Увійти · Зареєструватися
 
 
Потік Афіші Інформація

Матвій Борисович Коган-Шац

Матвій Борисович Коган-Шац народився 6 листопада 1911 року в місті Могилів-Подільську в родині провінційних артистів. У хлопця було три брати, але художником став лише він.

Батько помер рано, під час громадянської війни, а матір, залишивши молодших дітей з родичами, разом з старшим сином Володимиром, який у майбутньому став артистом, продовжувала гостролювати по Україні та Білорусії.

Згодом вся сім’я переїхала до Одеси, тут хлопчик отримав початкову освіту в місцевому хедері (єврейській школі для хлопчиків). Матвій рано почав працювати в театрі декоратором. З юних років його цікавили два зайняття : гра в шахи та більярд і мистецтво. Навчатися живопису він почав в Одеському художньому інституті і його першим вчителем став відомий художник Теофіл Борисович Фраєрман (1883-1957). У 1934 році Коган-Шац переїхав до Києва і продовжив освіту в Київському художньому інституті, який закінчив у 1939 році. В той час тут викладали такі знані майстри пензля як: Федір Кричевський (1879-1947), Карпо Трохименко (1885-1979) та Олексій Шовкуненко(1884-1974), з Москви приїздили корифеї, наприклад, Борис Володимирович Йогансон (1893 - 1927), а дипломну роботу у Когана- Шаца приймав Євген Лансере (1875 - 1946).

З періодом навчання Матвія Борисовича в інституті пов’язаний цікавий випадок. Чомусь студентський квиток йому видали на ім’я Іллі, і потім багато художників пам’ятали його, як Іллю.

Відразу після закінчення інституту Когана-Шаца призвали до лав Червоної Армії. Спочатку – червоноармійцем, а потім, коли за наказом маршала Тимошенка, всім призивникам з вищою освітою присвоїли офіцерське звання, Матвій Борисович став лейтенантом інтендантської служби та служив художником при штабі 20-ї армії генерала Ремезова.

Ще до армії Коган-Шац одружився зі студенткою Київського університету Гитою Злоїч. Молодята мешкали в глибокому підвалі, з довгим коридором, по сторонах якого мешкало 12 родин. Тут подружжя жило до 1954 року.

Під час війни Гита Вольфівна працювала медсестрою у фронтовому шпиталі, а в 1944 році перевелася до свого чоловіка, який в той час служив в політвідділі армії в місті Оренбурзі. Під керівництвом Матвія Борисовича знаходився згодом відомий поет, автор віршів до багатьох популярних пісень, серед них – «Весна на Зарічній вулиці», «Слов’ї», «У міському саду» – Олексій Фатьянов.

У 1945 році подружжя Коган-Шац повернулося до свого помешкання в підвалі, там вони жили до 1954 року, коли отримали квартиру.

У 1947 році Матвій Борисович вступив в Спілку художників і в цей період він починає брати участь у виставках : всеукраїнських ( з 1947 р.), всесоюзних (з 1957 р.). Пізніше його роботи будуть представлені і за кордоном (Італія , Франція , Югославія – 1968 р., Японія –1970р., і т.д).

Матвій Борисовичу глибоко поважав видатних пейзажистів: Ісаака Ілліча Левитана (1860-1900) та Ігоря Еммануїловича Грабаря (1871-1960) і їх творчість було для нього взірцем. У нього було особливе ставлення до природи. Він просто малював її: захоплено, не намагаючись надати їй певного настрою.

Природа – це все, що необхідно людині для життя. І ми так до неї звикли, що навіть не думаємо про її неповторну, мінливу красу.

Весною з землі з’являються перші паростки, і здається, неначе малюк робить перші несміливі кроки. Влітку квіти вдягаються в свої пишні барвисті шати, а восени небо вкриває срібним серпанком дощу пожовкле листя. Своїми барвами і незбагненною красою вона вабить до себе художників і поетів.

Художник писав ландшафти без слідів аграрної чи індустріальної діяльності. При тому, що він просто обожнював природу, марив нею, його зовсім не приваблювала поезія. Майстер бачив все перед собою – гомінкий ліс, тиху річечку, або куточок міського парку і щоб схопити швидкоплиинну мить, писав роботу швидко, за один сеанс. Він дуже любив писати сніг, який грає на сонці, неначе коштовність і поскрипує під ногами подорожнього, як незвичайний музичний інструмент. Матвій Борисович намагався зрозуміти і донести до глядачів красу природи.

Найщасливіші місяці свого життя він провів в містечку Седневі на Чернігівщині, наприкінці життя він присвятив цілу серію пейзажів цій мальовничій місцевості. Тут Коган - Шац не тільки писав чудові пейзажі, але й спілкувався з друзями. Матвій Борисович товаришував з художниками: Сергієм Григорьєвим та Миколою Глущенком, які були близькі йому за станом душі. Про художника залишився такий спогад. Під час перерви Матвій Борисович витирав пензлі об свій одяг, сідав перекусути і запрошував всіх охочих. Він розламував кольоровими руками окраєць хліба, діставав кавун, розбивав об коліно і пригощав усіх охочих.

В Києві над квартирою майстра знаходилась майстерня художника Валентина Литвиненка, який був людиною різнобічних інтересів – живописець, графік, він сам писав та ілюстрував дитячі казки. Кожного вечора Валентин Гаврилович прииходив до свого друга і вони починали грати в шахи. Цей ритуал не порушувався протягом тривалого часу.

Останні роки життя Матвій Борисович тяжко хворів та був самотнім (його дружина Гита померла кількома роками раніше). В 1989 році відбулася перша персональна виставка художника, того ж року помер і сам Коган - Шац.

Роботи художника представлені в художніх музеях Києва, Полтави, Миколаєва, Бердянська, Алупки, а також в приватних колекціях.

Чернігівський обласний художній музей має в своїй колекції 4 твори, які належать пензлю Матвія Когана-Шаца.

Художник написав пейзаж «В парку ім. Т. Г. Шевченка» і хоча він не любив міського життя, з його шумом та людською метушнею, але цей острівець спокою і тиші вабив митця і Матвій Борисович зобразив його на кількох своїх роботах.

На картині зображені діти та жінки, які гуляють в зимовому парку та милуються його засніженою красою. І здається , що за всім цим задумливо спостерігає зі свого постаменту бронзовий пам’ятник великому Кобзарю.

Цікава історія створення цього скверу. Він був закладений в 1860-х роках і тричі змінював свою назву (Університетський-Миколаївський- ім. Т. Г.Шевченка). Зараз парк з фонтанами та дитячим майданчиком є улюбленим місцем відпочинку киян та гостей столиці.

Твір «Туманний ранок», Матвій Борисович виконав в 1982 році. Нарешті тривалі зимові морози змінюються довгоочікуваним весняним теплом. І хоча ще залишаються поодинокі плями снігу, дерева та кущі стоять, загорнуті в туман, але крізь нього світить рожеве сонечко. Природа ще не прокинулась від зимового відпочинку, але вже скоро прилетять пташки з теплих країв та рознесуть навкруги весняні нотки. Іншою є весна на картині «Поля України»- насиченою зеленню та темними кольорами зораного поля.

Ми ніби відчуваємо переддощове дихання природи, її чекання. Високі лугові трави та гілки дерев схиляються під сильними поривами вітру, небо затягнуте темними дощовими хмарами. Ось – ось піде дощ. Таким є динамічний пейзаж «Перед дощем».

Дивлячись на ліричні картини Матвія Борисовича розумієш, що художнику вдалося збагнути невловиму красу рідної природи.

Олександра Острякова, http://www.prostir.museum>

 
 

Учасники

ceny bab

 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска