Автори / Володимир Лендич / Поема "Memento Mori"
Mementomori
(Поема-містерія)
“Гріх ваш знайде вас...” Біблія,Старий заповіт.
“...хочу вирізьбити днів обличчя вірша долотом.” Б.І.Антонич.
“Горе країні, де всі згодні.” Н.Муравйов.
Скупе і дивне в нас життя
І хвильки щастя нетривалі
У мить від небуття до небуття,
Та долі витівки зухвалі
Вигострюють з роками зір
Немов все знаєш з давніх пір;
І вже не так тепер дивують
Людей стрімкі метаморфози,
Що небеса нас геть не чують
І не зважають ні на сльози,
Ні на покірливу молитву,
Лише байдуже споглядають
Щурячу без кінця гонитву
За владою,багатством і чекають,
Коли закінчимо свій шлях,
Щоб дарувать останній цвях.
Невпинний не вгамуєш час-
Ввіряйся, віруй і чекай,
Та чи почуєш божий глас,
Щоб рвав громами небокрай?
Бо від народження Христа
Наука намірів проста:
Любити ближнього,
Творить і не губить добро,
Учителя не зраджувать свого,
Запроданця зневажити тавро
Не оселилась у серцях
Правителів, що моляться йому,
Лише бряжчить в пустих словах
Та не оборює пітьму:
Про європейські чуєм мрії,
Але азійські знаєм дії!
Невже це ті, ті самі люди,
Що вірно партії служили,
Їй присягали, били себе в груди,
Тепер релігію відкрили,
Побігли миттю до церков
Очолити крутий віраж
Від догм, надуманих основ
(Бо щез совдепівський міраж!)
До фанатичної сліпої віри
Й не знаючи ні сорому,ні міри-
Мов не молились комунізму!
Із партбілетом кинулись до риз,
Кричать - ми проти атеїзму!
Лик богомільний тулять скрізь,
Але брехня, одна брехня
Того й сьогодшнього дня!
Ніщо не вічне, крім ганьби
Під сонцем ясним і гарячим,
А вже як кинув жереби,
То не кажи, що був незрячим:
Іудене брудне імення
Усім ізмалечку знайоме
І як не тисне повсякдення
Діяння всім його відоме-
Майбутнє у пройдешньому встає,
Проходить через сьогодення,
Тому минуле і нащадків б´є,
Не жде високого знамення,
А ті, що кривди не зреклись,
Незмірні злочини своі не засудили,
Вже не покаються колись,
Бо знають лише право сили.
І непохитна їхня влада
Доки під нею кров хлюпоче
Й безкарність роздає посада,
В таку державу дехто хоче
Багнетами нас гнати знов,
Немов забуте їх правління,
Чи змита з рук безвинних кров!
Ні,ще не знищене коріння
І чується набридлий суєслов,
Скрізь розлітається насіння
Нових “залізних рук”і змов:
У неприродному злились симбіозі
Червоні й крутії багатії-
Розстрілювати ще не в змозі,
Але росте вже жало у змії
І чуть ядуче дихання її!
Лукава вдача “слуг” людей
Незмінна в тлі тисячолітть,
Немає в них нових ідей-
Їм царства правди не створить:
Не християнські їхні справи,
Нема смиріння, до грошенят лише любов,
Тому і рвуть кермо держави,
Не гребують ні зрад ні змов,
А наш народ довготерплячий
Очікує на божий суд,
Чи може він такий ледачий
Або сліпий – не відцуравсь нездар і Юд!
Хоча й незрячим видно знаки долі,
Світліше стане, коли свічку запалить,
Ніж клясти темряву в неволі
І битись лобом кожну мить.
Життя і смерть- цей шлях
Усі ми мусимо пройти,
Глянь - він у заплутаних слідах,
Поразках, перемогах і гріхах,
Тому стежинки до мети,
Що обираємо собі
Після вагань і суєти,
У пошуках і боротьбі
То рівні, то криві,
Тут повернули навпаки-
То переляк закляк у голові
І у колінах дрижаки...
