Автори / Володимир Лендич / Поезія "Невидане. Частина 4"
Прийди
Кохана ніжна і єдина ,
Ніч чарівниця настає,
Остання добіжить година
І прийдеш сонечко моє.
Для тебе тільки я живу,
Дарую мрії і думки ,
І з неба зірочок нарву-
Тебе зігріють крихітки.
Зірки розкидаю по долу ,
П´янких конвалій постелю ,
Укрию шовком землю голу
Для твоїх ніжок без жалю .
І дочекаюсь серед ночі
Легкої тихої ходи ,
Почую ніжки як дівочі
Ступають босими сюди.
Тебе я піснею позву,
Моє почуєш ти жадання
Любові , щастя наяву
І вірного твого кохання .
Змарнілі квіти
Черемха квітами убралась,
Купалась в сонячній красі ,
Пахущим морем розливалась
І сяяла в рясній росі.
Та інші квіти пригадались,
П´янущі , бунтувавші кров,
Вони самотніми зостались
Як та загублена любов.
Ти наші ночі пам´ятаєш ,
Жагучий їх співучий рух ?
Ти не сказала, чи кохаєш ,
Мовчав весни безсонний дух.
Як повернути теплу нічку
І шепіт квітів одцвілих ,
Смарагдову м´яку травичку
І жар серденьок молодих ?
Кохання як метелик вільне,
І так як він згоря в вогні
І не почуєш , коли згине
На часу річки бистрині.
Воля і доля
Ти вся моя ,моя, моя
Волошкам шепочу на полі ,
Повторюю твоє ім´я
Вітрам і вільній волі .
Все ж воля чи кохання ?
Безцінні два скарби
Панують без вагання ,
Не йдуть без боротьби .
Та волю теплинь
Очей твоїх ніколи не згада ,
Життя не шкода за їх синь-
Душа їм сповіда .
І доки серце паленить,
Віддам тобі всю волю
І за щасливу кожну мить
Згадаю вдячно долю.
Знаки
Чого б я тільки не віддав,
Щоб нічку буть одну з тобою ,
Нічого б більше не бажав
Ні серцем , ні душою.
І щоб моя міцна рука
Твою маленьку потримала
І хай кохання відшука
Слова , що ти чекала.
Ти не од холоду тремтиш
І руку віддаєш свою,
Та в відповідь мені мовчиш ,
Не кажеш що люблю.
Нарешті потаємний знак ,
Легесеньке торкання
За тебе ясно мовить “так “,
Покинувши вагання.
В моєму серці щира згода
Вином іскристим розлилась,
Твоя розквітчалася врода ,
Рум´янцем свіжим зайнялась.
А очі радістю палали ,
З них сльози щастя полились
І більше ніж слова сказали ,
Як наші руки заплелись.
Солодка необорна сила
Стрімкою хвилею прийшла ,
Обох знайшла і підхопила
І за собою понесла.
Сон
Зорі вогненні
Травневої ночі ,
Сонати натхненні -
Вітання співочі
Птах невсипущих ,
Незримих нічних ,
Співців піднебесних
Дзвінких , голосних
Я слухав, дививсь
На палаючі зорі ,
І сну не коривсь ,
Доки роси прозорі,
Дрібненькі перлинки ,
В сріблястому сяйві
З´єднали хвилинки ,
Неквапні і зайві
В нічному чеканні ,
Бо ти все не йшла
Й по ясному світанні .
Невже не знайшла
Заповітну альтанку
Старого куточка ,
Зігрітого з ранку
Сонцем садочка ?
Чекав я чекав
І заснув ненароком ,
І наче не спав,
А визиркував оком:
Ось в вранішній млі
Світла фея кохання
Явилась мені
Попитати бажання ,
Єдине , гаряче ,
Щоб жаром палало
І серце незряче
З собою гукало
В омріяну казку
Палкої любові,
Пізнати і ласку,
І сни кольорові...
А усмішка сонця ,
Торкнувшись повік ,
Добігла лиця -
І сон мій ут ік;
Я очі відкрив,
Без сподівання
Їх вгору підвів
І збагнув чарування :
То ти , моя мила,
Мене обіймала,
Із вуст шепотіла
Й, сміючись, цілувала...
Тіні
Гадав, забув тебе ,
Забув і пристрасть і любов,
А серце все ж скребе,
Не чує молитов.
Воно, довірливе, дарма
Плекає сподівання ,
Його наруга не займа ,
Не тішать оправдання.
І не лукав йому вночі
В обіймах у другої ,
Гіркою хвилею не мчи
До пам´яті старої .
А тіні гомінкі минулі ,
Їх непокірні голоси ,
При світлі дня поснулі ,
Загаслим згарищам неси.
Останні кволі поривання
І сірий попіл почуттів,
Безсилі натякання
Загубляться між снів.
Печаль і туга невимовні
І рани болісні кохання ,
Колись загояться , незгойні ,
І підуть зпозарання.
Додав ceny bab 15 травня 2012
Про автора
Володимир Миколайович Лендич
