Автори / Володимир Лендич / Поема "Momento mori" (продовження)
І тягнеться лиха година!
Прийдіть, апостоли мої,
Із пороху вставайте і віків-
Попереду важкі бої
І треба більш штиків!”
Так думав я, йдучи вночі
До Незалежністі майдану,
Тут здалеку, як із туману,
Заграли переможно сурмачі
І покотивсь могутній клич:
“Гляди!”– і третє око як уcні
Відкрилось, кліпнуло мені -
“Пильнуй!”, - і зразу ввіч
Цим третім оком наяву
Угледів в небі дух Свободи,
Ніс гетьманську він булаву
І золоті клейноди;
Застиг я на безлюдному майдані,
Кругом нікого, місто спить,
Лише простоволоса пані
На стовпі одна без сну стоїть.
Та ні, тепер ми з нею не одні!
Біля стовпа неначе збори,
Палають смолоскіпи і вогні,
Стоять співочі хори,
Підхожу ближче,
Бачу - на престолі слави
Бог Справедливості, а нижче-
Як для святкової відправи,
Апостоли його стоять,
Усіх відразу не впізнать:
Попереду Іван Виговський,
Читає із Мазепою Іваном
Пакт харківсько- московський
І вголос назива його обманом,
Ліворуч Мудрий Ярослав
З Хмельницьким-старшим розмовляв.
Про що –не чув,
Бо загули і стихли голоси -
Бандера то прибув
І рушив по майдану навкоси,
До гурту став і привітався,
У гурті Довбуш, Гонта, Залізняк,
Хто ще стояв, не впізнаю ніяк -
Бо писар Орлик обізвався
І по- козацьки зауважив,
Що час до справи йти:
Діла людей без суєти
На правди терезах бог зважив
І на найвищий правосуд
Сьогодні викликає
(І товариства згоду має)
Не всіх з усіх усюд,
А тільки діячів із України
За пору самостійності її,
Що накопичили провини
В свої всевладні дні;
І перші претенденти
Звичайно, президенти!
Їх чотирьох під руки білі
Тримали местники небесні-
Фатальні, невмолимі,
Суворі, безсловесні;
Ширявший в небі дух Свободи
Діждавсь таки нагоди
І без зайвих слів
Подав святі клейноди
Богу, на троні що сидів
І грізно зиркав на підводи.
Тут хор ушпарив гімн країни,
Всі повставали хто сидів,
А урочисті збігли як хвилини,
То Орлик стражі повелів
До суду одного вести
З сидівших на возах-
Панів із непростих,
А не абияких невдах!
І першого, звичайно,
Чародія балачок,
Який так натурально
Скакав між крапочок,
Сухим виходив із води,
Що дивно мені стало,
Як не завбачив він біди,
І що розрахував невдало.
Від трону близько я стояв
І щиро дивувався:
Ніхто мене не впізнавав,
Ніхто і не звертався,
Незримим може був для всіх,
Тож марно сподівавсь
Діждатися, щоб гамір стих
І поки суд ще не почавсь
Шановне товариство привітати
А може й дещо запитати;
Ураз тихіше стало на майдані-
То підійнявсь на ноги бог,
Замовкли звані і не звані
Без жодних гасел і вимог,
Лише роїлись думки
І десь зникали як струмки.
Бог твердо глянув на присутніх,
Помовчав трохи і сказав:
“Спитати дужих і могутніх,
Апостоли, я вас призвав,
Як незалежність здобували
А потім як запанували,
Поплутавши добро і зло,
Чому схилялися до зиску
А родичам їх так везло,
Що загребли у лапи низку
Заводів,фабрик, кораблів;
Я не кажу вже про газети!
А хто на газі руки грів,
Тепер у них щодень бенкети,
А чесно шага з них ніхто не заробив
І цвяха у житті не вбив!”
Бог пильно глянув в далечінь-
Скрізь темно, погляд де не кинь,
А над майданом, як сторожа,
Запалахтіли ліхтарі-
Яскраві зорі угорі;
Одна окрема була схожа
На око всесвіту відкрите:
Бездушне, але всевидюще,
Невсипне, але невмируще,
Сльозою простору умите,
Воно дивилось і мовчало
Так холодно і незворушно,
Мов слушного нічого не вбачало,
Світилося байдуже і незрушно
І не бажало ні встрявати,
Ні дійству заперешкоджати.
“Не розкидайте перел перед ними,
Про справеливість пам´ятайте
Та хай не будете сліпими
І тільки істинижадайте”-
Закінчивши промову,
Бог умостився на престолі,
Дав знак, піднявши брову,
І ринда жорстко, жоч поволі
Підвів, на лаву посадив
Найпершого із черги сановитих,
А слідом Орлик суд відкрив
І три хвилини битих
Підсудного вихлював заслуги
У здобутті державності країни,
Його зусилля і потуги
В ході до волі України.
“То може слід нагородити
А ми тут заходилися судити”-
Петлюра з місця запитав,
“Але нехай відрапортує,
Якщо він підкупа не брав
І тільки націїї слугує,
Він як імперію розподіляв?
Чому по- братськи,
Якщо москаль братами нас вважав,
Не поділили всі активи-
Резерви золоті - не цяцьки!
Ослабли б і московські впливи,
Коли б на півдні флот
Підпер кордони нашої держави-
Тепер Росії це оплот
Для скорої з сусідами розправи!”
“І не кажіть, що є в вас вплив
На “напівбога”із Москви-
Забули, як він Грузію “мочив”,
І православних, і церкви,
А в Києві, столиці
Ні згод, ні дозволів не брав
І навіть в газової молодиці
Заздалегідь не запитав,
Як совати бляшанки
Із Чорноморської армади!
А коли кидав танки
Проти незгодної з ним влади
Хіба із Києвом порахувався?”-
Сказав гнівливо Сагайдачний,
“Правда, батьку!”- гурт йому озвався,
На диво одностайний і завдячний.
“Не одного дорога дня,
Коли розходиться рідня!”,
Підсудний суду відповів,
“У старшого скупого брата
Своє забрати хто б посмів
Коли розвалюється хата!
Отак і ми, зрадівши волі,
Не рвались голоси піднять,
Бо ще були занадто кволі,
Щоб супротивне щось сказать!”
Сльоза покутна покотилась
І пропалила черевик...
Лиха тут стража заявилась-
Підсудний з лави хутко зник!
Захвилювалося зібрання-
То намірялося казання.
Земля і небо затремтіли-
Піднявся бог з престолу слави,
А ті що тихо гомоніли,
Замовкли від його постави;
“Я бачу,панство,- бог почав,
Доконче справу зрозуміло,
Я сам її углиб вивчав
І можу вам сказати сміло-
Підсудний хоч і винуватий,
Та милість все ж таки можлива:
Він більш не комуніст затятий,
А ця обставина важлива!
Тож остаточна постанова-
З під варти слід його звільнити,
Щоб далі міг без страху жити!”
І божа цим закінчилась промова.
На лаву мовчки другий впав-
Наляканий, дрібний, миршавий,
Мов з торби враз його дістав
Чортяка хитрий і лукавий!
Він кліпав жалісно очима,
Крутив довкола головою-
Глядів, де хто б його підтримав
І захистив перед юрбою;
На нього зирнувши ледь-ледь
Бог гнівом зразу запалився
І вже махнув рукою “Геть!”
І з трону раптом підхопився,
Але притримав свій порив,
Лиш посварився булавою,
Мов, розрахуюсь ще з тобою;
Тим часом Орлик суд відкрив.
“Цьому всього було замало”-
Рукою Орлик показав,
“Йому не сіло і не впало
Парламент з плигу владу дав
Як самодержцю чи князьку
На канібальських островах-
Казав, що путь долати неблизьку
І конче треба у правах
Йому зміцниться для роботи,
Бо ждуть його важкі турботи:
Прийшла пора старе ламати
(Ламать- не будувати!)
І людям простим
Надію світлу треба дати
І врешті-решт їм показати,
Куди дорогу мостим.
Та, звісно, так не сталось
Як казалось-
Старе ламати
Бодай він не збирався,
А обіцяти та не дати
Умів і залюбки вдавався
До звичного обману
Й майстерно напускав туману
На потайну діяльність:
Зігрів стару номенклатуру
І заснував її безкарність,
Тож якщо здуру
За правду зважишся питати,
На поміч біса треба звать,
Щоб разом з ним її шукати
І принагідно купувать.
Помножений чиновний мир
В столиці й на місцях
Почав нагулювати жир,
Бо випасавсь на хабарах
І швидко кожна справа
Доларовий взяла еквівалент-
Хіба не знав це президент
І вся поплічників орава?
А в президентську рать
Зібрать діляг без честі і сумління
Належить мать
Не будь-яке уміння!
Умів це писар генеральний,
Що чин полковника собі украв,
Шеф канцелярії скандальний,
Хоч права на звання не мав.
Про вкрай ганебну цю фігуру
Окремо треба розказать,
Бо вільну, необмежену натуру
Одним мазком не змалювать,
Тому, якщо забули, нагадаю,
Чому з посади”лицаря”погнали,
Бо достеменну правду знаю:
Його впіймали
На гарячому, зненацька,
Коли житло казенне продавав,
А гроші у кишені накладав!
Така от етика козацька:
Йому хоч плюй у очі-
Стіка, як гусака вода,
Ударять - поцілунки то дівочі,
Бо айстрами по пиці –не біда!
Коли попхали з панівного крісла,
Сердега в нетрях не згубився,
Оклигав швидко і прибився
До партії, яка найбільш корисна
І вже через десяток літ
Новим портфелем хизувався,
А у високий знявся як політ
На гріх старий не оглядався!
Казали, цей сановник
Освітою як із Москви керує
І професор він такий, як і полковник,
А храм науки, що будує,
Ніяк не буде українським:
Їсторію по вказівкам Кремля
Із задумом не побратимським
Напишуть так, що людожерів обіля.
Тих , хто планував
Голодомор на Україні,
А про страшні події нині
Загал ще істини не взнав,
Адже кремлівські спадкоємці
Кінці тримають в кулаці,
Та все таємне явним стане,
Як не таї його під гнітом
Загояться незгойні рани,
А винні стануть перед світом
І адвокати їх лукаві...”
“Але це зовсім не по справі,”
Бог Орлика спинив,
“І не про нього іде мова,
Чого б він там і не вчинив.
Кажи про другого півслова...”
“Я повертаюся до справи”
Спокійно Орлик відповів,
“І лик вам покажу держави,
Яку цей фігурант створив;
Скажу вам так-
Суспільство хворе
І то мерзенний знак,
Якщо гаман мораль поборе
І ти святий доки багатий,
Нехай нікчемний і пихатий,
Але, занесений у список,
Дістанеш вічні привілеї,
А вилізе свинячий писок
Коли з личини будь-чиєї
Не жди покари, каяття-
Із хати не виноситься сміття.
Наріжний камінь його ладу-
Лише для обраних усе,
А як утрапив на посаду
Вже доля жеребом не обнесе!
Це вінза право взяв свавільно
Карать невинних,
Милувати винних
І кидати з поплічниками спільно
Кого на смерть,
Кого за грати,
Тому хоч круть, хоч верть
Прийшла пора режим скидати,
Бо зрештою урвавсь терпець
І люди вийшли на майдан,
Покласти щоб кінець
Всевладності поган.
Але ще довго він пручався
З оравою негожих посіпак
І влаштувати намагався,
Щоб трон у спадок взяв свояк,
Та не складалося ніяк”...
“На палю, голову відтяти”-
Почулись голоси бурлак,
Колоду кинулись шукати,
Та бог дав заперечний знак-
Правицею спинив рубак;
“Усяк на захист має право-
Ми не розбійницький кагал,
Було б почути нам цікаво
Що скаже доброго загал”
Без шалу, гречно мовив бог
І сів, скінчивши монолог.
“Напевне, на волах скоріш
Проїхати крізь голчине вушко,
Ніж владу чи бариш
Зажерливий віддасть крутько”-
Промовив з осудом Мазепа,
“Від гніву майбуття не утечеш,
Не допоможе недоторканність нардепа,
Бо що посієш, те й пожнеш!
Хіба він слугував тому народу,
Якому двічі присягав?
І волю зберігати давав згоду,
І чесним бути обіцяв!
Це за добу його правління
Розквітло рясно беззаконня,
Дало отруєне насіння
І розросталося бездоння
Поміж всевладдям і народом,
А трохи згодом
Посеред бідних і багатіїв,
Хоч рівність вголос провіщав,
Казав, її надати всім волів,
Але лиш про своїх подбав!
По справедливості йому
Належить голову зрубати,
Жіноцтва тут нема, тому
Тягніть -мужів вам не злякати!”-
Скінчив свої слова Мазепа,
І слово бог підсудному надав,
Та сталась з ним халепа-
Знетямлений крутько упав
Зненацька в воза охороні
І з переляку шарпонулись коні.
Підвода вихорем злетіла
І покотилась до Дніпра,
Її сторожа зупинить хотіла,
Та коней стримать не змогла-
Пронісся гуркіт по землі
І коні щезли у імлі!
Далекий плюскіт враз ущух,
Усе завмерло, не почуть нічого,
Ніде не помічався рух,
Нікого не зосталося живого...
“Пусте, на коней не зважайте”-
Під хмари гримнув божий глас,
“На лаву третього давайте-
У нього запитати час,
Як він отій мерзенній владі
Постати нахвалявся на заваді!”
Мигцем його звели на ноги,
Але без допомоги
Він не пішов-
Комизився, пиндючивсь,
Шось нерозбірливе молов
І, видно, за нагаєм скучивсь!
Тож месники небесні,
Одягшись в світло блискавиць,
Його за барки силоміць
Тягли невпинно, хоч і безтілесні,
Жбурнули лантухом на лаву,
І тим скінчили свою справу;
Натомість Орлик, ждучи слова,
Якісь куйовдив папірці,
А, може, то була промова,
Та він зібгав їх у руці.
“Панове”,-гримнув знову бог,
“Тут подали листа сімох,
Вони звернулися до суду,
Щоб третього узяти на поруки,
Хто клопотавсь- казать не буду,
Не буду і тримать за руки
Як прийде час голосувати
І постанову нам приймати,
Але стосовно клопотання
Належить зараз вирішать,
Спитати волю у зібрання
Чи милувать, чи покарать
За глупство і за бездіяльність,
Пусторожні балачки,
Не знищену безкарність,
Не тим богам запалені свічки.
Тому хай кожен порахує
Всі “за”і те, що проти,
По совісті хай голосує-
На думку зважимо спільноти”;
Бог першим кинув камінь
У філіжанку “проти”
І всі мовчали доти
Не прокотилось - “Amen!”;
Полічили швиденько камінці-
Ті самі сім лишилися в руці
І більш ніхто не зголосивсь
До пропозиції пристати;
Підсудний тут на ноги звівсь
І намірявся утікати,
Але нерівні були сили-
Ні кроку охоронці не пустили.
“Держава швидко гине
У владу беручи нездатних
Їй чесно слугувать, а здатних
Немов не бачить, чи відкине”-
Так Орлик слово розпочав,
“Бухгалтер швидко поховав
Надії і гарячі сподівання
На скорі зміни і реформи,
Бо вилізти угору намагання
Рясні на обіцяння для проформи-
Без віри, совісті і змісту,
А як у лідера немає хисту,
То дух його не набере височини,
Щоб зазирнуть за небокрай-
Тоді покута нас мини
І нас,безвинних, не карай!”
Пилип замисливсь на хвилинку,
Немов вишукував “родзинку”
І, глянувши у бік престолу,
Спитав:”А що змінив на краще
Зарозумілий цей ледащо,
Нікому не казав він правду голу,
Не втішили і обіцяня
І марні удавати намагання,
Що добре все при вбогій грі,
Чи поділяв він скруту із народом,
Яке грядуще бачив нагорі?
Ганьба його досягне згодом
І піде він в минулий час
Дорогою голосування,
Хоч, кажуть, демократію він пас
І добрі пестив наміряння.
Ті добрі наміри давно
Лежать дорогою в Аід,
Тому державницьке стерно
Скеровано тепер на схід!
Для українців він мертвяк
І не воскресне вже ніяк,
Бо незворотністі не дав
Всім перетворенням в державі
І хоч багато і не вкрав,
Та в ключовій похибив справі
І нині повертається старе,
Свою відплату скрізь бере,
І судять їх же їхніми судами-
Нічого що не бачать,
Нечують та не знають і з роками
Однакове по різному тлумачать!”
“Мені щоденно заважали”-
Підсудний з лави закричав,
“Перечили і не давали
Скінчити купу добрих справ!”
“Так, всім набридла ваша сварка
І твоя газова Одарка!”-
Юрба йому відповідала,
“Та ні, її Параскою зовуть,
Це та, що зиск з держави мала!
Її до суду встигли притягнуть
За те, що незаконно підписала
Угоду -її Росія нав´язала,
Тепер вона в в´язниці коротає дні”-
Їм інший голос підказав;
“Панове, ні та ні! ”-
Це Орлик справу в руки взяв.
“У дійсності таки була Параска,
Цю бабцю в Україні знає всяк
Якпомаранчовогодійства частка,
Як показовий “рівноправ´я”знак:
Старенька в захваті, завзято
Лементувала на майдані,
Повіривши у обіцянки свято;
Її вітали люди знані -
І наш Параску цілував,
А вже як владу увірвав,
Поставив несчисленну охорону
І наказав до себе не пускать,
Але бабусю нащо убивать?
Вона не зазіхала на корону,
Лише хотіла підійти поближче
І поклониться якомога нижче!”
“Я не велів їй поламать хребта!”-
Підсудний з лави знов озвався,
“Убить її - то не моя мета,
Я шкодить їй не намірявся!”
“Та мусить пан відповідать
За пса скаженого свого!
Собі наймаєте ви слугувать
Лише того,
Бездумно хто калічать та вбиває,
Хто б´є, а потім запитає
Чого прийшла сюди людина,
Зробити що хотіли чи сказати,
А як потріскається в неї спина-
На це вам, звісно, наплювати!
Ви вивели людців нечуваний гатунок-
За це окремий вам рахунок!”
Промовець змовк,
Оглянувши громаду,
Неждано ззаду
Почулось бовк та бовк!
Всі скам'яніли - смерть з косою
Постала грізно над юрбою!
Зненацька налетівший буревій
Жбурнув піску щосили в очі,
Свистів,сичав , неначе змій,
Заклубочившийся у корчі;
Замиготівши, згасли ліхтарі
І стало темно як в норі!
Стріла небесної грімниці
Далекий обпалила небокрай,
Майнули низом чорні птиці,
Прошелестіло “Прощавай!”
Грім прокотився небесами,
Мерехкотіли ліхтарі,
Уражений стояв я чудесами,
Як у нічній порі
“Доволі!”-голос звівся божий,
Стих буревій, загасли зорі
А вітерець погожий
Неспішно і поволі
По небу гнав кошлаті хмари,
Ще дужче потемніло і примари
Либонь вже нагострили пазури
На заблукавші ніччю душі,
Вдивляючись на них згори,
Шепочучи жахи їм в уші,
Заліззям страх щоб рвав серця,
Ліпив вівцю із молодця.
“Вогню сюди!”- на площі заволали,
Бентежний кресонув вогонь
І смолоскіпи запалали,
Збирай хоч голки до долонь.
Дивлюсь -похилений штандарт,
Теперішній сидить на лаві
Переполоханий не в жарт,
Заціпенілий, рухи мляві;
Бог Справедливості підвівся
Й на лаву гірко подивився:
“По виду,пане, ти козацької статури-
Кремезний, сановитий,
Та не усе залежить від фігури,
Бо був крашанкою ти битий
І є питання - чи потрібен Україні
Лякливий проводир, бо нині
Суперники і криза навкруги-
Вони і день і ніч пильнують,
І не гукнуть на пироги-
Гляди одурять, обрахують
Державні ошуканці:
У Харкові ти руку приложив,
А кому краще прислужив?
Ми знов московські бранці!
У недовірі і невірі
Народ, а в якій мірі
Ти з ним порахувався
Пізнаєш по голосуванню,
Йому служить ти присягався
І твоєму пануванню
Народ же кластиме кінець
І хай тебе обійде грець!
Але ні в кого нема долі,
Щоб не творилась власноруч:
І королі бувають голі,
Без жупана і без онуч!
А королів леліє свита,
Вона із кого в тебе злита?
До більшості хто прихиливсь,
Щоб грубо правду перегнуть,
Або за золото прибивсь,
Щоб до корита ближче буть?
Вони підвладні і байдужі-
За все що схочеш голосують
Мужі державні,мов недужі,
І тільки грошики рахують!
Тому я хочу правду знати-
Здаси країну по Карпати?”
До хмар піднісся голос божий,
Підсудний зщулився і зблід,
Лицем на мертвого став схожий
І захолонув наче лід.
Убивчою,нестерпною вагою
На нього божий гнів упав,
Стискав всесильною рукою
І дихать вільно заважав.
“Рахуєш вічно царювати:
Незгодних зачинять за грати,
Громаду дужче залякать
Сусідський як велить взірець,
І самовладно панувать,
Поклавши конституції кінець?”
До лави бог покрокував
І прапора до рук забрав.
“Штандарт тобі дала держава,
Та ти її зіпхнув назад,
Від тебе тхне недобра слава,
А скільки у країни вад
Навряд хто краще тебе знає,
Але лихе середньовіччя
Тепер з твоїм бличчям!
Воно на світ увесь волає
І вже тобі немає віри,
А твої кумири
Удруге ошукали росіян!
І в тебе зріє такий план?
Та наш народ не скориш так-
Навік минули ті часи,
Спитай -тобі це скаже всяк
І навіть бога не проси!
Тому штандарт я відбіраю -
Не обирався ти як сюзерен,
А я закони українські знаю
Для наших писаних терен!
Тобі навіщо стільки влади,
Щоб буть всесильнішим царя?
В ніщо звести спромогу Ради
І першим стать до вівтаря,
Щоб бути головним шаманом
Й самому керувать обманом?
Але ти вийшли із низів-
Відкіль така нелюдська пиха
І купа неправдивих слів,
Багатством неприродна втіха? “
Бог в котре голосно питав,
Та від
Додав ceny bab 15 травня 2012
Про автора
Володимир Миколайович Лендич
