Олег Жижиян

Як й інші його ровесники, він народився під кінець розпаду Радянського Союзу, потім його дитинство проходило в простій, пострадянській сім’ї . Вперше спробував себе в поезії ще у школі, як то б не було дивно, перший вірш був ліричним, просте дитяче кохання дало можливість реалізувати себе в майбутньому. Щодо майбутнього, то планує видати книгу, та збірку своєї поезії й прози.

Тим часом навчається на юриста, в Чернівецькому Національному Університеті ім. Юрія Федьковича. Знає що таке спілкування з людьми, яку можна дати пораду в тій, чи іншій ситуації . Завжди привітний, незалежно від його настрою.

На сьогодні йому вже 18. Сам про себе каже, що: «не ангел, не мачо й не романтик…а тільки схожий на таких персонажів.» Слід додати, що у вільний час займається фотографію та просто обожнює очі дівчат, втрачається вся самовпевненість коли дивиться у ті ж самі вічі , очі дівчат. Для нього жінка — це щось велике, божественне, досконале, ідеальне — водночас таке вредненьке, зі своїми безглуздими питаннячками та якимись дивакуватими вибаганками, типу «хочу те, але насправді такого нема , краще візьму інше»