Олександр Бердо

Ковалюю я з 2000 року. Ніде цьому не навчався. Вчителів не мав у цій області, хіба що БАТЬКО з дитинства чарував красою витворів предметів домашнього вжитку — і був завжди прикладом, орієнтиром, перетворюючи дерево, метал, скло чи плексиглас у чудові довершені речі. А вже мені дуже хотілося повторити хоча б щось із тих речей, щоб вони були схожі на батькові нехай хоч одним квадратним сантиметром в який я намагався вкласти все тепло маленької дитячої душі. Бо прийде бабуся Одарка, погладить зашкарублим від роботи п`ястуком батьком зроблену полицю чи стільця, двері чи ліжко — і скаже: «Ну паразіт…і вилиже-ж як ото язиком наче…» — і так же ж хотілося бути таким- же «паразітом».

Потім було життя. Був шлях. Був пошук, пошук мабуть, себе самого — і десь тут, серед залізяччя, серед гарячого заліза, під бухкання молотків що облизують метал, серед іскор, серед диму серед ображеного сичання гарячого металу у воді я й знайшов отого «себе самого».

Про це багато говорити можна — але краще робити — щось зародиться в кузні, вичиститься, вилижеться — і стоїть залізо у всій величі своїй і той, через чиї руки прийшло воно у світ, у німому захопленні ходить навколо день і два, і три… Аж поки фарба не приглушить безмежну дзвінкість живого металу… Що іще тут скажеш?..

Учасники

Art-Vertep