Учасники

Павло Коробчук презентував"Священну книгу гоповідань" у Львові

22 жовтня в книгарні "Є" відбулася презентація "Священної книги гоповідань" Павла Коробчука - письменника, журналіста, музиканта. Автор поетичних збірок "Натщенебо", "Цілодобово" у співавторстві з О. Коцаревим і Б. Горобчуком, "Кайфологія", "Динозавр", "Мерехтіло", роману "Море для шульги" знову повертається до прози, музично-поетичної прози властивої тільки йому.

 

"Священна книга гоповідань" , такий собі реквієм по гопникам, нерукотворний пам'ятник пацанчикам з району. Вона містить 11 оповідань, перепрошую, гоповідань, 11 епізодів з життя трьох братів-гопників: як розбишаки дорослішають, старіють, не з книжок, а з власного досвіду дізнаючись про закони цього світу, духовність і любов.

 

Перше гоповідання "Чьо" з'явилося понад 2 роки тому і разом з творами Андрія Кокотюхи, Юрія Андруховича, Володимира Карп'юка увійшло до антології "Гопак". Далі Коробчук, як іноді трапляється з письменниками, не схотів відпускати героїв -  написав другу і третю розповідь, зрештою прожив з ними ціле їхнє життя: наприкінці книги вік братів перевалює за 70 .

 

До речі,  їх трьох звуть Іванами. Що спонукало батьків назвати всіх однаково? Здогадуємось, родину просто не обходило, ні як зуть синів, ні де вони, ні чим живуть. Щоб не заплутатись Івани між собою називали одне-одного скорочено: І-раз, І-два, І-три, - як вальс.

 

Годі й уявити, щоб котрийсь із трійці влаштувався на роботу, створив сім'ю і відокремився від решти, хоч спроби, природньо, були.Та жоден, здається, ніколи  порушив би ритму цього загадковоно вальсу: І-три просто не зміг би існувати без І-два та І-два. 

 

Четвертий, хто завжди був поруч із братами - Господь. В юності Івани кепкували з релігії, але з роками сильніше відчували Божу присутність. У кожному оповіданні письменник намагається показати парадокс ситуації, ефект бумерангу, водночас, промовистою деталлю(такою, щоб збагнули й недалекі Івани) вказати шлях до духовності. Деякі висловлювання хлопців на початку книги шокують, багато читачів подумають: хіба так можна говорити про святе? Але це, переконує автор, лише на початку. Минуть роки, герої поглянуть на світ крізь призму досвіду, подорослішають і все збагнуть. Каже: "Я знаю, Львів - релігійне місто. Повірте, я теж, як Львів".

 

До-речі, Галицька столиця - останнє місто, де презентують "Священу книгу гоповідань", майже за рік після першої презентації у Києві. Не відбулось ії представлення і на Львівському форумі видавців, лише 22 жовтня 2015-го, після дощику в четвер. А між тим добра частина книги написана саме тут, на одній з паркових лав міста Лева. 

 

Цікаво, за гопниками Павло Коробчук теж у Львові спостерігав? Звідки поетові, сину Петра Коробчука, голови Волинськоі спілки поетів так багато відомо про гопників? Говорить, то все спогади з підліткових років у Луцьку, коли носив довге волосся. Був легкою для пацанчиків здобиччю, але завжди щастило обійтися легким переляком. Одного разу вже в Києві на нього наїхала зграя кремещних хлопців в адідасках. Так званий, бугор (не найвища, але висока сходинка в ієрархії гопників) спершу зачепився за надто правильне мовлення, а потім запитав, що можна почитати з психології, мовляв, вступає до університету, на психологічний факультет. У письменника очі на лоба полізли, (психолог?).Перший, хто спав на думку Карнегі, гопник(це навіть звучить дивно)подякував, мирно розійшлись. Знав би амереканський конфліктознавець, що врятував українського митця від тілесних ушкоджень, а можливо, допоміг грозі району знайти нове призначення в житті.

 

У передмові Андрія Дністровського читаємо:"…у приватних "польових спостереженнях" помічав, що серед теперішніх докторів наук та інтелегентів, включно з політиками і посадовцями, не кажучи про бізнесменів, міліціянтів, заслужених діячів науки і техніки, трапляється гопів куди більше аніж, власне, серед тих нещасних виплодків соціального дна, позбавлених вибору..."

 

Персонажі "Священної книги про гопників" мають ті самі ціності, що і більшість людей, час від часу нехтують ними, визнаймо, як більшість. Гоповідання - така собі збірка прич, 11 доказів того, що не треба бути винятково розумним, достатньо і хлопського(пацанського) розуму, щоб осягнути скальні істини, сенс буття.

Ксенія Янко