А може то холодний розрахунок
Облудної, байдужої душі
На влади щедрий подарунок,
На вигоду, негідні бариші?
Тисячеліття третє почалось,
Та чи другими стали люди?
Перед сильнішими гнемось,
Несправедливість править всюди-
Неправдою збагачені людці
Заклали нам хитку державу,
Бо вкрали все, а манівці,
Її брудну, недобру славу
Ошуканому кинули загалу
І після їх чумного балу
Клептократичний лад на Україні
Країну доїда донині!
Чекати далі ’’Вашингтона
З новим і праведним законом’’?
Його не дасть, як дала дона,
Ця влада біла,синя і червона!
Ті масті вкупі -триколор,
Росії стяг - країни без культури,
Де в звичаях лише терор,
Убивства,заслання, тортури,
А влада, двоєдушна як авгури,
Із-за лаштунків соває фігури
Обранців ніби од народу,
А діють правила старі -
Виказує хто там незгоду
На олівець беруть в Кремлі,
А що це означає
В сусідів добре знає
І ‘’стар и млад’’,
А хто забув,
Як нафтовий магнат,
Уже відбув”на нари”,бо здобув
До скону гнів своїх“пашей”,
Що цілять вдвох довік
Тримати владу як трофей,
А дволикий, що вже до неї звик,
“Заплечних дел”мастак,
Нікому не дарує непокори,
Нехай то буде свій свояк,
Не заховають його гори:
Так вчив “товарищ Сталин”
Всевладний сучий син,
Що в дію ввів систему
(І тут він не один !) -
Він виборів підправив схему
Ще не зазнавшу змін:
Втішайтеся голосуванням,
Ми вдовольнимось рахуванням!
Оцей без збоїв діючий фасон
У триколорних як взірець
В новий лаштується закон,
Покласти щоб кінець
“Свавіллю демократів”і пів-на-пів
Прилити нам холопську кров,
Щоб випестить нових царів
Й священних захистить “каров”,
Назавжди задавить примару
Втрати влади,
Жахливого цього кошмару
Для ненажерної бригади
Із комуністів і багатіїв,
Бо влада й гроші в Україні
Єдині, нероздільні нині
І разом уникають трударів.
Та чи на ділі самостійна
Самодіяльна Україна-
В приматах влада непостійна,
Стає любенько на коліна,
Міняє політичний курс,
Облизує чужі халяви
За згубний газовий ресурс,
За трунок від сусідньої держави,
Свій основний закон паплюжить
По знаку хазяїв Кремля,
Бо вірно тільки їм і служить-
Гаранта із Москви благословля
Їх загребущий панотець
Хоч не владика України,
Що марить вголос про її кінець
І під незалежность закладає міни.
Напевно справи України
Їм краще видно із Москви
І втішно їм, як ваші спини
Загонять у свої церкви,
А страшне минуле
Не прогризає їм сумління,
Його немов забули,
Шліфуючи своє уміння
Душить,не дать дихнуть,
Як кажуть, “братньому народу”,
Прикрить трубу, а потім гнуть
І викорінювать незгоду
У непокірних “напівбогу”
Двуликому, надовго що улаштувавсь
Близенько до твого порогу,
А дозволом твоїм не переймавсь,
Бо триколорна влада
З ними заодно,
Лише одна розрада -
Ще не постукали в вікно
Як стукали в тридцятих
Уночі моєму діду
Працівники НКВС заклятих,
А по сьогоднішньому виду
І стилю їх роботи
У відділках-катівнях
І в “закладах”абиякого рівня
Попанькатись великої охоти
Із пересічним людом
Нема у них
І буде чудом,
Найменшим з усіх лих,
Якщо невинним трапишся до тих,
Даруй на слові, правоохоронців,
Недоторканних, мов святих,
І вирвешся на волю без “кінців,
Без хабара,
Лиш скуштувавши стусанів
“Під дих”, приоймів ”для ребра”,
Кийка по шиї не від ворогів,
А спадкоємців діл “НКВД,”
Його канонів, звичаїв, традицій
І хай весь світ вперед іде,
Позбавившись своїх “міліцій”,
Ми все тримаєм по-старому
В своїй державі молодій,
Не робимо нічого по- новому,
Не вигрібаєм з стаєн гній.
А купи гною
Не за забуття рікою,
А в кабінетах за стіною
Не викинеш тепер рукою:
В судах –там безголосся суду,
В парламент зібрані злочинці
Нагнули Раду під свою оруду
І нині там як у звіринці-
Дресирувальник сивий
Знак подає і зграя
( Сигнал, поглянь, злостивий,
Як рухи самурая!)
Слухняно тисне
Гудзики де слід
І жде, коли хазяїн свисне
Збиратись на обід.
Вирішується все не ту т
І звісно, не “натискачами”,
Для них прокладений маршрут
Невидними меткими діячами,
Їм грошові мішки
Зміцняють руки чистоганом,
Вони готують баєчки
Із манівним обманом,
А влада беззаконня оре
І кривду лантухами сіє,
Бо людське горе
Її сумління не завіє,
Вона одне нам залиша -
Дні наймита усім
Доки живе душа
І доки не ударить грім.
А світом котиться грімниця
Неначе грізна засторога,
Як помсти дзвінкокрила птиця;
І рветься з острахом тривога
До тих хто жив, царив
Недбало,мов безсмертний,
Нічим не визначався, окрім слів
А нині цілком мертвий
В серцях, повіривших йому,
Плекавших задаремні сподівання,
Бо злегковажили саму
Жагу до об´єднання
В борні за долю і майбутнє,
Прийдешнє щоб обрати дітям
Життєдіяльне,суще, путнє
І менш на їх дорогах кинуть ям.
Яким би і не був зцілющим час,
Десятилітть йому замало -
Минуле видно без прикрас,
А його пекуче жало
Без гніву, пристрасті,розпуки
Ужалить геть іздалеки,
Жахи забуті тягнуть руки
І виють як вовки
В уяві винного сумління,
А суєтний марнотний світ,
Ядуче і легке його насіння
Дає і парості і квіт,
А блиск пустої гнилі,
Засліплюючи зрячих ,
Викривлює стежки і цілі,
Плодить пихатих і ледачих.
А винен хто і що робить?
Картати беззаконня
Або мовчать, не говорить,
Мов справа то стороння
І почекати дня,
Щоб вищі сили,
Нап´явши вогняне вбрання,
Явились і судили?
То може опустити руки
І на заклання рушить, як ягня,
Забути крок науки
І всеосяжну міць знання,
Набутим людством за віки,
Піти благати бога,
Молитись і палить свічки,
Така у рай дорога?
Але є засторога-
Заглянь в “святе”письмо
І суть його убога,
Як скинуте ярмо,
Впаде тобі до ніг,
Стече мов талий сніг,
Ти нею не напоїш душу
Коли настане днів твоїх кінець;
Небесний панотець,
Що “озира моря і сушу”,
В біді не порятує,
Не верне справедливість,
Лише ілжею зачарує
Як надаси йому можливість,
Бо служить він багатіям
І їхнім певним холуям!
Вони його благають
В церквах про одне-
Нехай ця влада не мине,
Бо вважають,
Що бог згори все зрів
І знає статки як хороші
Хто, де,коли вхопив,
Але спокутувать негожі гроші,
Вклоняючись чужим богам,
Нікому не вдавалось,
Тож марно курите свій фіміам,
Божниці зводите, бо сталось
Так, що панотці вас одурили,
Мов варварів і дикунів,
Ви молитви дарма творили
І нудьгували під церковний спів.
Якби були ви розумніші
І до читання не ледачі,
Слова із бібліїї найцікавіші
Узріли б ви, їх бачать зрячі,
Але”святе”письмо не брали
Ви до рук,
Хоч,причащаючись, сьорбали
“Кров Христа,”та мук
Назнався він від іудеїв
За грішних Мордехаїв, Моїсеїв,
Але в писанні
Навіки божими, святими
Вони і вказані, тому в змаганні
За божеську любов із ними
Не стане в вас заслуг,
Повівів, і запалу, і потуг!
Своїх повік не вистача пророків,
Тож ідолів, царів,богів
Без ліку років
Звемо з чужих країв,
Чуже лаштуємо собі,
Своє лишаєм гнити,-
Так у запеклій боротьбі
Всіх тщились охристити,
А до Христа
Дурних манили пирогами,
Розумних гнали батогами,
Бо ціль Христом указана “свята”
Словами: “За мною йдіть,
І я зроблю ловцями вас людей”
Суть віри вмить
Розляпав іудей.
Спитаєш ти- коли і де
Була оця подія?
Євангелію зри Матвія,
Де Йсус повз море йде
Й рибалок зустрічає:
Андрія,Якова, Івана і Петра,
У себе вчитись налягає
І кожен раптом обира
Облудну долю волоцюги;
А нові други
Ховають в серці ключові слова-
Йдемо людей ловить в лабети!
Ідея навіть не нова,
Та в очерети
Вони покидали сітки
І рушили складать плітки.
Отак невчені, темні рибаки
В підвалини нової віри
Кладуть замацані байки,
Де блимають пекучі діри,
Бо писане від кожного пророка
Йому примарилось ві сні
Або нацокала сорока,
Чи голос звав в святкові дні,
А ті що чують голоси,
Ви знаєте, -то пацієнти,
Їх глузд не гоїться від божої роси,
Вилікують його інгрідієнти,
Яких немає у молитвах,
Псалмах, літаніях, відправах,
А в лікувальних справах,-
Якщо привиддя в головах,
Мерщій до фахівців, -
Такбуде більш підстав,
А ніж гукати до мерців,
Благать, аби угодник встав,
Лишивший білий світ
Тому три сотні літ,
І лікував недужих,
Безсилих підіймав,
В церкви вертав байдужих,
А спроневірених карав
За зневажання бога,
Бо “не мир приніс я, а меча”
І ця Ісусова пересторога
Вінча і визнача
Ціну їх гасел до любові
І суть таємну в цьому слові,
Бо у Ісуса криводушна
Любов до ближнього, ти знай,
А буде як нагода слушна
Ти все ж візьми і погортай
Євангеліє “святе”
І прочитай, хто ближній для Ісуса;
Тоді ти вразишся украй, проте
Заявиться спокуса
Пильніше прочитать письмо,
Бо ближніми Ісус назвав
(Ми слово ще йому дамо!)
Своїх убогих неофітів і вважав,
Що вороги у чоловіка
Домашні родичі його!
І ще чимало плів чого
Бог самозванець- недоріка.
Йому зухвале самозванство
Пробачити євреї не змогли:
“Розп´яти!”- заволало панство
І люд простий, не помогли
Старі традиції й закони -
Щоб милувати одного
З засуджених, та перепони
Проти того,
Месією хто сам себе оголосив,
Звели священники юдейські,
Навіть Пілат жаліть просив,
Бо Йсуса справи кепські
Вселили цятку милосердя
У зашкарубле серце ігемону,
Тож за відмову спересердя
Він насварив Кайяфу з трону!
Так і розп´яли самозванця,
Вінок терновий як корона
Вінчав понурий образ ланця,
А римська охорона
І з нею всі роззяви
Йому, глузуючи, кричали:
“Покидай зайві справи,
Врятуй себе, щоб ми тут мали
Наочні докази того,
Що бог не кидає свого,
Що ти із богом заодно,
Яви знамення, чудеса -
Хай потече вино,
Впаде нам ковбаса:
Увіруєм тоді, після всього -
Ти син улюблений його!”
Нам кажуть - ось Ісус воскрес,
Чому не явно, не відкрито?
Ще більш вражаючих чудес
Змайструє шито-крито
Усяк факір середньої руки
І білі не узриш нитки!
Та він не скаже – божа то рука,
Не лізтиме у сонмище святе,
Проте оплату зажада, яка
За вміння непросте
Напевно справедлива,
Бо доля чародія вередлива:
Всяк час містецтво він шліфує,
Ллє кров і піт,
Не поминає бога всує
І не попуска живіт!
А ви, гнівливі ієрархи церкви,
Нового що створили за віки
За щедрі прихожан пожертви,
Чи проїдали срібняки?
Ви ж правите не богу, а мамоні:
Лелієте в вірян страхи
І держите в духовному полоні,
За золото прощааючи гріхи!
Оце й усе, на що ви спромоглись,
Але звете , іди молись!
За що, за немічні пригоди
Євреїв у глухій пустелі,
Де сорок років не було нагоди
Обрати місця для оселі?
І ось таки знайшли, обрали,
Ну а місцевих, де їх подівали?
Жили задовго до юдеїв
До Ааронів, Моїсеїв
На ніби богом їм обіцяній землі
Сини моавські, аморейські,
А це не родичі юдейські -
Ніхто сюди не звав їх взагалі!
Земель євреїв
Ніколи там і не було -
В писаннях іудеїв
Усяке місто є й село
І хто де жив у ті часи
На тій частині суходолу,
Тому “Не знав!”- не удаси
І не плекай надію кволу -
Ми знаємо - нам біблія те сповіща :
Євреї землі здобували вістрями меча!
І саме тут закопана собака
І ось вона - біблійна надмета:
Завірити - то не агресія ніяка,
А божий дар євреям на свята!
І не вони аборигенів повбивали,
А особисто сам товариш бог,
Вони лише убитих рахували
Й на божу ласку уповали,
А що різню безжальну влаштували,
Так то тільки пролог
Майбутніх війн, незгойних ран,
І вже в той час, -
Хоч ще й не писаний коран,
Єврейський божий глас
Дає “добро”на бійні нові
І Іордан зачервонів від крові!
Жорстокі звичаї і лютий час,
І війни нескінченні як офіри-
Оце і є взірці для нас,
Джерела істинної віри?
А книга найкривавіша з усіх,
Написаних за всі часи,
В казаннях плутаних своїх
Чи іудеїв врозумила, господи єси?
Ні, єврей Ісус
Своїх не збив із пантелику!
В невір´ї їх він і загруз,
Хоч хвилю зняв велику,
А лабети, що іудеями
Відкинуті й забуті,
Вживають спритніші уми
І ними досі люди скуті!
Католики і протестанти,
Різноманітні православні
І старовіри достославні,
Немов купці- негоціанти
У богомольній метушні
Усяк нахваляють своє:
Лише вони від бога головні
Із ним зв´язок прямий в них є,
Їм сповістив подробиці нові
Зачаття непорочного в хліві,
І мощі дав їм чудодійні,
Святив заклякле на хресті розп´яття,
І таїнистарі, надійні
І стерте у віках манаття;
Тому і зручно їм на спині
Народній їхать в рай по Україні!
Із завтра учорашнього прибульці
Не йдуть іще з лиця землі,
А їх ченці, шамани і жреці
З вірянами блукаючи в імлі,
Не бачать- ще не згинув, здрастує
Наш щирий український бог,
Та враг його поплутав, застує
Свій сяючий здобуть чертог!
Якби цей бог узявся пасти
Забідувавший свій народ,
Не дав майбутнє в нього вкрасти,
То був би справжній верховод -
Бог Справедливості і Волі!
Не віддамо його розп´яти,
Але собі у нього долі
Молить даремно і благати.
Це він завжди гукав
Іти до сяючих вінців,
Виборювати волю звав
І вірні не забули його слів,
Однак тепер замовк, мовчить
Несхибний бог Свободи-
Розшукує, невтомно зрить
Борців козацької породи,
Либонь мугикає під ніс:
“Хоч і не вмерла Україна,
Але не слабне лютий біс
Додав ceny bab 15 травня 2012
Про автора
Володимир Миколайович Лендич
