Автори / Василь Шкляр / Гайдамаки ХХ століття
Свого часу після перемоги роману «Ключ» Василя Шкляра у конкурсі «Золотий бабай» серйозно заговорили про появу цікавої для масового читача літератури. Наприкінці дев’яностих вихід чи не кожної нової книжки нагадував тоталізатор – а раптом це наш майбутній бестселер, на який усі так давно чекали? З тих пір наклад «Ключа» перевищив дванадцять тисяч примірників, його можна назвати радше лонгселером, що більш характерно для ситуації на вітчизняному книжковому ринку.
Шкляр був далеко не новачком у письменстві, коли до нього прийшла слава популярного автора. Але саме після успіху «Ключа» він зрозумів, за чим скучив сучасний читач. Тож поєднання захопливого пригодницького сюжету і класичної оповіді стало успішним рецептом Шкляра.
Новий роман письменника «Чорний ворон» (в іншому видавництві вийшов під назвою «Залишенець») створений за тим же принципом – для людей. Особливо для тих, хто зростав на історичних романах і пригодницьких фільмах. Якщо коротко, цей роман для людей, які навряд чи звикли зачитуватися перед сном модерністськими вивертами Пруста чи Вірджинії Вулф. Це просте, як галетне печиво, лінійне письмо із чітким ідеологічним посилом, розрахованим на аудиторію, яку не треба ні в чому переконувати, з якою не потрібно вести діалог чи полемізувати – вона прийме цей роман «на ура».
Дехто називає «Чорного ворона» дискусійним твором. Звісно, у колі істориків можна довго з’ясовувати, чи коректно події 20-х років у центральній Україні назвати громадянською війною, а чи це була запекла російсько-українська бійня. Щодо самого роману, то дискусія може точитися, як мені здається, лише навколо одного питання: наскільки він відповідає літературній сучасності і культурному контексту взагалі? В решті питань «Чорний ворон» настільки однозначний, що полемізувати особливо немає з чим. Хіба з тим, що «у всьому винні жиди» і доводити, що це не зовсім адекватна позиція для художнього твору?..
Отже, народний отаман на прізвисько Чорний Ворон хвацько стинає голови москалям, найманим китайцям, жидам, побратимам-зрадникам і всім, хто підпадає під внутрішній трибунал Холодного Яру. Він гуртує довкола себе рештки повстанців, які вирішили будь-що протистояти радянській владі на місцях, керуючись гаслом «на могилах проростає мета». Бойова подруга Тіна допомагає отаманові вести підривну діяльність і переправляється за Збруч разом із маленьким сином іншого холодноярівського героя – Веремія. Нальоти, бої і перестрілки, публічні страти, ґвалтування і кастрація – подієве наповнення роману. Професійним патріотам особливо сподобається момент, коли кожного, хто не знає слів українського гімну, холодноярівці розстрілюють. Читачеві не потрібно замислюватися, в книжці все зробили за нього – ворогів одразу назвали «мордатими кацапидлами», а позитивного персонажа – нестерпно красивим юнаком із волошковими очима. Підпільники надихаються найкривавішими рядками з поезії Шевченка, якщо грабують подвір’я людей чи крамниці – то винятково заради звільнення батьківщини, а якщо стягують з трупа москаля галіфе – то щоб не пропадало.
Читання роману «Чорний ворон» чимось подібне на перші імпортні фільми про монахів Шаолінського монастиря із Брюсом Лі. Море крові, японські окупанти, помста за вчителя, одним словом – маса задоволення і завжди зрозуміло, хто ворог. Спробуйте довести любителям цього жанру, що фільми того часу були досить наївними і малохудожніми.
Роман, безумовно, відкриє безліч цікавих фактів тим, хто ніколи не замислювався над феноменом Холодного Яру і не читав однойменну книжку Горліса-Горського. Дехто з колег Шкляра по перу навіть заявив, що «Чорного ворона» слід вивчати у шкільній програмі – настільки він повчальний і виховує почуття патріотизму. Мушу попередити, що деякі сцени кохання і описи жінок в цілому можуть прищепити дітям поганий смак і надовго закарбувати у пам’яті «випукле сраченя» і «набубнявілу дійочку».
Віра Балдинюк, Журнал «ШО»
Додав Art-Vertep 04 березня 2010
Про автора
Народився на Черкащині, сьогодні живе у Києві. Працював головним редактором книжкового видавництва, журналістом, був у різних «гарячих» точках (Чечня, Абхазия, Карабах). Володіє вірменською мовою, захоплюється рибальством.
