Увійти · Зареєструватися
 

Учасники

Потік Статті Інформація

Автори / Володимир Лендич / Поезія "Невидане. Частина 2"

      Безсоння

Прокинувсь серед ночі           

І не заснув до ранку,

Слова  згадав  пророчі                                                   

І марив до світанку.    

          

Як вирок скасувати долі

Старі  забуть докори,

Надії як зміцнити кволі,                 

І душу вирвать од покори?                                   

 

Колись мені хотілось                            

Здолати Всесвіт непохитний,  

Але буття котилось                                 

Як сонце в вир блакитний.

 

Лише над думкою моєю                               

Ніхто не має влади                 

Ї пестить мрію як лілею               

Ніде нема завади...        

      

Далека зірка                                                   

Здалось, дарована мені           

Ти з височин ясних небес,

Чому ж спливли щасливі дні                 

Як позабутий полонез.                          

 

 Земля гойдалась і пливла,

Час зупинявсь і тік назад,

Ти світлою і гарною була

Як в серпні ніччю зорепад.                            

 

І сонцем темінь вибухала                      

У  затуманених очах

І раптом мов комета впала-

І кров застигла у серцях...    

 

І пахощі прим´ятих квіт,

І запалавші згаслі зорі,    

Бажаннь і почуттів політ

Не витерти тепер із долі.

           

Далека зірка не зігріє          

І ти без мене будеш жити,

Та спомини ніщо не змиє

І знову так не полюбити...

 

Синій птах

Чарівний синій птах         

Літає в світлих мріях,            

Живе в замріяних очах  

І потайних надіях.                                                          

 

Багатств не носить птах        

І долю золоту,                               

І не покаже шлях,

Як досягти мету. 

 

Очей бездонних сяйво  

І дихання троянд                             

Нікому птах не знайде           

І після щирих мантр.

 

Працюй – і світ в твоїх руках

Як розум є у голові,

Бо вільний синій птах

Мина стежки криві.

 

Осінь                                                                                                                     

Мрячна осінь повернулась    

І пороскидала нудьгу,                               

На жовтих листях послизнулась,         

Згубивши тугу на бігу.             

 

Мокра непроглядна ніч

Лягла неспішно за вікном                      

І в морок огорнувши потойбіч,          

Заколисалась мертвим сном.

 

Мені неспалося- здавалось

Примари відігнали  сон,             

Вони до ранку не спинялись             

І не змовкав їх легіон.                 

 

І істини беззаперечні прісні,    

І сумніви патлаті і строкаті,

Слова забутої старої пісні

Все бігали і скиглили по хаті.  

 

Мене вони поглинули всього    

Як вранішній липкий туман    

І заморочили єство                 

Як гурт на ярмарку циган.                                                                  

 

Згадалось юності кохання,

Палкі зізнання, мед побачень,  

І зустріч пам´ятна остання

Без докору і звинувачень.

 

Нарешті сходить сонце тьмяне,

Вже не співають змерзлі квіти,

В майбутнє дивне і незнане  

До школи поспішають діти.        

 

За ночі мить пролинуло життя

Поміж надій і сподівань                

І світле несвідоме відчуття         

Переростало звичну грань...          

 

Незворотнє                                                                                                    

Не зазирнуть на дно

Твоєї гордої душі,  

Відкрити як туди вікно

Мені нарешті покажи.

 

Що там ховається, таїться,

Чому палає торжество,         

Кому ідеш ти помолиться,

Яке панує божество.

 

Слова мої завмерли на губах,      

Надія поспіхом злетіла,                   

Знялася в небо ніби птах,

Бо раптом ти заговорила.                

 

Нечуть було твоїх думок,        

Нещирим був твій поцілунок

Холодними устами як струмок,       

Твердішими за обладунок.

 

Усе в минулому, прощай     

У порожнечу ти казала,

Мене до себе не гукай    

І не чекай, щоб я позвала.

 

Нічого більше не кажи,                     

Тобі не відповів чомусь,      

Мені що хочеш накажи,                  

Для тебе житиму,клянусь.                  

 

Я не сказав-умру без тебе,

Ми разом будемо, повір,

Нам тільки в очі глянуть треба,

Але сльозами змило зір...

 

                     Очі                            

                                     Кохані  очі , лагідна блакить

                                     Сумує серце в самоті без вас ,

                                     Струною тихою душа бринить ,

                                     Мов на світанку день погас .

                                   

                                    Барви очей у небес навесні

                                    І в хвиль неозорних морів,                                       

                                    І більше немає , здається мені ,

                                    На світі  таких  кольорів !

                                   

                                    Ясними перлами  сяєте  ви

                                    Як світлом проллється  любов ,              

                                    Без слів до коханого мовите ви , 

                                    То щира , яскравіша з мов !

                                                                                                           

                                    А  згубних очей глибочинь

                                    Поглинула безлічь сердець ,

                                    З собою в чужу завела далечинь ,

                                    Звела  їм життя  нанівець .                              

                                      

                                    Відвічна їх жагуча таємниця 

                                    В живих  нову  надію  викреша ,

                                    Немов у спраглого криниця 

                                    І сили ,  і дух воскреша .

 

                                    Ось іскра спалахнула золотава

                                    І погляд полум’ям обпік ,

                                    Вже розгорілася  заграва

                                    І не загаснуть їй  довік...

 

                   Проліски      

                                  Подаруй мені пролісків з гаю ,

                                  Що сховався за обрій років ,

                                  Побажай  і я їх почекаю,

                                  Як чекала омріяних  слів .             

                          

                                  Пам’ятаєш  весняні протавки                  

                                  І по снігу ясніючий  цвіт ?

                                  То  лукаві розкидали мавки

                                  Ніжні квіти з небесних воріт.

                       

                                  Березневі  ключі  синьоокі

                                  Як  жаринку душі  дарував,

                                  І щасливі зізнання  високі  

                                  Ти мені , як до зір промоляв .   

 

                                  Темні тіні  лягли  поміж  нами ,

                                  Ті часи що ручаї спливли ,

                                  Все ж  листів із моїми  словами                                          

                                  Вечорами  в вогні  не пали .            

                         

                                  Серед  клаптів паперу є  квіти      

                                  І  самотні страждання в журбі ,                                   

                                  Згадкам  тим у вогні  не згоріти ,  

                                  Та цілунком мене не зігріти тобі .                     

                    Ніч            

                              Травнева солов’їна нічка

                              Спокусливі показує принади ,

                              Щоб  однобока часу  річка                       

                              Не втратила весною влади .

                                                

                              На трави чистою сльозою

                              Криштальна  падає  роса ,            

                              Туман піднявся  над водою ,    

                              Потемніли  глибокі небеса .

 

                              Поважно  місяц   випливає

                              В оздобі  зоряних прикрас ,

                              Венера пару  ще чекає -         

                              Мигтить до неї Волопас .

 

                              Південний теплий вітерець                                     

                              Побіг  до місячних  галяв ,

                              Знайшов конвалій  острівець ,

                              Що серед  лісу  розквітав .                        

 

                              Вдихнувши  пахощів п’янких ,      

                              Серед дубів він  розгубився ,

                              Весь зашарівся і  затих

                              І в хащах  зовсім  загубився .

                        

                              Майнувши  тихо по струмку       

                              Духмяним лагідним  крилом ,     

                              Хмаринку підхопив легку

                              І знов зашелестів селом .

 

                             Твоя рука в моїй  зігрілась

                              І шепіт часом замовкав ,                      

                              Голівка до плеча схилилась-

                             То  сон  тенета  розкидав .

                      

                              Коханням сповнена хмаринка   

                              Згорнулася  дрімливою імлою                       

                              І щастя крихітна краплинка

                              Прилинула  до нас з тобою .                      

 

                Весняний  вечір     

                          Зоря  засяяла вечірня

                          Медовим  нежарким  вогнем ,

                          То неба чистого  склепіння

                          За обрієм зустрілось з днем .                

                          

                          Стих з поля вітер верховий ,

                          Гучніш  завуркотіли  голуби ,

                          Спускався  вечір чарівний

                          На річку , верби і  дуби .

 

                          Востаннє  сонячне горно

                          Ізвисока сліпуче заблищало , 

                          Одне не зморене воно                        

                          І спать до ранку не  лягало .           

 

                          Зозуля  більше не кувала

                          І заховалась серед  віт ,                       

                          Зозузулят   порозкидала

                          І в вільний  рушила політ .

 

                         А  соловейко невгамовний

                         Один  тепер  вітав весну ,

                         Він вірності і щастя повний                   

                         Чекав пташиночку одну .

 

                         Як  незабутні весняні      

                         Палкі  кантати солов’їв ,

                         Травневі  дощики  рясні          

                         Затуманілих  вечорів ...

 

             Верба   

                        Нас тільки двоє над  рікою

                        Кругом нікого - ми  одні ,

                        І не самотньо нам з тобою

                        В вечірні зорі  чарівні .

                   

                        Легкі  плюскочуть  хвилі.

                        Стрімкої чистої  води ,

                        Стежки знайомі , здавна  милі ,  

                        Ми  вдвох не раз ійшли  сюди .

                   

                        Стара верба зазеленіла ,

                        На пагорбок до неї  підіймусь ,  

                        Її  живуща , тепла  сила

                        Вирує ,  ледве пригорнусь .

 

                        Віттям  тонким верба  тріпоче ,

                        З них сльози капотять  рясні ,

                        Вона  привітно нам шепоче                   

                        Свої  приваби   весняні .

                  

                        Жовтогарячим  захід  паленіє

                        І сонця  нестерпимий  жар

                        Вже не пече , а  ледве гріє

                        Останнім променем з-за хмар .

  

                        Нарешті  вогняне світило

                        У  річку  тихо  запливло

                         І  усамітнене вітрило

                         Небесні  кольори  вдягло .      

                  

                        Яскрава  зірка з небосхилу

                        Зірвалась з крижаних  орбіт ,

                        І  мрію весняну , несмілу                   

                        Не встиг пізнати  ясен світ .

                 

                        Та мрія в душах  забриніла ,

                         У грудях запалала і  пекла ,

                         Її нестримна , вічна сила

                         Весну  до серця принесла .

                   

                         З  тобою ми зазорювали  

                         Усі  розтринькавши зітхання ,

                         І   мить не зразу упізнали

                         Прийшовшого до нас кохання .

                 

              Спогад    

                                          Дитинства  рідний  дім

                                          Наснивсь мені під ранок ...                     

                                          Легкий  лелів серпанок ,                         

                                          Туман шатром  своїм              

                                          Сховав джерельну річку ,

                                          Похнюплені  тополі й ясени                         

                                          Осінні  споглядали сни ,  

                                          Високу росяну  травичку

                                          Летючий вітер хвилював

                                          І шати помарнілі обривав                                       

                                          З зазолотілих ясенів .

                                          Покірно листя облітало

                                          І землю тихо укривало   

                                          Без смутку , ніжних слів ,

                                          Що  навесні їм шепотів

                                          І  згадувати не схотів

                                          Облесливо- мінливий вітер.

                                          Стихали ночі голоси

                                          І залишки небесної краси

                                          Ясний  світанок  витер .                                          

                                          Остання зірка променіє ,                                              

                                          Хрестами церква бовваніє ,

                                          За нею сонце здійнялось

                                          Із мороку  рожевої імли ,

                                          Огнисто хмари  розцвіли

                                          Й на мить верхів’я зайнялось

                                          Кремезного  старого  осокора

                                          Яскравим сяйвом і прозора ,

                                          Безмежна  неба височинь

                                          Явила свіжу голубінь

                                          Ранковим  непалющим      

                                          Променям  світила ,

                                          Поблідлі  зорі загасила ,

                                          Щоб гріти  день живущим ,         

                                          Сонячним  теплом ,

                                          І світ під лагідним  крилом                                        

                                          Потроху прокидавсь,

                                          Веселий півник розспівавсь ,

                                          Над дахом комин закуривсь ,

                                          Вогонь досвітній загасивсь

                                          В журливому моєму напівсні .                                     

                                          А серце важко стугоніло     

                                          І розуміти  не хотіло -

                                          Не вернуться пройдешні дні ,

                                          Чекати марно їх ,        

                                          Літ  молодих своїх ...

                                         

                Слова                                                                                     

                              Мені  не віриш  – не вертайся ,

 
 

Додав ceny bab 15 травня 2012

Про автора

Володимир Миколайович Лендич

 
Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска