, Завтра снігом
Вчора замітало.

На білім аркуші
дерев сакральний знак
Ввіп’явся сніжності
означивши фатальність:
Зигзиця віщить
вперто переляк,
А, позаяк —
ошкірилась брутальність:

Вовків — завії — хуги:
то за нас
Ридають, стогнуть -
аби ми мовчали.
Але, коли
охопить дикий сказ -
Ми, теж, хворощами,
од відчаю зигзали.

25.03.2003 17:30:13


Затруєні безторжям.

Моя епоха
в затхлості
завмерла,
Твань пухириться
славослів’ям тим,
Хто трійло
за словесні
перла
Лукаво
здихлям
підмінив.

Минуть віки,
нащадки, може,
будуть,
Цей час
згадають,
а чи й ні…
А ми ж бо,
вічні, —
як забудем?
Оте нидіння
на Вкраїнськім
дні.

Що гірше ночі,
і геєни
нижче,
Ачей горять? -
заблуджені
в огні,
А як болить,
отим,
що вище,
Вхопившись
сфер,
у самоті,
За всі гріхи
молитися,
бо ми
Нащадки тих
хто зрадив
Україну,
Втік
між
людьми,
Сховався
за
калину,
За
«будьмо, гей»,
мугиче пісню,
Яку… забув,
як мову,
і себе…
Той трудний шлях
в країну
Вишню,
В котру,
ніколи,
син вже не зійде!
Йой! де-не-де —
полином згірклим
спомин
Шеберхне степом,
явір заскрипить,
Ще,
треті півні криком,
через стогін
Розбудять!
А, кого?..
мовчить
Затруєна гурма,
її коцюбить
У летаргії
славити
минулість.
Позавтрашність
її уже не збудить,
Як і не верне сьодні
власночулість.

11. 07. 2003. 23.53.53.


Вовківня,
(пам’яті жертв Розвинутого Ганьбізму),

їх мільйони просять в вирій
щорічно небом туги знак
оклично-щемно в невідь квилить
півмільйонним зойком гак

в грудині душу цупить кволу
заходить серце жебонить
за тих що шеберхом по колу
сковза по склепу в позамить

межи несправдженого світу
і ніби справджених життів
завія зірваного цвіту
спліта марудний кружень снів

в солодко-вічному кружлянні
межа стирається домів
чи там чи тут аби ж то знання
якби не виляск божих слів:

«Ви в плинно-замкненому колі,
Бо, покаяння не почув,
І на сумлінні краплі крові:
Сих душ забитих Вами — гул.

Я, забираю їх до себе,
Щоб не рождали ярчуків, -
Для дідька, — краще чура неба,
Аніж, — прислуга у вовків».

29.11.2003 23.45.45.


Зраджені діти.

(їх грушевські-винниченки
на багнет шпурляли —
а ми празникуєм!)

Скорботним
клином
гук
розкраяв
туги
небо,
у акафісті
рук
вертали діти
себе,
у провесні їх
крик
кремсав тіла
забулі,
на всенький
Всесвіт
лик
казав слова
нечулі.
Хрещатик
завивав,
кривавилась
китайка,
Аскольд в Горі
стогнав,
Дніпром металась
Чайка,
на веслах краплі
сліз,
гірчить ріка
віками,
останній
перевід
духовної
омани
в стенанні
ніби тих
хто клякнув
у поклоні,
тай німокриком
стих
у депресивній
зоні
зомбованих
істот
нащадків
страхопудів
захисників
«висот»
дохрамових
прелюдій,
Руїна, їхній
храм
в минулім
бовваніє,
їх некрофільський
страм
в майбутнім
жебоніє.
А, діти, —
не простять,
завіяні
снігами
над Крутами
ячать
покинуті
батьками.

6.03.2004. 5.40.53.


Довбні відтяті «шансону».

Вольниця, Січ, козарлюги,
Лук, ятаган, сагайдак,
Репнули в коней попруги,
Вершник зірвався навспак -

Баби, наркота, бухало,
Зона, шестьоркі, пахан,
Вр’єм’ячко, брате, настало:
«Де’с подівав ятаган?»

Криво блищали заграви,
Косо мигтіли шаблі,
Конику, братику, грали,
Вершники знов у сідлі -

Гурмища в степ заганяли,
З неба Сірко повернув, -
Покручам довбні стенали,
Ловкий, козаче, загул!

