Автори / Володимир Даниленко / Про смерть, що приходить гарно
Якщо у мороці густої ночі у вуличках старого Києва ви здригнетеся від того, що злякано завила автомобільна сигналізація і з будинками почало діятися щось дивне – втікайте що є духу у свої готельні номери, лабіринти метро, замикайтеся у своїх домівках: то прокинулися кам’яниці. Відтепер і до ранку у місті пануватимуть цементовані русалки, велетенські жаби, атланти й атлантюки, каріатиди та восьминоги. Шумітимуть кам’яні рибальські сіті і потиратимуть спини скульптурні слони. Заправлятимуть усім тим ожилим панством Медуза Ісіда з Банківської, Повітруля з будинку з химерами та Горгуля з Великої Житомирської.
Вони розминатимуть затвердлі кості і зухвало походжатимуть вулицями, перегукуючись між собою. Плакатимуть від нещасного кохання і насміхатимуться з чужого горя. Сперечатимуться і заздритимуть одне одному, пліткуватимуть про себе і про люд, що швендяє попри них удень. Або скрушно мовчатимуть під тягарем власної долі. Все, як у нас, тільки тяглістю в сторіччя.
Але ні, не втікайте. Краще зачаїться десь поблизу. Якщо пощастить – дізнаєтеся багато неймовірного про них, каменюк, і про нас, людей. Повірте, вони знають більше.
Можливо, саме вам поталанить почути історію про фатальну жінку, що час до часу з’являється, аби подарувати своє кохання якомусь видатному чоловікові і забрати за це його життя – кохання у стилі бароко.
«Кохання у стилі бароко» Володимира Даниленка - далеко не лавсторі у містичних замальовках ожилих київських кам’яниць. Це детектив, у якому винуватець злочину – смерть у червоному капелюшку, свідки – кам’яні скульптури будівель, а речові докази зашифровані у кросворді, який захопливо розгадує сам потерпілий. Це роман-загадка, розкрити яку не вдається аж до останніх сторінок. Загадала її чарівна чорноволоса жінка з поглядом, який наперед знає, чим усе закінчиться. Розгадати її може тільки головний герой, архітектор Валерій Колядевич.
Юлія Маринчук прийшла до Колядевича зі своєю загадкою, а точніше кросвордом, сама, пообіцявши за розв’язання щедру винагороду. Збентежений такою пропозицією архітектор не мав спочатку наміру бавитися з кросвордами. Однак вир закоханості та невідворотність долі штовхнули його у пошуки таємних знаків, зниклих будівель, давно зотлілих людей, привидів, навіть самого диявола.
У пошуках тринадцяти розгадок до кросворду Колядевич і Маринчук поринають з головою у понад сторічну історію Києва. Вони блукають зимовим містом у пошуку підказок, зашифрованих у вказівках до кросворду. Кожен віднайдений будинок, напис чи людина – лише маленький натяк на розгадку, частинка пазлу, який ще треба скласти докупи.
У нетрях пожовклих архівів і заклятих книжок Колядевич вичитував страшні таємниці киян, які на віки проклинали своїх ворогів, а заради кохання, слави та багатства вклонялися ідолам, продавали душу дияволу. За порадами він звертався до найсильніших ворожбитів столиці, та дізнавався від них лиш те, що за ним самим ходить смерть. Навіть шукав зустрічі з мертвими, бо лиш вони знають все і ніколи не збрешуть.
Вечорами, насолоджуючись вином і обіймами коханої, Колядевич розповідав десятки дивовижних легенд, які розвідав за день. Про будинок, з якого випадають камені, про браму, яка нікуди не веде. Про отця, ім’я якого не можна вимовляти вголос, бо інакше у місто проникне диявол. Про жінку, яка збожеволіла, спіткнувшись на сходинці, по останню коханку архітектора Владислава Городецького і ще багато інших.
Крок за кроком йому всміхався успіх – клітинки кросворду поступово вдавалося заповнити потрібними буквами. Але – чомусь усе котилося шкереберть. Через книжку, яка не любить чужих рук, вмирає товариш, що дав її Колядевичу. Юлія стає щодень дратівливою і злостивою. Її холоднокровні докори, брехня і навіть зрада пробуджують у Колядевича страх та інстинктивне прагнення – втікати. Але втекти він не може. На ранок вона знову приходить люб’язна та мила і підганяє розгадування кросворду.
Врешті, у цій шаленій гонитві за підказками Колядевич робить непоправне – відтепер через нього у місто проник, попри заклинання отців-уніатів, і безпечно прогулюється вулицями той, хто вважає себе справжнім господарем цього переповненого розкошами і ницими людьми міста. Він був тут господарем ще ген, коли й не було кам’яниць, які розповідають нам цю історією. А може, й завжди. Тут і зараз його всі люблять. Його приймають у найкращих домах і пригощають найсмачнішими наїдками. До нього стають у величезні черги, аби одним розчерком пера одержати звання президента, парламентське крісло, світову славу, а за це віддати такий мізер – всього лиш душу.
Що ж, для Колядевича – це єдиний спосіб дізнатися наступну букву у кросворді. І він її вписав. Він вписав їх усі. Розгадав тринадцять загадок Юлиного кросворду, і ту останню, про жінку в червоному капелюсі, що забирає життя видатних людей.
На Святвечір, коли залишилося лиш прочитати ту фразу, заради якої стільки було пройдено, вона прийшла до нього додому. Як завше чарівна і спокуслива, з брошкою у вигляді чорної сарани з черепом замість голови. Вона мала для нього сюрприз, але обіцяла показати згодом, у нічному клубі, не тут. У сутінках нічного клубу вона подарувала йому мокру жовту лілію, яка ще пахла річковим мулом. І нарешті дістала свій сюрприз – червоного капелюха. Останнє, що вона сказала йому – Vade mecum: ходімо зі мною.
Кохання у стилі бароко – це роман про вічне кохання і минуще життя, про гарячі серця кам’яниць і холодні душі людей. Про життя, розміняне за монету, і смерть, що приходить гарно. Про магію поруч – на стінах будівель, а може, і в нашій долі. Просто ми ще про це не знаємо. Ще не час.
Коли у мороці густої ночі зачуєте на Банківській скрегіт сторічних химер – не лякайтеся. Вони не найжахкіші володарі цього міста.
Марта Кривецька, Буквоїд
Додав Art-Vertep 27 лютого 2010
Про автора
Володимир Даниленко закінчив факультет української філології Житомирського педагогічного інституту й аспірантуру Інституту літератури НАН України. Кандидат філологічних наук.
