Мамай – чоловіче віддзеркалення мами, матері, берегині; воїн, батько роду. Степові, курганні статуї в народі називалися Мамаями. Відомий нам запорозький Козак Мамай – це лише доволі пізній та канонізований образ. Насправді він прийшов до нас з історичної далечини, з архаїчної давнини, і літ йому багато тисяч. На Сході існує ідея «тисячі Буд» як безмежності його втілень. Українці ж століттями вшановували свого «лицаря Правди», свого духовного оберега. Знаємо, передусім, мальованих Козаків – чи не в кожній староукраїнській хаті. На часі – відродження скульптурних Мамаїв: малих і великих, курганних кам’яних та легких «ефірних», безколірних та барвистих. Про нього написано багато. Він – давній символ-архетип. «Поза, вираз обличчя, чуб – «оселедець» з’явилися ще в індоєвропейському середовищі; вони й досі зберігаються брахманами Індії. Штоф у козака відсилає нас до священного напою аріїв соми. Стріли й лук над плечима можна розглядати як традицію магічного інструменту для «проколювання» часо-простору. Кінь Мамая біля дерева – вказівка на кінське дерево індо-аріїв, присутнє у складних жертвоприношеннях... Із Далеким Сходом Козака Мамая споріднюють не лише паралелі формальних рішень, а й глибока медитативна сутність...» І все ж Він невідомий та загадковий. Він без імені, він – той, що творить гармонію та встановлює зв’язок з потойбічним. Його простір – степ, його воля – кінь, його дума – поза земним.

Додав Art-Vertep 28 липня 2008