Автори / Ольга Куришко / Гостя
Зовсім самотня кімната. Безлад. Такий безлад може бути лише в чоловічих кімнатах.
Зараз він курить на балконі. Сіре, засніжене місто перед ним. Светр не гріє. Та то байдуже.
Чиїсь теплі руки закривають очі.
- Відгадай, хто?
- Не знаю.
Він вивертається з обіймів. І ось перед ним дівчина. Худенька, зі світлим волоссям у легкому сарафані, боса.
- Холодно в тебе тут. – вона не говорить. Слова самі спливають у голові. Вона лише кидає на нього погляд.
- Так, холодно. На дворі ж зима.
- Нічого, я люблю зиму.
- Хочеш кави? – це перше, що спало на думку.
- Так, будь-ласка. – це ти перший. Мені ніколи нічого не давали.
- Зараз. Ходімо.
- Я тут почекаю
Занадто довго кипить чайник. Занадто довго шукаю ложечки. А може вона піде?! Може вийду, а її нема?! Він забігає на балкон з чашкою кави та пледом.
- Ось. Я не знаю скільки цукру. Я поклав як собі – 2 ложки.
- Отже і мені підійде. Дякую.
Вона п’є маленькими ковтками. А він знову курить.
- Слухай, відпусти мене.
- Та я ж тебе не тримаю. Ти тільки-но прийшла до мене … сама.
- Та я вже довго з тобою. Сьогодні я сама вирішила прийти до тебе і попросити.
Вона ставить чашку на підлогу, скидає плед з плечей. Наче на крилах злітає і стає на перила.
- Ти, що здуріла? Впадеш!
- Та я ж завжди літала. Тільки ти забув про це. Я ж твоя мрія. Відпусти мене. Мені набридла ця кімната.
Він мовчить. Не кожного ранку з тобою стаються такі дива. На жаль. Ось вона вже робить крок.
- Якщо не відпустиш, то я впаду і розіб’юсь.
- Добре. Та що я повинен робити?
Вона посміхається.
- Нічого. Просто заплющ очі і скажи бувай.
Він сильно зажмурюється. Вона йде по повітрю. Ось вже зникла. Він розплющив очі. Її не має. І тільки пошепки:
- Бувай.
Додав Art-G 25 березня 2008
Про автора
Биография Предисловие (не обязательно) В сердце каждого человека есть дверь, в которую он не пускает даже дневной свет. Заходит он туда поспехом, чтобы тайна не ускользнула из темноты. А эта тайна есть в сердце каждого.
