Увійти · Зареєструватися
 

Учасники

Потік Товари Статті Інформація

Автори / Яр Левчук / “КОЛИ ВОГНЕННИЙ ЧАС ПИТАННЯ СТАВИТЬ…”

Вірші Володимира Патоли нещодавно вийшли збіркою у видавництві “Смолоскип”. Спеціальну премію молодому поету вручили за патріотичні твори, здебільшого народжені на війні. Пропахлі порохом рядки розповідають про складну долю і сильні вчинки українських воїнів. “Грань” – назва не випадкова. Це межа між різними світами та ідеологіями, душевний і фізичний рубікон, за який так багато українців пішли і не повернулися. Хист молодого поета помітив видавець, літературознавець давній борець за українську державність і меценат Осип Зінкевич, який допоміг надрукувати книжку. Сьогодні ми детальніше познайомимося із паном Володимиром, дізнаємося чим дихає поет і військовий кореспондент майор Володимир Патола. – Сьогодні Державна прикордонна служба України боронить суверенітет і незалежність, її бійці та офіцери стоять на кордоні й не пропускають ворожі війська. Чи складно було прикордонникам у перші дні війни? – Вартові рубежів звикли працювати в оперативно-службовій обстановці. Для нас і в мирний час немає навчальних завдань. Тому в чомусь було простіше, ніж іншим. Досвід дозорної служби і психологічна готовність звичайно знадобилися. Але згідно з законом ми «Правоохоронний орган спеціального призначення». Від наших хлопців та дівчат вимагалося знання законодавства, паспортних документів, уміння читати сліди, користуватися тепловізором чи біноклем, здатність зупинити злочинця, хай навіть озброєного, хай групу бандитів, але не вести бій з ворожими танками і піхотою під розривами ракет артилерійських систем залпового вогню. Звичайно було важко. Були загиблі та поранені. Був психологічний злам, зміна стереотипів. Важкий вибір командирів: відкривати вогонь по ворогу, за спиною якого житлові квартали, піддаючи небезпеці цивільних, чи мовчати, ризикуючи своїми бійцями. Була нестача важкого озброєння і броньованої техніки, не потрібних до війни. Але люди витримали перший найболючіший удар, виграли час щоби скоригувати систему підготовки, озброєння, техніки і тактики. Ні для кого не таємниця, що сьогодні ми в рази сильніші ніж у 2014 році. – Розкажіть про службу в АТО. – Перше відрядження у складі зведеної мобільної застави ОКПП “Київ” тривало з середини червня до середини серпня 2014 року. Ми посилювали відділи прикордонної служби «Красна Талівка» та «Мілове» в однойменних населених пунктах Луганщини. Друга ротація – з вересня 2014 року по травень 2015 року. Оперативно-військовий відділ “Краматорськ” і, відповідно, ділянка відповідальності навпроти Костянтинівки, Артемівська (сьогодні Бахмут) і Лисичанська. – У книжці “Грань” багато світлин, пов’язаних з цими місцями. На них ви з автоматом, із побратимами. Вражають знімки спаленого танка, а також - серед касок, берців та інших речей військових - засмальцьований Новий заповіт із підписом “З собою брали найцінніше”. Якою історією можете поділитися з нашими читачами? – Власне, Новий Заповіт, зафіксований на цьому фото, врятував життя декільком нашим хлопцям. Перед Дебальцевим перекривав окупантам трасу «Харків-Ростов» авангардний блокпост 128-01 «Балу». Названий він позивним капітана Ільгара (Ігоря) Багірова – офіцера 11 Батальйону територіальної оборони «Київська Русь». Багіров займав цей блокпост зі своїм підрозділом, будував на ньому перші серйозні укріплення, був тут командиром і тривалий час вів разом із побратимами ефективну оборону. Загинув під час розвідки ворожих позицій за лінією фронту. Натрапивши на ворога у безнадійній ситуації, щоби не здаватися в полон, «Балу» підірвав себе гранатами. «Прихопив» із собою кількох росіян. До останнього дня свого існування Блокпост носив позивний Ігоря – «Балу». Там несли службу і наші прикордонники. Поки дозволяла інтенсивність ворожого вогню – приїжджали на позиції волонтери. Зараз важко сказати, хто з них привіз та подарував воїнам саме цей «Новий Завіт». Туманного дня початку лютого 2015 року на позиції в’їхав російський танк Т-72. Постріл панцерника відкинув декількох бійців вибуховою хвилею на десятки метрів. Відповісти з реактивного гранатомета заважала відстань і бетонні блоки за спиною. Через помилку механіка-водія залізний монстр втратив можливість рухатися. Наші хлопці, серед яких, зокрема Олег Венгер і Віталій Тининика, у ході короткої сутички взяли в полон екіпаж та захопили бойову машину. Бійці 128 бригади Збройних Сил України та Оперативно-бойової прикордонної комендатури «Могилів-Подільський» побачили побратима, який сидячи на землі з протитанковою гранатою в руці без запобіжної чеки готувався якнайдорожче продати своє життя. Важка контузія не дозволяла йому нормально рухатися і розуміти, що відбувається. Пальці заклякли. Один із воїнів не розгубився, забіг у бліндаж, схопив з полиці «Новий Заповіт» і схилився над товаришем: «Тобі треба в лікарню. Але заприсягнись що повернешся до нас і далі будеш битися поряд з нами. На Біблії заприсягнись!» Постраждалий рефлекторно відпустив ручку важкої гранати і поклав праву руку на книжку. Лічених секунд вистачило для того, щоби РКГ-3М полетіла в найближчий кювет і вибухнула вже там, не покалічивши нікого зі своїх. У пекельну ніч виходу з Дебальцевського плацдарму хлопці не брали зайвого. Кожен грам був на вагу золота. Відстрілюючись, пересідаючи з підбитої машини на іншу цілу, проходячи кілометри пішки під обстрілами поміж мінними полями, багато не понесеш. Але цю книгу вони винесли. На жаль, у тому числі серед моїх колег прикордонників, з блокпоста 128-01 щасливо повернулися далеко не всі. Восьмеро хлопців отримали поранення різного ступеню важкості. Герой України старший лейтенант В’ячеслав Семенов, командир останнього прикордонного наряду на блокпосту, зумів зберегти своїх людей, усю зброю, не здати жодного метра довірених позицій, але заплатив за це власним життям. 17 лютого 2015 року. В умовах кругової оборони. За декілька годин до команди підрозділу на відхід. На захисті кордону – Поговорімо про книжку «Грань». Мистецьке оформлення Вашої поетичної збірки досить оригінальне. Хто над нею працював? – Автор обкладинки – литовська художниця і волонтер Беата Куркуль. Вона давно допомагає військовим. Жінка працює графічним дизайнером у міжнародній компанії. Це грамотний професіонал, художник від Бога. Людина, дуже глибока. Чи не кожен герой її картин має свій прототип. Не відкрию таємниці, коли скажу, що спеціально просив Беату не писати обкладинку з мого силуету. Книжка присвячена всім хлопцям та дівчатам, які захищають Україну. Це пережиті у певній обстановці емоції. У багатьох з нас вони дуже схожі. Щоби створити обкладинку художниця прочитала дві сотні сторінок, від першої до останньої букви, довго спілкувалася зі мною. І звичайно, як справжній волонтер, кошти, отримані за роботу від видавництва, використала на закупівлю нічого прицілу. Хлопці давно про нього мріяли. Не буду говорити куди конкретно поїхав «помічник», але працює там гарно. – Перед ким прихиляється військовий? Перед Усевишнім? – Всевишнім, Пам’яттю друзів, Батьківщиною. Перед чимось іншим справжній воїн схилитися не може. Меч, зброя хрестоносців, має давній символічний зміст. Лезо у нього не занесене вгору для удару, а навпаки – спрямоване вниз. Воїн опирається на зброю, як на хрест, як на віру, як на власну витримку і волю. Втомлений після бою, але ще сильний. Віддає шану, щоби, відпочивши декілька секунд, продовжити свою справу. Не бездумно, але без сумніву. На скелях змальовані грань світла і тіні. Сонце, що виглядає з-за хмари, гріючи спину та освітлюючи шлях вперед, не залишає варіантів майбутнього результату боротьби. Це буде перемога. Дід мороз на фронті – В передмові книжки ви дякуєте Осипу Зінкевичу. Як він дізнався про поетичну творчість майора Володимира Патоли? – У шкільні та студентські роки я цікавився історією. Навчальна програма коригується кожною наступною владою на свій лад. Знати її треба, але справжній досвід, дух епохи та інформацію для аналізу несуть літературні твори – спогади очевидців та учасників подій. Тож відібрану у нас радянськими фальсифікаціями частину минулого довелося вивчати за творами Бориса-Антоненка Давидовича («На шляхах і роздоріжжях»), Марії Савчин («Тисяча доріг»), Василя Кучабського («Історія січових стрільців»), Юрія Горліса-Горського («Холодний Яр») та багатьох інших. Людям, які самі пройшли буремним шляхом патріота, є що сказати. Тільки якщо Ернест Хемінгуей чи Еріх Марія Ремарк відомий кожному школяру в усьому світі, то українських літераторів-практиків ми, на свій сором, часто не знаємо самі. Більшість згаданих видань, заборонених у радянські часи, і не надто відомих у перші роки незалежності України, з’являлися саме завдяки видавництву «Смолоскип». Там же проводилися літературні заходи і презентації, які ми не без задоволення відвідували студентами. Осип Зінкевич, засновник «Смолоскипу» – «жива легенда». Його власні спогади «Щоденник» рекомендую прочитати усім, хто хоче знати більше про класичні механізми нападу й захисту одвічного ворога України – Кремля, та способи боротьби з ними. Коротка зустріч з паном Осипом понад десять років тому в ході публікації одного з моїх перших віршів у збірці, присвяченій річниці бою під Крутами, не могла не запам’ятатися мені, а, як виявилося пізніше, – і йому. Після нашого інтерв’ю стало відомо про зйомки документального фільму “Перехрестя Балу”. Кінострічка розповідатиме про найгарячіші дні блокпоста 128-01. Робота над фільмом почалася з інтерв’ювання майором Володимиром Патолою воїнів по свіжій пам’яті, одразу після їхнього повернення в розташування підрозділу за півсотні кілометрів від лінії фронту. Незважаючи на стрес, хлопці розповіли деталі, безцінні для історії. Згодом проект отримав підтримку Держкіно. Режисером фільму виступив Євген Коваленко, сценаристом – Георгій Спасокукоцький. Організаторами зйомок – Збройні Сили, Державна прикордонна служба України, студія «Форпост». До реконструкції подій запрошені їх учасники. Творча група обіцяє невигадані історії сучасних борців за волю України. Презентація фільму широким глядацьким колам запланована восени 2017-ого року. Прапор на блокпості Розмову вів Яр Левчук Фото з особистого архіву майора Володимира Патоли СМОЛОСКИП УКРАЇНИ (http://www.smoloskyp.org.ua/main/1870-2017-04-04-19-42-25.html)

 
 

Додав яр левчук (ярослав карпець) 07 квітня 2017

Про автора

Яр Левчук (1988 р. н.) – киянин, випускник Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова. Письменник, літературний критик. Учасник різних літературних фестивалів, презентацій, літературно-дискусійного клубу.

 
Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска