Оринка Григоренко

Якщо можна, сама про себе не писатиму. Не люблю чомусь писати слово «я». Хай за мене говорять мої любі друзі :))

Як я зустріла Оринку

Був вогкий та чорно-сірий зимовий день. Як і щодня, ми… вийшли на прогулянку Бібркою. Я провадила свій кортеж (візочок та старшого сина), засинаючи на ходу… Раптом побачила, що мені назустріч йде молода струнка дівчина з дитячим візочком. Щось у її вигляді змусило мене прокинутись. Я подумала: «Напевно, дитинка народилася зовсім недавно. Це, може, й перша прогулянка. У мами сяючі очі, які жадібно вбирають світ. Напевно, ця молода жінка дуже скучила за волею… Нічого. Тепер все буде багато краще… Волі буде все більше… Настане літо, і взагалі, все буде класно.» Передчуття цієї «класності» я побачила у погляді дівчини, і навіть пораділа тому, що й мене зачепив цей потужний промінь… Орися ще й виглядала… Впадала в око струнка фігура, зі смаком підібраний одяг та імпортовий фотоапарат на шиї….

Тут трапився нам невідомий кіт, який і послужив приводом для початку розмови… Я одразу стала розповідати про новостворений сайт Бібрка-сіті, тому що було чомусь одразу зрозуміло, що саме ця тема Орисю зацікавить, і тому буде шанс не роз’їхатись із нашими візочками зараз назавжди, як це часто буває з випадковими знайомими. І знайомство таки продовжилось. І я щиро цьому рада.

Тетяна Максименко

…Наша післякупальська симпатія була взаємною ;-) Ти прекрасна :-)

Орисю! Я до тебе, як до церкви: у неділю рано, не снідавши, поголений і красно вдягнений :-)

Олег Карпинець