Автори / Володимир Лендич / Поезія "Невидане. Частина 3"
Слова
Мені не віриш – не вертайся ,
Я поберуся з самотою ,
Коли зустрінеш- одвертайся ,
І не іди слідом за мною .
Твої слова згубились гарні ,
Розкидані як порване намисто ,
Звабливі , втішні , але марні ,
Не сяючі в очах вогнисто .
Чекала довго я зізнання ,
Гарячого і ніжного ,палкого ,
Одне у відповідь мовчання ,
Нещирий зір , холодне слово .
Нема в коханих зайвих слів ,
Вони солодкі чи гіркі ,
Чому ж лишились без слідів
Зізнання щирі і палкі ?
Побачення
Де забарилась ти , кохана
Останній промінь догорів ,
Розквітла зоряна нірвана ,
Підвівся місяць і яснів .
Легка твоя майнула тінь
Коли засяяли Стожари
І місяц світлу золотінь
Розлив на землю і на хмари .
Повіяв холод з оболоні ,
Закубливсь морок у садку ,
Зустрілись губи і долоні ,
Серця прискорили ходу .
Жагучий потяг , твої чари ,
Солодкі стогони з грудей ,
Палаючи в крові пожари ,
І сльози із твоїх очей
Мені нарешті показали
Всіх почуттів твоїх глибинь
І більше нам не заважали
Твої одежа й лепетінь .
Мрії
Сурми мандрівні забриніли
В непосидючих головах ,
Невгасні зорі їх манили
І не лякав підступний страх .
А попереду , над світами ,
Немов сріблясті блискавиці ,
Як переможні оріфлами ,
Швидкі , летючі наче птиці ,
Під сонця золотавим світлом
Майнули , одірвашись од землі ,
Підхоплені побіжним вітром ,
Ясночервоні кораблі,
Натхненням сповнивши вітрила ,
Затріпотівшими що крила ,
Вільніші ,ніж птахи небесні ,
Легенькі , зовсім безтілесні
Чарівні мрії , світлі і безмірні ,
Провісники боїв грядущих
І справ нетлінних ,невмирущих ,
Володарям своїм покірні ,
Майбутні подвиги таять
Святу щоб правду відстоять .
В них отаманом воля буйногрива ,
Стерно гарячими руками ,
Твердими стоячи ногами ,
Оповиває віра незрадлива ,
Уявою породжені думки
Про вічний неозорний світ ,
Огненні коси Персеїд ,
Джерела чисті і струмки ,
Людські життя і смерть ,
Буття щоденну коловерть ,
Проротства грізні й віщування ,
Гарячу перед битвою молитву ,
Невловні спогади й страждання ,
За таланом , удачею гонитву ,
Кохання нероздільного метання ,
Жагучі сповіді й зізннання .
Швидкі і неквапливі ,
Невпинні і мінливі ,
Не знають вільні кораблі
Ні меж , ні перепон ,
Один для них лише закон ,
Він діє з ранку до зорі :
Ніхто тобі не креслить долі ,
Ні на землі , ні в небесах ,
Ім’я не пише в протоколі
Й немає правди в образах !
Наснагу знайдеш в боротьбі ,
Свою тоді проб’єш дорогу
Якщо не звіриш волю богу
І як повіриш сам собі ,
Впізнавши ясно без підказки
Свої звитяги і поразки.
Ворожба
Пелюстки ніжних квіт
Твоя розкидує рука
І їх змарнілий оксамит
Стрімка несе ріка .
Болюче серце токотить
І умивається сльозами ,
Душа збентежена горить
І рветься за думками .
Зрадливе зіллячко ромен
Не знає “так”чи “ні”,
Коханих очі чарівні ,
Нечутну музику імен .
Не вір зів’ялим квіточкам ,
Їх не розпитуй про любов ,
До тебе йшов я по зіркам
І сам навік знайшов .
Прощальний поцілунок
Моя релігія – кохання ,
Лише йому я помолюсь ,
Віддам всю душу без вагання ,
Лише коханню покорюсь.
Учора ці святі слова
Ти мовила як присягання ,
Сьогодні ж віра дотліва ,
Згасає без прощання .
Ти гаряче учора шепотіла:
З тобою милий назавжди ,
Лиха нас не розірве сила ,
Лише до завтра підожди !
Тому лукавий твій цілунок
В душі палає мов отрута ,
Підступний ніби розрахунок ,
Він крає серце як цикута .
Ти знала , ти тоді вже знала:
Холодний ліг між нами край,
Тоді навіщо ти сказала ,
Лише до завтра зачекай ?
Коханій
Коханий образ бачу всюди
І п’ю духмяний подих твій ,
Палкі бажання тиснуть груди
І слів жарких бентежить рій.
Ти в очі глянь і не лякайся ,
З тобою вдвох ми над світами ,
Зі мною вище підіймайся ,
Любов назустріч лине з нами .
Ми вже нікому недосяжні ,
Удвох як тіні промайнули
Як почуття гарячі , справжні
У серці ночі спалахнули .
Жагучі пристрастні слова
Ти без упину шепотіла ,
І непокірна голова
З душею в небо відлетіла .
Весна
Скажи , любисточку, мені
Де веселки ховає весна
І в якій золотій стороні
Свої барви лишає вона ,
Бо тепер чарівниця - весна
Вируша в незбагненні краї ,
Та чи випита чаша до дна
Й поривання схололи твої ?
Хіба мрії , надії , думки ,
Свіжий вітер і пахощі трав ,
Солов’їні гаї і їх чисті струмки ,
Де конвалій тобі назбирав ,
Десь засяють у інших світах
Неспалимим вогнем , купиною ,
Оживуть в полум’яних словах ,
Щоб ми знову любились з тобою ?
Ні , серденько гаряче моє ,
Там безжальний нелічений час ,
Тут розквікло кохання твоє ,
А як вічність покликає нас ,
Коли хвильки останні спливуть
І закінчиться зоряна мить ,
Ти про руку мою не забудь ,
Щоб нам разом з тобою злетіть !
Прийди 64
Кохана ніжна і єдина ,
Ніч чарівниця настає,
Остання добіжить година
І прийдеш сонечко моє.
Для тебе тільки я живу,
Дарую мрії і думки ,
І з неба зірочок нарву-
Тебе зігріють крихітки.
Зірки розкидаю по долу ,
П´янких конвалій постелю ,
Укрию шовком землю голу
Для твоїх ніжок без жалю .
І дочекаюсь серед ночі
Легкої тихої ходи ,
Почую ніжки як дівочі
Ступають босими сюди.
Тебе я піснею позву,
Моє почуєш ти жадання
Любові , щастя наяву &
Додав ceny bab 15 травня 2012
Про автора
Володимир Миколайович Лендич
