Увійти · Зареєструватися
 

Учасники

Потік Товари Статті Інформація

Автори / Яр Левчук / Катерина Бабкіна: «Діти мають жити в любові, а не з певною кількістю батьків»

Катерина Бабкіна: «Діти мають жити в любові, а не з певною кількістю батьків» Левчук Яр14.09.2016 Інтерв’ю0 коментарів55 views 0 13754543_10154365078154812_4178040154016602001_n Фото з особистої сторінки Катерини Бабкіної у Facebook Дитяча книжка Катерини Бабкіної «Гарбузовий рік» зібрала вже більше 70 тисяч гривень для Міжнародного благодійного фонду «Таблеточки», який опікується онкохворими дітьми. Героєм нової книги Катерини Бабкіної «Шапочка і кит» є хлопчик Шапочка, який хворіє на рак крові. 5 гривень від вартості цієї книги перераховують до МБФ «Таблеточки», щоб допомогти дітям, хворим на лейкоз. Зараз Катерина Бабкіна як режисер працює з французькою студією над повнометражним документальним фільмом про українських дітей із синдромом аутизму. Із письменницею говоримо про благодійність, досвід спілкування з онкохворими дітьми, психічні травми та літературні вподобання. shapochka_i_kyt_zaraz — Скільки грошей уже зібрали із книжкою «Шапочка і кит»? — Не скажу. — Секрет? — У мене є амбітна мета. За допомогою книжки упродовж року зібрати мільйон гривень для фонду. До нас долучаються багато людей, які захопилися книгою, цією ідею, вони створюють різні субкультурні продукти навколо неї. Наприклад, футболки з принтами, листівки, закладки, печеньки з макетами малюнків із книжки. Є тату-студія, яка набиває татуювання людям із малюнками з «Шапочки і кита». Гроші за ці послуги переводять на «Таблеточки». — Катя, це комерційна таємниця? Чому не можете назвати суму зібраних коштів? — Це не комерційна таємниця. Просто ми готуємо якусь окрему інформацію з цього приводу. Скільки уже зібрано коштів. І поки не вирахували збори з усіх каналів, говорити про якісь суми я не хочу. — Чому книжка «Шапочка і кит» написана від імені хлопчика? — Тому що це художній текст, героєм є хлопчик. І розповідь іде від першої особи. Напевно, щоби залучити читача глибше, ближче пізнати його життя й думки, бачення складної життєвої ситуації, у якій він опинився. — Чи був у вас особистий досвід спілкування з дітьми з лейкемією? — Звичайно. — До речі, у книжці є присвята цілому ряду людей. — Так. — Тут написано «моїй мамі, Богданові, коли він був маленький. Тані Шапочці, Марії, Даші і всім, хто бореться». Мабуть, Таня Шапочка… — Це людина, яка надихнула мене вперше на написання такої книги, на роботу з цією темою. Щоб не розказувати цілу довгу історію. Так, це дівчина. Вона вже не маленька. Але вона хворіла на лейкемію. — Вона вилікувалася? — Вилікувалася, купила собі футболку з принтом із книжки, набила собі тату із китом, який на обкладинці. Фото: Видавництво Старого Лева Фото: Видавництво Старого Лева — Дуже цікаве оформлення у цієї книжки. — Юлія Пилипчатіна, вона намалювала ці чудеса. Це не перша наша спільна робота. У мене були спроби оформити з іншою художницею, але мені найкомфортніше працювалося з Юлею. Для неї це теж була непроста тема, вона погодилася не одразу. Бо вона багато працює волонтером із такими хворими дітками. Для неї це дуже особиста історія. Дуже важко працювати, коли ти особисто занурений в тему. Але врешті ми зробили проект. Я дуже задоволена тим, як виглядає книга, дуже її люблю. — До цього ви знали фонд «Таблеточки», їхніх волонтерів? — Так, звичайно. Я знаю цей фонд із моменту його появи. І це вже не перший наш проект. І не останній, я сподіваюся. Подобається, як вони працюють, не зосереджуються тільки на зборах грошей. Вони змінюють саму систему на законодавчому рівні. Вони перші запровадили в Україні паліативну допомогу, взагалі створили прецедент розуміння, що це таке й навіщо воно потрібно. Вони також разом з іншими волонтерами лобіювали закон про відкриття реанімацій для рідних і досягли цього. — Які ще проблеми у вашому оповіданні? Ідеться, зокрема, про пласт сімейних проблем. Батьки головного героя розлучені… — Дуже багато дітей в Україні й не тільки зростають, що називається, в single parent home («сім’я з одним із батьків»). У Шапочки мама з татом розлучені. Шапочка живе з мамою і бабусею, у тата є нова дівчина. Мама в процесі цієї історії знаходить собі бойфренда. І всі ці люди дружать одне з одним, підтримують і разом із Шапочкою змагаються за його життя. І це нормально. Тобто діти мають жити в любові, а не з певною кількістю батьків, мені здається так. Мені було важливо про це поговорити. Фото: Видавництво Старого Лева Фото: Видавництво Старого Лева — В інтернеті я намагався знайти відгуки дітей, які читали вашу книжку. Можливо, є такі? — Діти рідко пишуть відгуки в інтернеті. У мене є прекрасна історія про дівчинку Маргариту. Їй 13 років. У мене на телефоні чохол, на ньому намальований кит і написано «thanks». Цей чохол мені подарувала Маргарита. Історія така. У мами з татом цієї дівчинки теж свого часу не вийшло. І мама тепер живе в Копенгагені з Маргаритою, а тато в Дніпрі. Батько посилає дівчинці українські книжечки. І колись він відправив Маргариті книжку «Шапочка і кит». До того вона захоплювалася якимось підлітком, який має велику групу фоловерів Вконтакті й визначний тим, що робить селфі на дахах поїздів метро. А після книжки «Шапочка і кит» Маргарита захопилася сучасною українською літературою і благочинністю. Вона попросила тата прислати ще українських книжок. Організувала презентацію цих книг сама в Копенгагені, в українській школі. І не тільки розповіла всім про книгу, а й продала їх там. І тато переказав кошти на «Таблеточки». Трансляцію цієї всієї історії вона показала мені через Перископ («Periscope Streams» — програма онлайн-трансляцій в Інтернеті. — авт.). Потім вона купила і передала мені з Данії чохол. Але, звичайно, я чула відгуки різних дітей. І їм це подобається. — Катя, що символізує кит у цій книжці? — У цій книжці кит символізує неймовірні речі, котрі існують, але які ми не усвідомлюємо поруч із собою. Я бачила живого кита й була цим вражена. Я завжди знала, що кит великий. Коли ти бачиш, як цей трамвай просто вистрибує з води, це зовсім інша історія. Ти розумієш, що це щось таке, чого ти не уявляв, доки не побачиш. Так от. Ми всі знаємо, що є лейкоз, але поки з нами це не стається, ми дуже рідко задумуємося над тим, як це насправді виглядає і що це означає для людей, які переживають такі історії. — «Видавництво Старого Лева» запропонувало вам співпрацю? — Ні. Це повністю мій проект. Вони викупили в мене рукопис. — На одну з презентацій вашої нової книжки «Щасливі голі люди» прийшов абсолютно голий чоловік. — Це була багатолюдна презентація на Книжковому Арсеналі 2016 року. Видавець розповсюдив прес-реліз про презентацію, де ми, жартуючи, написали, що якщо ви прийдете щасливі та голі, ви отримаєте книжку безкоштовно. — Хтось абсолютно серйозно сприйняв це. — Так. Таких людей було кілька. Я була дуже цим заскочена. Дуже засоромлена, мушу визнати. Я вперше в житті обіймалася з голими, абсолютно незнайомими чоловіками публічно. — Там і жінка, здається, була. — Там було двоє дівчат, які намагалися роздягнутися. Але модератор заходу дуже швидко прикрив цю лавочку. Тому що за роздягання в публічних місцях в Україні передбачена адміністративна відповідальність для тих, хто роздягається, і кримінальна відповідальність для тих, хто це організовує. А організаторами в цій ситуації якимось чином виступали ми. Але було весело й прекрасно. — В одному з інтерв’ю ви сказали, що «Щасливі голі люди» про травматичні часи для українців, 80-ті, 90-ті… — І про зараз вона також. Вона про весь період формування України. — Чи можна бути щасливим, не зазнавши особистих травм? — Я думаю, на жаль, цей світ не передбачений для того, щоб існувати, не зазнаючи особистих травм. Неможлива людина, котра не зазнала травматичного досвіду. Я не вірю в існування такої людини. Проблема тільки не в тому, з чим ми живемо. Справа в тому, як даємо собі раду з цим. Незважаючи на всі травматичні досвіди, можна й потрібно бути щасливим. Babkina Дивіться: Відеоогляд книжок «Трубачі з Підгорбиків» і «Щасливі голі люди» від Анни Лисенко — Як долають ці травми ваші герої? — По-різному. За допомогою життя й любові, працелюбності, щоденної сміливості, щирості, відсутності страху. — У мене запитання про психологію творчості. Думаю, що ключовим поняття у творчості Катерини Бабкіної є підліткова дитячість, я би вжив термін інфантилізм. Цей досвід часто переживається героями ваших прозових книжок, у поетичних творах. Мене цікавить звідки цей дискурс? — Я не поділяю вашу точку зору. І не можу відповісти на це запитання. Це не є провідною тематикою, ані провідною проблематикою. — Що є провідною проблематикою текстів Катерини Бабкіної? — Взаємодія зі світом живої людини. — Всі ми живі люди! — Точно так. Деякі люди іноді забувають, що вони живі. Мають право бути живими, мають право на реакції, емоції, свої бажання, право формувати і відстоювати свій простір. Без цього неможливо бути щасливим. Якоюсь мірою проблематика текстів — це існування конкретної людини такою, як вона є. І її можливість дозволити собі бути такою, як вона є, у світі, який теж є об’єктивним. І ефективна взаємодія цих світів. Читайте також: 10 знакових книжок малої прози останніх років від Євгенія Стасіневича Фото з особистої cторінки Катерини Бабкіної у Facebook Фото з особистої cторінки Катерини Бабкіної у Facebook — Як ви поєднуєте в собі письменницьку, журналістську та сценаристську іпостасі? — Мене часто про це запитують. Для мене це все одна іпостась. Осмислення дійсності і її трансляція, спосіб писання і спосіб метафоризації. Й оформлення в сюжетах. Це для мене в принципі одна й та сама діяльність. Завжди, незалежно від того, чи пишу я п’єсу, чи кіносценарій, чи розлогий репортаж, чи художній текст. Тому в мене всі ці речі поєднуються дуже органічно й легко. Це все, що я вмію. — Які зарубіжні філософи й письменники на вас вплинули? — Навряд чи вплинули якісь філософи. — Не читаєте філософію? — Читаю, це допомагає краще розуміти світ і себе. Але я не схильна переймати чужі погляди, розуміння, трактування світу. Мені залежить на тому, щоб зберегти свій. Це єдине, чим людина може бути унікальна. Ми в курсі того, що всі мелодії і сюжети написали й слова сказали. Зараз тільки особиста компіляція фактів, історій та досвідів може бути цінна. Тому я стараюсь уникати впливів. Час від часу щось впливає на стилістику і на якість письма. Впливають саме улюблені письменники. — Хто це? — Мені дуже близька метафорична насиченість і лаконічність Борхеса. Дуже би хотілося цього досягти коли-небудь. Мені дуже близька емоційна і гранична відверта якість письма простими словами. Це Трумен Капоте, Еліс Манро, Хемінгуей теж. Мені дуже близька сконцентрованість на персональних емоціях Анни Гавальди, хоча це не мій улюблений автор. Ще таких прикладів може бути дуже багато. Це автори, на яких я рівняюся по якості. Мені дуже подобається уміння творити світ навколо кожної речі, кожного явища. Цим мистецтвом володіє Тарас Прохасько. Фото з особистої сторінки Катерини Бабкіної у Facebook Фото з особистої сторінки Катерини Бабкіної у Facebook — Знаю, що ви працювали над фільмом. Яка його тематика? Коли його можна буде подивитися? Який бюджет? — Це повнометражний документальний фільм про дівчинку з аутичним спектром Мію, сім’я та оточення якої забезпечило їй щасливе, повноцінне і конструктивне життя. Так має бути з кожним із дітей з особливостями розвитку. Історія Мії показує одночасно і як має бути (і як це нелегко, але того варто), і наскільки суспільство ще далеке від того, щоби було як слід. Бюджет не дуже великий, це документальне кіно. Французький продакшн, який зі мною працює, володіє практично всією апаратурою і можливостями для зйомок, тільки звук ми шукали в Україні. З великою вдячністю згадую людей, які надали нам обладнання безкоштовно. Документальне кіно — це взагалі не дорого, я знаю людей, котрі роками отримують гранти і знаходять гроші на документальне кіно, але поки нічого не зняли, бо не зібрали «бюджет». Не розумію, куди вони ці гроші дівають, мабуть, беруть собі. Спілкувався Яр Левчук ДРУГ ЧИТАЧА (http://vsiknygy.net.ua/interview/46506/)

 
 

Додав яр левчук (ярослав карпець) 20 вересня 2016

Про автора

Яр Левчук (1988 р. н.) – киянин, випускник Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова. Письменник, літературний критик. Учасник різних літературних фестивалів, презентацій, літературно-дискусійного клубу.

 
Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска