Увійти · Зареєструватися
 

Учасники

Потік Афіші Товари Інформація

Автори / Лесь Подерв’янський / Лесь Подерв’янський: «Напружуватися треба, коли робиш лайно»… (Інтерв’ю з митцем)

 Подерв’янський наче спеціально уникає спілкування. Він вважає, що речі, які ти робиш, повинні говорити самі за себе. І вони говорять. Бо інакше, як можна пояснити те, що навіть після кількох років затишшя Подерв’янського як письменника на презентацію його останньої п’єси «Блєск і ніщєта підарасів» у одному з київських клубів, прийшло стільки народу, що частина навіть за додаткову плату не могла потрапити до середини. Ті, кому пощастило, сиділи ледь не на барній стійці.

— Лесю, яке визначення — Подерв’янський-художник чи Подерв’янський-письменник, вам ближче?

— Я і то — і то. Я художник і письменник. Але пишу я коли мені стукне в голову, а картини я малюю кожний день.

— Нещодавно у вас в Бабуїні була презентація останньої п’єси «Блєск і ніщєта підарасів». Які враження від самої презентації, від спілкування з народом?

— Та ніяких особливих вражень. Презентація пройшла як завжди, але оскільки я роблю це рідко, то й народу приходить багато.

— Ви продумуєте ці «виходи на публіку», визначаєте, коли варто з’явитися, щоб інтерес не пропав?

— Ні, я нічого не продумую, і взагалі я роблю це дуже рідко. Зараз я просто пристав на пропозицію мого друга Сашка Кабанова виступити в клубі.

— Чи будуть і коли можна очікувати нові п’єси в паперовому форматі?

— Одних «Підарасів» замало зараз для книжки. Я зараз пишу, але поки воно ще не готове.

— Ви плануєте промотувати наступну книжку, як і попередню — запускати в Інтернет її аудіо записи, їздити по Україні і зустрічатися з читачами?

— А я і не їздив ніколи і не займався ніколи промоцією своїх речей. Вони, по моєму і не потребують ніякої промоції.

— У вас є людина, яка займається вашим PR-ом, тримає контакт з пресою?

— Немає.

— Те, як набула популярність ваша перша книга: її запустили в Інтернет, лінки з аудіо записами п’єс вашим голосом передавалися по мережі, книжки ходили по руках — це все нагадувало сплановану маркетинг-програму…

— Я нічого спеціально не робив, все робилося само. Я переконаний в тому, що все коли робиться само — воно завжди є правильним, а те, що робиться з надзусиллями в кінцевому результаті є лайно. Піарити можна будь-що. Якщо ви кожен день в тілівізорі будете показувати дебіла Вову протягом року, то у Вови будуть брати інтерв’ю і проходу йому не будуть давати на вулицях. От і все. Я впевнений у цьому на сто відсотків.

— Тобто, чим менше ти напружуєшся — тим кращий результат?

— А насправді воно так і є. Якщо ти в своїй творчості є максимально щирий — ото єдине. Ти маєш буди щирим у всьому, що ти робиш і отримувати від цього задоволення. Коли це є — все буде, все прийде само. Напружуватися треба, коли ти робиш лайно.

— А ви вважаєте, що ви робите не лайно?

— Я вважаю, що я роблю не лайно, тому що мені це подобається. Це єдиний критерій. Якщо мені не подобається — то це значить лайно.

А щодо піару, перед тим як піарити щось, треба то зробити. Дехто вважає, що може писнути щось і робити потім галас навколо. Може для когось це правильно, але для мене — ні. Галас, який роблять люди навколо себе дуже часто обернено-пропорційний таланту. Чим більший галас — тим бездарніший твір і навпаки.

— Вас читає і ходить на зустрічі переважно молодше покоління, можете виділити якісь його тенденції?

— Для мене взагалі не існує поділу на молодих і старих, тому що молодь часто буває така ж дурна як і старість, а старість буває така ж обмежена як і молодь, тут все залежить від конкретної особистості. Я знав людей, які у вісімдесят були молодші, ніж ми всі разом взяті, а знав і таких, що у 18 були вже глибокими старцями.

— Ви завжди були об’єктом особливої ненависті літературних критиків, особливо тих, хто вважає, що мату немає місця в літературі…

Щодо критиків я вам скажу таке: критики було досить багато як схвальної, так і протилежної, але і там і там критика ніколи не попадала. Єдиний, хто написав статтю, яку мені було приємно читати, не тому що мене там хвалили або лаяли — це був Сергій Жадан, який не є критиком. Він просто розумна, на відміну від критиків людина і він попав в десятку.

— Ви вважаєте в Україні критиків, чи то кіно -, чи літературних, критиками у загальноприйнятому розуміння цього слова?

— Все це на дуже низькому рівні, це стосується як літературних критиків , так і мистецтвознавців, просто нижче всякої планки. В цій країні багато людей займається не своєю справою, це стосується і критиків, і журналістів, і людей, які працюють на телебаченні. Їх справжнє місце або на суконному комбінаті, або під паровозом.

— Але чи це нормально, що письменники пишуть один про одного?

— Принаймні вони це роблять професійно. От Жадан написав дійсно концептуальну статтю про мене, він доторкнувся до важливих речей, а все інше, то можна не враховувати.

— Для кого ви пишете?

— В першу чергу для себе.

— А про тих, хто читає, ви думаєте?

— Я не думаю про них. Я пишу для себе і малюю для себе. Це ідеальна формула творчості, коли ти робиш все для себе. Це як питання енергетики. Я можу сказати професійно, що ніякої енергетики в картинах немає. Енергетика — це абсолютно конкретні речі. Це те, що китайці називають словом Чі. Чі — це фізична субстанція, яка може триматися тільки в камені. Камінь тримає як позитивну, так і негативну енергію, причому безконечно. А полотно складається з фарб, олії і самого полотна.

— Лесю, люди творчі переважно не люблять товстосумів, кажуть, що справжнє мистецтво за гроші не купиш…

— Мені здається, що це все тільки балачки і понти. Якщо у художника купують роботи і купують за грубі гроші, то це завжди приємно. Я не думаю, що Медічі був такий чистенький, але він колекціонував роботи, з його ім’ям пов’язана епоха Відродження. На мою думку, найбагатші люди і є тим чинником, який формує мистецтво, але проблема в їх культурному рівні. Коли цей рівень низький, то й культура низька, і насправді від них дуже багато залежить. Тут і є проблема України, тому що тут немає людей, яких би можна було порівняти не те що з Медичі, а навіть і приблизно з тим же Морозовим. Але це теж є проблема часу — не вони, так їх діти стануть більш вихованими.

— Те, що зараз називають меценатством в Україні дійсно можна так назвати? Адже воно передбачає спокійну і планомірну роботу зі збирання творів мистецтва, допомоги митцям, а не шум навколо навіть мінімального і нічим не особливого проекту.

— Я вважаю, що добре, що процес хоча б пішов. Тому ще років п’ять тому цього не було взагалі. Можливо, ця тенденція стане визначальною. Я б хотів, щоб було так.

Юлія Гудз, спеціально для «Іншого Боку», фото автора

 
 

Додав Art-Vertep 23 січня 2007

Про автора

Народився Лесь Подерв'янський 3 листопада 1952 року. Киянин. Мешкає на Бесарабці (раніше на Липках). Має дочку і дружину. Дружина, дід і батько Леся — всі художники, як і сам Лесь. Закінчив художню академію (що раніше називалася Київськи

 

Коментарi

24 січня 2007

не розумію...щодо мату не я перший і не я останній, але все ж таки...можна звичайно обмежитися "не подобається - не слухай, не читай" але ж потяг до розуміння... от мене виховували, що не можна матюкатися...звичайно серед хлопців я можу вжити "міцного" слова і нормально сприйму коли хтось так вчинить... але я не можу зрозуміти: Хіба можна декламувати "поезію" (мат сидить на маті і матом поганяє) а слухають жінки і діти. якщо щодо жінок питання спірне (цілком ймовірно що до безглуздо фемінізованої частина жіноцтва, яка не бачить різнці між чоловіком і жінкою це не відноситься) але ж діти...ну та не хай... питання друге: не розумію мат самоціль чи засіб? І чи можна порівнюівти літературу (матріну) з "цивільною"? чи це різне, зовсім різне... Чи можна використовувати поняття пристойного, порядного щодо матірних творів? чи пристойне, порядне визначається особистою мірою розбещеності кожної окремої ліюдини?

07 квітня 2007

Обожнюю Подерев"янського!!!!!!!!!!!!

30 травня 2007

Це все звичайні понти! А мати - це спосіб виділитися. Хоча, як на мене, існують більш цікаві способи для самовираазу!

17 жовтня 2007

Га. Діти. Подя - бог воплоті сучукрліт. Всі смокчуть - Подя - рулить.

08 вересня 2008

Мені сьогодні взагалі вперше книга Подервянського до рук втрапила. Цей письменник зробив неймовірне- пару англійської мови він перетворив на щось веселе. Ще вранці я читала його пєси чисто щоб поржать, а пройшло півдня і я сягнула абсолютно іншого розуміння його творчості. Людина робить те, що їй подобається. І слава Богу, це приносить їй доходи. Таки дійсно Подервянського купують, значить читають, а як читають значить подобається. Бо як не подобається, то якого хєра дурити себе самого і силувати над книгою. А я на вихідних піду куплю \"Множення в умі....\" і читатиму наніч. Заміж вийду - чоловікові читатиму вечорами. А коли діти народяться, буду читати і їм. І абсолютно по хую, що там говорять про високу літературу. Я зачитувалась і Езопом, і Петраркою, і Данте, і Прустом в обнімку з Кафкою, і чого це я не можу тепер зачитуватись Подервянським!?! Скажу так: довбойоб той, хто вважає такого роду літературу нелітературою.
Лесь - мужик!

Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска