Автори / Володимир Лендич / Поема "Momento mori" (продовження 2)
Бог в котре голосно питав,
Та відповідь не дожидав.
“На Україні ти за бога-
Всіх тямиш призначати сам,
А за Олімп твоя барлога,
Та місця іншим там нема богам!
Деспотій східних рик
І непривабний їхній лик
Тобі прийшовся за взірець,
Але дніпровським берегам
Не до лиця такий “отець”
І зміст його програм!
Всевладдя дике і безплідне
Лише сусідам нашим рідне,
А там “страна рабов,страна господ”
Там знов “мундиры голубые”,
Покірливий,принижений народ,
Хоч“веют ветриуж иные”.
Гамір юрби і голос божий
Збудили вуличну луну,
Сльотавий вітер непогожий
Приніс сумну її зі сну
Із криком тужним вороння,
Що покружляло над майданом,
І,мов скорботне убрання,
На чорний стовп лягло тюрбаном.
Від буйних чотирьох вітрів,
Від краю неба до землі
Копичивсь ураган і зрів,
І наче відьма на мітлі,
Летів повітряним потоком,
Зібравши хмари і туман
І Всесвіт вже не бачив оком
А ні людей, а ні майдан.
Та лиховісний божий глас
Гримів потужніше вітрів:
“Тобі відповідати час!
Шукай правдивих слів-
І зайвого прошу не говорить!
Кажи, куди націлюєш країну
І людям як в ній жить?
Спокутувати ж щоб провину
Ступати підеш по воді,
А як не стане віри,
Клейноди покладеш тоді,
Бо ти не знаєш міри
Добра і зла,
А доведеш, що ти святий,
Вірішуй самочинно всі діла
Й лише донецьких грій!”
Підсудний встав, роззявив рота,
Але нічого не сказав-
Не по плечу йому робота,
Якщо суфлер не підказав!
“Тягнить нездару до води-
Йому учиним тестування,
Нас, боже, до Дніпра веди-
Оціним легітимність царювання!”
Апостоли щосили закричали
Із місць одразу повставали,
Мерщій схопили, потягли,
(Сердега навіть не пручався!)
А вітри дужче заревли
І грім ще ближче обізвався!
Підвалини небесні захитались
І небеса дощем прорвались!
Майдану голу просторінь
Палили стріли блискавиць,
Опліч майнув крилатий кінь,
Упав я долілиць
І бачу – всесвіту основи
Жерущим узялись вогнем!
Назад зацокали підкови-
Пронісся то конем
Бог Справедливості і Волі
І прогримів у небесах,
На мить відкрились зорі,
Замиготів Чумацький шлях;
Постав я на ногах-
Самотня величезна ніч,
Лице все мокре як в сльозах
І дощ періщить зусібіч!
Зненацька вихор вщух,
Дмухнув легенький вітерець
І як я не гострив свій слух,
Скрізь тихо -то невже кінець?
Стою, дивлюся навкруги
І сам себе питаю -
Хіба привиділись боги,
А відповідь не знаю:
Чи снив я хвильку наяву
Серед нічних примар,
Чи в хвилях пам´яті пливу
І бачу свій кошмар...
Лише ледь чутний голос музи-
То настає пора для битви,
А як потік зруйнує шлюзи
Вже ніколи творить молитви!
Додав ceny bab 15 травня 2012
Про автора
Володимир Миколайович Лендич