Чуєте, тварі «шансонів», -
Грім лютий хмару дере,
Звірі, — готуйтеся гонів, -
Коник до герцю іде!

8.03.2004. 23.28.03.


Життя.

Трудна дорога до самості,
Шлях в заволоках віків
В’ється стражденник у Храм Ночі
Шемріту втомлених слів.

Спокій засріблився зорями,
Зорі у спокої снять,
Сплили незбулими водами
В край де їм сняться на ять:

Ранки окроплені росами,
Сонцем опалені дні,
Вмиті шаленими грозами
Ще не прокинулі сни.

14.03.2004. 22.44.44.


Упала зірка неба.

Спустошені мислі,
знесилені душі,
Розхристане поле
висить на хресті,
Бувальщини шепчуть
у застумі мушлі
Застиглі стенання
плетуть на лиці,
Хрест падає ниць,
неспромога молитись,
Поля ковилою ридають:
«Молись».
Отак би й лежати,
недолі коритись,
У шерехті мушлі
прислухати вись.
Кипчак хрусне кволо
підбором чужинця,
Степ репне хрестами
незбулих волінь,
Знаповнена чаша
терпінням по вінця
Сльозами захлине
всезнаючу синь.
Мерхне силует за
крайнеба вхопившись,
Де рими збирає
самотній поет,
Звізда світанкова
сльозами умившись
Напише про згаслу
зірницю сонет.

30.03.2004. 10.30.55.

 
 

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Родився у минулому столітті в місті Добропілля селища Бєліцке, Донецької області. Життєскнію у фантомному місті Січеслав. Учасник, ветеран, член, братчик, герой національно-визвольних змагів часів пєрєстройкі.

 

Коментарi

у вівторок о 20:45

Чудово!як гарно...як глибоко..так зворушує... я хочу поспілкуватися з цією людиною,цікаво!це можливо?

29 липня 2005

Привіт Юрчику! я в очікуванні твоєї відповіді, а ти мабуть подорожуєшь...шкода, але знай, що я тобі відповіла...і дуже чекаю твого листа!Бувай. Ловеліна.

13 вересня 2005

Привіт:) а я тобі вже відповіла Юрчик:) тільки тепер у мене нова поштова скринька:))гаразд, потім дізнаешься%))Чекаю відповіді.

30 вересня 2005

Юрий Йосыповыч, про Игрень.......эт прыкольно було!!!!Саме з життя и це мало хто розумие але ж це було и то шо видбувалося....було жахлывымы ричамы!Вы забулы ще ро перевиркы у КДБ згадаты, то напышить!!! (перепрошую за свий бяларуськый акцент!немае украйинськых литер!) :)

30 вересня 2005

siege_doom_mps@ua.fm еси шо пыщить!!!! :))

03 листопада 2005

Юрій Йосипович, я випадково натрапила на ці рядки, і знєте що?! вас залишилось тільки канонізувати! :) правда.... :)) Коли ви почалу у нас викладати, я відчула себе на місці яничар. Як ви висловлюєтесь: "Відчула культурний шок" :) rainbow_eyes@rambler.ru

03 листопада 2005

І ще одне! У мене до вас є маленьке прохання: я написала невиликий віршик і прошу вас висловити свою думку про це. Якщо ви не проти, то напишіть rainbow_eyes@rambler.ru

06 квітня 2006

Потужно! Пане Юрій чекаем від вас нового! З повагою студент юридичного факультету(пз-05-1) Стрельцов Сашко!

14 квітня 2006

Здраствуйте Юрий Йосипович!!!! Стихи супер!!! Передаю вам привет от самой лучшей группы Университета экономики и права - ПЗ-03-05!!!, а в часности от старосты Кураева Романа!!!! Мы вас любим!!!!!!!!!!!!!!!! Я надеюсь мы сьездим в горы,И увидим того самого М Е Д В Е Д Я! =)))

19 квітня 2006

Доброго дня, пане Юрію. Я підтримую Рому Кураєва. Чекаємо вашої лкції)) Усього найкращого.

Родіна-дочь
01 червня 2006

Мдяа-а-а-а...Хтіла собі щось чиркнути про Андруховича,перечитала вірші,перечитала коменти,зрозуміла,що у контингент вже трохи не вписуюсь,повернулася до растаманів

Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска