Автори / Володимир Лендич / Поезія "Невидане"
Українській мові
Рідна моя мова!
Своя, не вкрадена , не дана,
Ти вийшла з маминого слова -
Барвиста, чиста, бездоганна,
Дзвінка і промениста,
Як золоте намисто,
Висока, вільна як пісні,
Ти гідна слів любові
І як дощі рясні
На висохлому полі
Життя дарують житу,
Твоя джерельна сила
Думки здійма на крила!
Ти полетиш по світу
В дівочих голосах,
Сльозою на очах
На чужині озвешся
В серцях синів,
І до останніх днів
Зі мною і поплачеш, й посмієшся...
Де національна гордість українців?
...Украйну правили. Добра
Таки чимало натворили...
Чужих чобіт халяви (Т.Шевченко)
Лише багатії готові цілувать,
Нема їм діла до держави -
“Піклуються”, кому б її продать!
Гуртом всіх лячно віддавать,
Але надії не втрачає
Нова із грязі знать -
Шматками Україну “предлагає”!
“Равноапостольный”донецький фігурант
Розпродаж розпочав з Тавріди,
І як “конституції гарант”
Плекаєцарськівиди!
На націю йому плювать,
Бо гордість - то в великоросів,
В “хахлів”її не варто і шукать,
“Чихать”на малоросів!
Тому, “казли” ледащі,
Терпіть “великий и магучий”,
Невідкривайте марно пащі
І “вам же будет лучше”!
Чи мало у віках
Москва перемолола
Народів в сірий прах,
Свободу їх зборола?
І що вона диктує
Колоні в Раді п´ятій?
А може тризну вже готує
Україні, зрадою розп´ятій?
Патлатий їх Кирило
У Києві як вдома,
Усюди суне рило,
Співа свого псалома.
За ким пхнетесь хвостом -
Не подавилися Петром?
Чи сниться багатьом,
Як “славно”буть рабом?
Ілліч, Распутін, батько ”всех народов”
Були і будуть ще в історія Росії,
Невже забули цих “уродов”,
Чи тягне нездоланно “припасть к стопам мессии”?
Незалежність за газ?
Раби, раби, невже раби
Запроданців – багатіїв?
Без опору, без боротьби
Назад в московський хлів?
Отак їм просто віддамо свободу,
І мову, і минуле, і майбутнє
Синів, дочок, свого народу
І все, що українцям сутнє?
Вони не знають що творять:
Заради влади,баришів
Гуртомв церквах Москви стоять
Благословитись у чужих попів!
З Росії вже попхались в Крим
Ті ж ненаситні емісари,
Дошкульний напускають дим,
Щоб воскресити давні чвари.
Московська православна церкво,
Утриманко, прислужнице Кремля
І більшовизму безневинна жертво,
Яке тепер твоє ім´я?
Ти проти української держави
Була, стояла і стоїш,
Втручаєшся не в свої справи,
Де говорити треба - ти мовчиш!
За кого ти творитимеш молитву
Якщо за волею Кремля,
За землю нашу нам нав´яжуть битву,
Бо українська полюбилась їм земля?
І ти,“равноапостольный”, за що ідеш молиться
У храм, святивший бійню на Кавказі,
Чи ти,”гарант”, “за матушку Россию”підеш биться,
Бо сенс життя твого у їхнім газі?
Хліб і воля
Що хліб усьому голова
Ізмалку кожен пам´ята,
І зрозумілі ці слова
Усім нам неспроста:
Віками голоду данину
Раз по раз в злу годину
Платили ми високу ціну -
Життям своїм, мій любий сину.
Його безжалісні обценьки
Тримали міцно за горлянку
Як хліба не було у неньки
Удень, увечері і з ранку.
Тінь голоду, голодомору
В свідомості жахливий слід
Полишила в далеку пору-
Про неї пошепки казав мій дід.
Що хліб і воля неподільні
Усім нам треба пам´ятать-
Не підуть люди дійсно вільні
Під чужу дудку танцювать!
І нам самим виборювать свободу-
Її дарма ніхто не дасть,
Про це відомо кожному народу,
І не кажіть: ”од бога всяка власть!”
...Коли ж засяють ті слова,
Що личать мислячий людині-
Усьому розум голова!
Коли так буде в Україні?
Окраєць
Про що шепочеш, вітре вільний,
Коли з-за моря прилетиш,
Кому несеш ти подих сильний,
Про що зі мною гомониш?
Чи звеш мене за синє море
Шукать небачену жар-птицю,
Чи мовиш, що ніхто не зборе
Тебе і грізну громовицю?
За морем може доля краща
І світ широкий привільніший,
А воля справжня, не ледаща
І погляд там її ясніший ?
Помріять і подихати з тобою
Пристану на одну хвилинку
Доки змарнілою рукою
Дістану житнього скоринку.
Окраєць чорний із водою
Добріший в рідній стороні,
Хай доля краща за горою,
Не до душі вона мені.
І рідний край і Україну
З моєю долею не розірвать ,
Бо так велить сумління сину -
Радіти з нею і страждать...
Козацький марш
Сини України
Лихої години
Не гайте хвилини ,
Вставайте герої ,
До зброї ,
До зброї.
Йде ворог війною
Важкою ходою
За правду до бою,
Вставайте герої,
До зброї ,
До зброї.
Шикуйтеся в лави
Для чесної справи -
За волю держави ,
Вставайте герої
До зброї ,
До зброї .
В загони сталеві
Нестримні крицеві
На битви вогневі ,
Вставайте герої,
До зброї ,
До зброї .
Привіт, Лебедин!
Є, може, в світі красивіші
Міста, ніж сивий Лебедин,
І більші є, але років, годин
Були щоб кращі, щасливіші
Ніде у світі вже не буде,
І бачивши чужі усюди,
Всім серцем я до тебе лину
Од магістралей нескінченних
На свою любу батьківщину,
До вулиць тихих і зелених,
Де все, як рідний дім,надійне
І,як світила рух, постійне.
Стоїть моя весела школа
У щебеті дитячих голосів,
Завжди навча, сьогодні і учора
І , незалежно від часів,
Сумлінна , з вигляду сувора,
Але моїх нема вже вчителів,
Та виріс щедрий їх посів
Науки , вічного добра -
Шумить, буяє, зеленіє,
Не згинув і не загубивсь
І,мабудь, про теж саме мріє,
Як мріяли і ми колись.
Знайомих зрідка зустрічаю,
Мене самого,мабуть,ти забув,
А я на чужині всяк час скучаю
І хоч немало там пробув,
Стежинку кожну памятаю
Твоїх навколишніх лісів,
І соловейка чую з гаю,
І з поля жайворонка спів,
І дзвонів з ранку передзвін
Старих прадідівських церков,
Бо ти навік ввійшов до молитов,
До снів моїх ввійшов мій Лебедин.
Євро 2012
Мій любий край жовтоблакитний
Обійми дружні розкривай,
Ясний, гостиннний і привітний
М´ячем Європу поєднай!
В Європі народивсь футбол,
Тепер футболом диха світ,
Затріпотів щоб красень гол
І зупинив м´яча політ.
Змагайтесь і перемагайте,
Тримайтесь правила гравця-
Фортуну з рук не випускайте
І не здавайтесь до кінця!
Від вас чекаємо на полі
Славетних, чесних перемог,
Живуть двобоєм ваші долі-
І кращим допоможе бог!
А вас, могутні чемпіони,
Величний Київ привіта,
Уболівальників загони
І перемога золота!
Повітряний цілунок
На зустрічі з тобою
Слів ніжних не сказав,
Лише гарячою рукою
Троянди дарував.
Троянди білі і червоні
Єдині слухали слова,
Що билися у скроні
Як калатала голова.
Закоханим слова дає
Всевладний бог любові
І їм поради надає
На потаємній мові.
Усмішки таємниця,
Моє кохання осявала,
Вона надію подавала
Немов чарівна птиця.
Грайливий вітер підхопив
Повітряний цілунок
І твій усмїхнений дарунок
Мені до серця залетів...
Тіні снів
Я б хотів тобі сказать
Так багато на світанні,
Присягнутись у коханні,
Ніжні ручки цілувать.
Нічки темної,п´янкої
Разом ми були з тобою,
З губ пили хмільні напої
На серпанку із левкою.
Незабуті тіні снів
У очах твоїх таяться,
І прокинутись бояться,
Ще не чують моїх слів.
І вогонь в них паленить,
Сяйво вірної любові
І тоненька нитка долі
У очах твоїх струмить.
Листи
Сріблясте павутиння
Вже місяць розкида,
Зірок холодне миготіння
У вікна загляда.
В руці твої листи -
Сухі повірені любові
У незакінченій розмові,
Де ми шукали правоти.
Я довго ждав –ти все мовчала,
Але не танув образ твій,
Лише надія загасала
В душі знесиленій моїй.
Де стежка долі покривилась,
Іржею вкрилася од слів?
Але сльозами не відмилась
Й відлуннями щасливих днів.
Ясний світанок глянув в очі
І друзки серця поєднав,
І зілля дав душі від корчів,
Нічні примари розлякав.
Остання ніч
Ти не кажи – мине кохання
Коротким і мінливим сном,
Чому та ніч була остання,
Серця зігрівша нам обом?
Мене твій погляд чарував
Із - під опущених повік,
Огнем очей в душі здійняв,
Здалося, полум´я навік.
Казала ти - любов із нами
Життєві бурі омине,
І не покине нас з роками,
Не зрадить сяйво весняне.
Але зітхнула на прощання,
Незримо, тихо,із жалем,
Із серця вирвалось вагання
І став цілунок тягарем.
Образи змила річка часу,
Та долі наші розійшись,
Все ж серце крається щоразу,
Згадавши згублене колись.
Фетиші
Війнув пройдешних літ
Журливий вітерець,
Запах травневий цвіт
І степовий чебрець.
Із подихом невловним
Тік і гіркий полин
Із жалем невимовним
Невиправних хвилин.
Змарнілі сподівання,
Рій молодих надій
Без крил і увінчання
Згубив вагання змій.
Незмінні юні голоси
Назавжди у душі,
Як щастя пам´ятні часи
І найдорожчі фетиші.
Мрія
Знак щирого кохання,
Любові посланець -
Цілунок на прощання
До серця навпростець
Прилинув і зігрів
Надії моїх снів,
З тобою боязких,
Німих,зніяковілих,
Насамоті ж прудких
І наче посмілілих .
Повірити надії -
Вона зачасто бреше,
Довірюсь краще мрії,
Що замки в небі креше,
Бо з мрією навряд
Чи серце розминеться,
Не зважить до порад,
Страхам не обізветься.
Кохана, ввечері скажу,
Я мрію нашу збережу,
Мене вже не злякає
Нічим зрадлива доля -
Нехай нам вистілає
Стежинки цвітом поля
І сяйвом од зірок,
Натхненням надихає
Життя плести вінок
І кожен день вітає.
Таємниця
Чому я бачу твої очі
Ночами, вранці, увісні
Такі звабливі і пророчі,
Як голос ночі навесні?
Чому в них сяє таємниця
Манлива, згубна, золота
І б´ється крилами як птиця,
Коли на волю виліта?
Вона до серця залітає
І своїм жаром паленить,
І посміхається, бо знає -
До віку в серці їй горіть.
Відлетівша надія
Ми ще зустрінемося знову,
Чи вже надія відцвіла?
З тобою так би вів розмову,
Якби ти слухати могла.
Твоя байдужість гордовита
Хіба і з серця вироста?
Вона нещирістю повита
І вже любов не пам´ята .
Учора ще ми підіймались
У позазоряні світи
І не надовго повертались,
Щоб шлях новий туди знайти.
У забутті ти шепотіла -
Мене міцніше обійми,
Своєю пристрастю палила
І тихо вмилася слізьми.
Лишив любові самоцвіт
Пекучий присмак полину,
На серці відчаю наліт
Як неминучу данину.
Нестяма
Ні, не забути твої губи -
М´який гарячий оксамит,
Вологі, лагідні і любі
Немов пелюсточки од квіт.
І нескінченні поцілунки -
Де тут життя, а де тут смерть?
В очах вогненні візерунки
І рук і тіла круговерть.
Благала ти - згоримо разом,
І не повернемось на світ,
І забувалась знову чадом,
Гукавшим в зоряний політ. .
Тієї ночі ніжної нестями
Ми напилися досхочу,
І грають в серці дивні гами
Ім´я твоє як шепочу.
Старе кохання
Когось цілую - але бачу другу,
Її обличчя сонячне, живе
І не прогнати з серця тугу,
Коли стара любов позве.
Тепер нічого не змінити,
В душі у розпачі кричу,
А ти без мене зможешь жити,
Радіти іншому плечу?
Тебе прощаю, моя панно
Щасливо хай твій день тече
І не затьмариться нежданно,
Як моя доля, не втече.
Самота
Летять птахи і тануть вдалині,
Не вернуться вони – і не зови,
Та голоси їх тихі і сумні
Не йдуть чомусь із голови.
Стискає серце незнайома туга
Болюча, нездоланна і важка,
Як спогади про втраченого друга,
Як ворога безжалісна рука.
А може в іншому житті
Ширяв я соколом над степом,
Один, в високій самоті
Погребував земним вертепом?
Або як демон гордовитий
Наводив жах на кволі душі,
Презирством гнівним оповитий,
Самотнім був на грішній суші?
Чи не тому людські стосунки
З собою, із немилосердним богом,
Їх незбагненні розрахунки
Незборним височать порогом?
Старі спомини
Ти вже ім´я моє не пам´ятаєш,
Чи може згадуєш його,
Коли мої листи гортаєш
З альбому давнього свого?
Із серця споминів старих
Не витягти, як не вернуть кохання
І не втекти на вороних -
Даремні, марні сподівання.
Мене на вулиці зустрінеш
На інший бік не переходь
А поглядом , що скоса кинеш,
Жалю і оправдання не приводь.
Щастя
Ледь чутно подих тихий
Коханої під ранок,
Зоріє день новий ,
Вже запалав світанок.
Безжурно спить кохана,
Усміхнена ві сні,
І хвиля щастя несказанна
Прилинула мені.
В обіймах і тобі спокійно,
Голівку горнеш до плеча,
І чуть, як нероздільно
Кохання нас вінча.
Нічні примари
Ми бачили той самий сон,
Лишив тебе він у сльозах,
Зненацька взяв в полон,
В очах посіяв страх.
Нечувані страшні примари
Погрозні голосили звуки,
Якісь потвори і нездари
Тягли хирляві руки.
Скував свідомість жах
Кістлявою рукою,
Загрози в рухах і словах
Летіли нам з тобою.
То не було гидке знамення -
Не бійся сну, кохана,
Йому дурниця наімення
Або мара незвана.
Тебе нікому не віддам,
В дім не пущу роїться
Непрошеним гостям
І не дозволю сниться!
Зізнання
Віночок ми зплітали з мрій,
Нас вабила мелодія кохання,
Чекав твій погляд із- під вій
Безцінних слів зізнання.
Під чарами чаклунки ночі
Мені голівку хилиш до плеча
І в серці квіти неурочі
Розквітли з райського куща.
Квітки зарано квітували –
Ти не сказала “так”чи “ні”,
Та щічки вже вогнем палали
І жар їх пік мені.
Ми дихали одним повітрям,
До губ тяглись мої вуста
І не утримать стало нам
Любов, що в грудях вироста.
Поцілунок
Ми йшли з тобою полем,
Цвіли волошки під ногами
І хвилювались квіти з нами
Сліпучим літнім днем.
Ти мружилась від сонця
Тепліша від проміння,
З кульбабок дмухала насіння,
Горнула квіти до лиця.
Над полем у височині
Дзвінкою піснею співак
Ясний виводив знак
І подавав його мені:
Кохана жде дарунку
Щасливим днем квітучим
Під сонечком палючим -
Хоч несміливого цілунку!
Спів жайворонка нас зачарував,
Звела ти синьо-золоті зіниці
Виспівуючій птиці
І вперше я тебе поцілував.
Пісчинки всесвіту
Летюча зірка у височині
На мить недовгу спалахнула,
Без сліду щезла вдалині,
Немов у морі потонула.
Для кого всесвіт осіянний
Звели зухвалі відчайдухи
І майстер як їх незрівнянний
Зірок пустив невпинні рухи?
Чому безмежжя не жадає волі?
Холодна і сліпа блакить
Байдужа забаганкам долі,
Її прийдешнє не страшить.
Хотів би я як вітер вільний
Ні перепон не знать, ні меж,
Та острах неподільний
Чатує скрізь, доки не вмреш.
Злетіти в небо - мрія не забута,
Душа літає і без крил,
Але обов´язком прикута,
Завжди вертається, повір.
Змарнований не вернеш час
І не повернеш друзів вірних,
Тебе любившиш без прикрас
І часу не покірних...
Барви життя
Повітря юності п´янюще
Веселе, чисте, незабутнє
Живе у серці невмируще,
Єдна минуле і майбутнє.
Як легко дихалось тоді -
Немов на скелі біля моря,
Росли надії молоді
Стрімкі, сріблясті мов тополя.
Зізнання там коханих ніжних
І сяйво вогняних очей,
Вінці олімпів білосніжних
І божевільних блиск ідей.
Ось нечисленні вірні друзі
Твоєму успіху радіють,
Вони з тобою в “чорній смузі”
Пліч- о- пліч б´ються, разом діють.
Не вичерпать, тоді здавалось,
Завзяття, силу і відвагу,
Життя нам щиро посміхалось
І дарувало міць, наснагу.
На світі не було й нема
Нічого краще за життя,
Тому,напевне, недарма
Воно не знає вороття.
Промовиста ж моя душа
В холодне царство як злетить,
Натхненне слово залиша
І ним озветься кожну мить.
Замерзлі квіти
Стояла ти, дивилась у вікно
І щось байдуже промовляла,
Як на каміння кидала зерно,
А чи ростиме не зважала.
В вікні зимові візерунки
Сльозились від тепла руки,
Помалу танули малюнки
І білі неживі квітки.
Я вже тебе не чув -
Брязчали в вухах мідяки,
У голові неначе вулик гув
Немовби здалеки.
Ввижалось тіні на шибках
На тлі негріючого сонця,
Пройдешній шлях у реп´яхах,
Лице і очі незнайомця.
Там бачилось серед невдач
У темряві старих образ
Слів марних вогняний кип´яч,
Паливших нас колись не раз.
І попіл свіжий од любові
Повільно в серці осідав,
Мигтів в очах, сірів у слові,
Майбутнє прахом укривав...
Безсоння
Прокинувсь серед ночі
І не заснув до ранку,
Слова згадав пророчі
Додав ceny bab 15 травня 2012
Про автора
Володимир Миколайович Лендич
